Не заїдати проблеми, але йти вперед і молитися

Поранившись, ми наклеюємо на рану пластир. І коли настає час відклеювати його, нам не хочеться цього робити – адже буде боляче. Але відліпивши пластир, ми радіємо, що його більше немає.

Так і в житті. «Відліпившись» від зовнішнього джерела нашої радості, ми нарешті розуміємо, що справжнє джерело щастя знаходиться всередині нас самих. Усередині нас – Божа благодать, Його сила, Його присутність. Причащаючись, ми приймаємо в себе Христа. Молячись, торкаємося до Нього. Закликаючи Ім’я Боже, ми звертаємося до Христа. А коли просимо Його про дарування нам благодаті, Він допомагає, посилаючи Своїх ангелів.

Зараз це тільки слова, але настане година, коли буде необхідно утілити їх у конкретні справи – якщо ми хочемо відповісти Богові на Його любов ще тут, на землі. Бо буває так, що людина і не відповідає Йому.

Господь посилає їй життєвий урок, а вона каже:

– Не хочу вчитися! Хочу плакати, зневірятися! Хочу накласти на себе руки!

Але ж тільки за допомогою цього «здирання пластиру» – коли Бог звільняє від чогось (чи когось) наше серце – можна побачити, яке багатство приховане в ньому. Бог зовсім не хоче позбавити нас сил, змусити страждати. Він хоче, щоб ми йшли вперед і таким чином ставали кращими. І тому безглуздо ображатися, засуджувати, коментувати, кажучи: «Я – жертва! Як він міг? Не можу змиритися, не можу повірити, що зі мною так вчинили!»

Ну звичайно, якщо тобі хочеться жити «в обнімку» з минулим, жити спогадами і спостерігати за тим, як старіє твоя душа, порпаючись на одному місці, – будь ласка! Не йди вперед!

Але я все ж кажу тобі: молися! Уяви себе оточеною Божественною благодаттю. Подивися на себе у світлому, а не в траурному одязі. Уяви, що в тебе в руці – букет квітів! Що Господь торкається до тебе і забирає твоє горе. І після цього ти станеш абсолютно іншою людиною. Ти змінишся, вийдеш на новий рівень. І твої стосунки з Богом, із собою, з іншими людьми будуть зовсім іншими. Твій біль зробить тебе прекрасною.

Але щоб усе це сталося, необхідно вибратися з депресії. Розумієш? От чому я кажу – молися, почитай щось корисне для душі. І уважно стеж за своїми думками – не занурюйся в них. Адже усе починається з думок! Зміни їх напрям.

Тому святі і радять нам невпинно молитися Ісусовою молитвою, тобто невпинно вимовляти ім’я Ісуса Христа. А деякі подвижники навіть трохи змінювали цю молитву. Адже ми знаємо, що Господь помилував нас. Таким чином, кажучи Йому «помилуй мене», ми, виходить, суперечимо самим собі. Якщо я скажу тобі: «Дай мені поїсти!», і ти даси, а я при цьому продовжуватиму просити в тебе їжі, то хіба ти не здивуєшся? Ти відповіси: «Гаразд, але ж я вже дала тобі поїсти!» Так і Ісусову молитву можна змінити таким чином: «Господи Ісусе Христе, дякую Тобі за милосердя Твоє! Господи Ісусе Христе, Ти помилував мене!»

Як каже апостол Павло в першому посланні до Тимофія: «Був я колись і огудником, і гонителем, і кривдником. Але Господь помилував мене». Тобто після того, як я був помилуваний, я вже знаю, що помилуваний. Я отримав те, про що молився. І Господь продовжує давати мені те, про що я молюся.

Це, проте, не означає, що можна постійно скаржитися на життя і приставати до Бога з нескінченними проханнями: «Ну, дай! Дай же нарешті!» Ти отримаєш те, що просиш. Господь дасть. Але ти звикла ремствувати, звикла упиратися, сумувати. А приймати з вдячністю ти не звикла. Ти не в змозі просто зрадіти і сказати: «Ісусе, Світло моє!» Адже ці слова – знак того, що ти вже не прагнеш щось отримати, а просто живеш.

Говорячи так, ти немов підтверджуєш своє перебування у світлі Його любові. «Ісусе, дихання моє!» Ти вже не шукаєш. Ти насолоджуєшся тим, що маєш зараз. Бажане – тут, з тобою, воно є в тебе. І воно не в майбутньому, а в сьогоденні. А твої страхи, втома і смуток не дають тобі відчути це. Душа стає все слабкішою, і от ти вже не в змозі відчути присутність Божу поруч із собою.

Учора тобі ніхто не телефонував, і ти впала в депресію. Гаразд, а якщо весь світ почне телефонувати тобі, невже твоя цінність від цього збільшиться? Будь-яка телефонна розмова колись закінчується, і що далі? Знову ремствуватимеш, знову скаржитиметеся, що тобі ніхто не телефонує. Бо нам постійно потрібне матеріальне підтвердження любові та власної значущості. А постарайся почути таке підтвердження від Бога! Адже Він постійно каже тобі про це. Постійно – на відміну від людей.

Будь-яка людина жадає визнання. Нам усім треба тепло, потрібна любов. Дуже потрібна. Ми прямо-таки жадаємо щастя, жадаємо любові. А не отримавши цього, впадаємо в депресію і починаємо «заїдати» своє горе – шоколадом, чіпсами, креветками. Ненадовго нам цього вистачає, ну а потім відчуття голоду повертається, і от ми знову починаємо їсти, товстіти, нам вже важко, ми зовсім заплутуємося у своїх бажаннях, але продовжуємо їсти, повніти і переживати через те, що їмо неправильно.

«Заїдати» проблему – велика помилка. Ти шукаєш джерело для радості в неправильному місці. От чому я і кажу, що молитва дуже тобі допоможе – потрібно тільки молитися з оптимізмом, радістю і натхненням. Молитва – це не смуток. Молитися – означає думати так, як Христос думає про нас. І це автоматично змінює наше сприйняття дійсності. Через таку молитву ми починаємо по-іншому мислити.

Адже часто, молячись, ми припускаємося однієї серйозної помилки. Замість того щоб подивитися на себе очима Христовими і спробувати зрозуміти, чого Він хоче від нас, ми щосили «примушуємо» Його думати про нас так само, як думаємо про себе самі. Тобто думати неправильно.

Ми кажемо: «Господи, дивися, який я окаянний! Давай і Ти визнаєш, що я такий. Поплач разом зі мною над моїм убозтвом! Скажи, що я нікчема!» А Господь, Який є Здоровий Глузд, каже у відповідь: «Ти хочеш, щоб Я, Світло Істини, увійшов разом з тобою до цього мороку? Щоб Я став таким же похмурим і сумовитим, тоді як потрібне прямо протилежне?»

Молитовний рух душі – це споглядання себе через те світло, в якому дивиться на нас Христос. І депресія, і меланхолія тоді зникнуть. Якщо запитати в Бога: «Господи, яким Ти бачиш мене?», Він не відповість: «Я бачу тебе розчарованим невдахою, що зневірився і для якого усе кінчено». Ні! Він скаже: «Я дивлюся на твоє подальше життя і бачу в ньому безліч можливостей! Бачу наступні роки, багаті дарами, посланими для тебе! Бачу в тобі світло, дитя Моє, благодать, допомогу, нових людей, нові можливості. А ти в такому відчаї зараз. Але я, Господь, дивлюся в майбутнє і бачу не лише сьогодні, але і завтра. Хочеш спробувати подивитися на усе Моїми очима і робити те, що роблю Я?»

Але людина каже у відповідь: «Ні, я хочу дивитися зашорено, так, як дивлюся зараз, і скаржитися на свої проблеми і невдачі». «А ти дивися вперед, у майбутнє!» – каже Христос. Це – молитва. І це важко.

Чудеса не відбуваються за нашими молитвами, бо те, що ми робимо, не є молитвою. Йди вперед, а не назад! Не в’язни по горло в бруді, не тони в болоті, не кричи: «Ай-ай-ай, зараз мене затягне ще глибше!» Це не молитва, якщо ми не дивимося вперед, на Бога, не прямуємо до Нього щосили. Якщо ми із захватом порпаємося в опалому, висохлому і гнилому листі свого життя, тоді як Бог готує прекрасне і нове для нас, – це не молитва.

Молитимемося, щоб Господь просвітив твою душу, і ти побачила Його. Щоб Він допоміг тобі в першу чергу розібрати твою власну помилку – неправильне розуміння істинної радості. Через це ти не цінуєш себе по-справжньому, не вирішуєш проблеми так, як треба. І тобі стає все гірше і гірше. А коли обдумаєш і зрозумієш все те, про що ми сьогодні говорили, то почнеш свій життєвий шлях по новій, прекрасній дорозі. І, змінивши себе, з Божою допомогою будеш готова здійснити наступний крок. «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:13). Яким чином? З Його допомогою. За допомогою Того, Хто зміцнює мене і дає мені сили.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)