Говорячи про те, що Царство Небесне вже тут, Ісус закликає нас. Перше, що Він робить, – збирає учнів. Він бачить Симона та Андрія, що закидають мережі, і каже до них: «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4:19). Якщо перекласти дослівно, то вийде: «Ви будете рибалками людей».

Починаючи з XVIII ст. цей вираз – «ловці людей» – дуже полюбили атеїсти. Вони казали, що церковники – ловці, що заманюють людей у свої мережі. Газета «Правда» та інші подібні видання постійно використовували цей «фразеологізм», бачачи в ньому якийсь негативний відтінок. Але мовою євангельською це щось зовсім інше.

У Біблії вода завжди символізує смерть. Згадаємо псалом: «З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй голос мій. Нехай будуть вуха Твої уважні до голосу благання мого» (Пс. 129:1,2).

З якої глибини волає той, що молиться? З глибини вод, що топлять його. В іншому псалмі мовиться: «Якби не Господь був з нами… вода б затопила нас» (Пс. 123:1,4).

Людство епохи занепаду грецької культури на рубежі нашої ери жило, страшенно жахаючись перед смертю. Такого страху людство ще не знало. Гомерівські герої теж боялися смерті, але за часів грецького полісу цей страх минув. Греки дуже любили свої поліси і тому думали: я помру, але поліс залишиться. Потім, коли полісна система стала розпадатися, страх перед смертю знову став повертатися до людей. На той час, коли Ісус почав Свою проповідь, цей страх досяг апогею і буквально паралізував життя античного суспільства.

Ми, звичайно, не в такій мірі християни, щоб не боятися смерті. Але часто за страх перед смертю ми приймаємо боязнь смерті наших близьких. Цей страх має іншу природу і жодного відношення до страху смерті не має, це просто біль за наших близьких. Страх смерті долається, коли не боїшся власної смерті. Своєю проповіддю Христос дав людям щось таке, що вони перестали боятися смерті, Він витягнув їх з пучини вод, що символізують смерть, позбавив від страху, врятував. От чому Він робить апостолів саме ловцями людей, які, подібно до рибалок, що витягують рибу з води, витягують нас із пучини страху перед смертю.

Платон сказав одного разу, що ми, люди, ті западини Землі, в яких живемо, приймаємо за Землю, а повітря, – за небо. Якби ми раптом побачили справжню Землю і справжнє небо, ми в них нічого не зрозуміли б, як нічого не розуміє риба, витягнута з води. Відштовхуючись від цього платонівського образу, можна сказати, що в християнстві людина дійсно починає відчувати достовірність життя. У перший момент у неї настає шок, як у витягнутої з води риби. Досвід показує, що люди, які відкрили для себе Бога, декілька місяців, а то і рік-півтора живуть в якомусь незвичайному стані, не розуміючи, що з ними відбувається, що сталося зі світом – вони побачили його абсолютно новими очима. Господь Своїми Руками, руками Своїх апостолів витягує людину з пучини колишнього життя, відкриваючи їй нову дійсність, спочатку цій людині абсолютно незрозумілу, страхітливу, яка розгублює її. Але з часом усе встає на свої місця. Такий шлях до Бога.

Зміст