Але у вірша про убогих духом є і друга частина – «бо їхнє є Царство Небесне». Цей вираз зустрічається ще раз в Євангелії від Матфея, коли Ісус каже: «Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф 19:14).

Царство Небесне – таких, як діти, які закриті до брехні, до зла, до злопам’ятства; таких, які простодушні, як діти, і навіть, можливо, безглузді, як діти. Значить, «убогий духом» – як дитина; от ще один відтінок цього виразу. Не випадково в 2-му розділі Євангелія від Матфея ключове слово – «дитя», «дитина», «немовля». І не випадково Христос входить у життя людства як Немовля на руках Своєї Матері. Не менше десяти разів повторене слово «немовля» у цьому розділі, воно тут дійсно ключове. Господь виявляє Себе як Немовляти і нас кличе спробувати стати подібними до немовлят.

У тому ж Євангелії від Матфея, де Господь каже, що Він Сам лагідний і смиренний серцем, міститься молитва: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мф. 11:25). «Немовлятам» – це в Синодальному перекладі, грецькою ж там спожитий іменник не’піос, який правильніше перекласти не словом «немовля», а швидше «дурник», «безглуздий», «простодушний, як немовля». І Господь відкритий людям, простодушний тією простотою, що порівнянна з простодушністю маленької дитини.

Про дітей Христос говорить і в 18-му розділі Євангелія від Матфея: «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3).

Щоб увійти до Царства Небесного – а для кого воно? для убогих духом! – потрібно навернутися (ми вже говорили про значення слова тшува: «навернення», «покаяння», «поворот») і стати – не бути, а саме стати – як немовля, як дитина, повернувши з дороги від Бога на дорогу до Бога. Потрібно відчути, що серце, яке б’ється в моїх грудях, схоже на серце дитини, що в ньому живе простодушність дитини.

Серед псалмів є один, який досить погано був зрозумілий перекладачами грецької мови, авторами Септуагінти, і навіть таким ученим і тонким перекладачем, яким був блаженний Ієронім, що переклав Біблію, і зокрема псалми, латиною. Тому 130-й псалом не відразу увійшов до церковної традиції: аж до появи нових перекладів Старого Завіту, зроблених з івриту, Церква проходила повз нього. Але в цьому псалмі говориться якраз про те, про що в нас сьогодні йде мова. «Господи, не зазнавалося серце моє, не підносилися гордо очі мої; я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене. Чи не смиряв я душу свою, наче дитину, відлучену від грудей матері? Душа моя в мені жадає Тебе, як дитя грудей матері своєї. Нехай надіється Ізраїль на Господа віднині і навіки».

Як дитя, яке нещодавно відняли від материнських грудей, і має бути серце людини, яка вірує в Бога. Так виникає в Нагорній проповіді тема духовної дитячості. Що ж це таке? Мені здається, праві ті, хто виділяють у духовній дитячості три основні моменти. По-перше, маленькі діти все сприймають як диво, світ для них завжди дивний і прекрасний. По-друге, діти швидко прощають і не тримають злості, вони довірливі, і майже завжди люди здаються для них близькими, «своїми». Поки ми з вами ділимо людей на «своїх» і «чужих», ми не християни, бо для християнина чужих і сторонніх людей немає. І нарешті, третє: діти відчувають свою залежність від старших і розуміють, що не можуть жити самостійно. Вони можуть не послухатися, але їх бунт проти батьків триває дуже недовго: якщо вони втекли без дозволу на річку, то до обіду все одно повернуться. У християнина теж бувають моменти бунту, але він закінчується дуже скоро. До цього можна додати ще одне: дитина через свою незіпсованість і чистоту бачить суть людини: до одних діти охоче йдуть, других стороняться або лякаються. А в нас, дорослих, наша ментальність затуляє суть людини, і насправді ми гірше розуміємо людей, ніж діти. Таким чином, духовна дитячість – це ще одне, що допомагає зрозуміти вираз «убогі духом».

Досить часто в Псалтирі разом з виразом «смиренний духом» зустрічається словосполучення «скорботний серцем» (див. Пс. 33, 108, 146 та ін.). «Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає» (Пс. 33:19). Вираз «смиренний духом» спожитий також у 29-му розділі книги Притч Соломонових і в 57-му розділі книги пророка Ісаї, а в 66-му розділі цієї ж книги є словосполучення «скрушний духом».

Отже, «убогий духом», «смиренний серцем», «скорботний серцем», «смиренний духом», «скрушний духом» – досить поширені біблійні вирази, але можна зустріти і такі: «мудрий серцем», «слабкий серцем» і навіть «підступний серцем». У грецькій мові іменник у таких випадках стоїть у давальному відмінку (у латинській граматиці він називається Ablativus limitationis), що вказує на те, що в словосполученні «мудрий (смиренний) серцем» мається на увазі не просто «мудрий» («смиренний»), а «мудрий (смиренний) у глибині свого «я»». У чому ж тут відмінність? Просто смиренна людина може бути смиренною лише зовні, а «смиренна духом» – смиренна в глибині свого «я».

«Скорботний серцем» – це скорботна, зломлена людина, як може бути зломлене дерево. А «скорботний духом» – це хто розстався зі своєю гординею в глибині свого «я», не зовні (адже гординя зовні дуже часто якраз виражається в показовій приниженості, не випадково ми кажемо: «Приниження більше гордості»), але в самих глибинах свого серця. Таким чином, «убогий духом» – це той, хто не просто сподівається на Бога, як дитина, але в самій глибині свого «я» сподівається на Бога, як дитина. От що означає цей вираз у контексті Біблії.

Зміст