Хто написав Біблію

Пророк Ісая пророчить народження Христа

Якось я подивився один з багатьох науково-популярних фільмів, що викривають віру в Писання. Називався він «Хто написав Біблію», зробило його ВВС. Мабуть, за задумом творців, він повинен був уразити мене в саме серце – от, простодушні християни вірять у те, що все П’ятикнижжя написав Мойсей, а британські учені показали, що це явно не так! От і вір після цього Біблії! Це досить звичайна лінія переконання, і її варто розглянути детальніше.

Прийом, який використовується в такого роду фільмах, книгах і статтях – це «солом’яне опудало». Замість реального опонента створюється опонент зручний, замість реальної дискусії – показове побиття неосвічених християн британськими ученими, які довели. Автори пропонують як «християнську позицію» те, що можна було б назвати «наївним фундаменталізмом» – віру в те, наприклад, що все П’ятикнижжя написав особисто Мойсей – потім переможно показують, що це не так, і текст формувався тривалий час, за участю багатьох людей, і відбиває ряд подій в історії древнього Ізраїлю. «А я-то думав, що це слово Боже…» – удавано дивується ведучий.

Звичайно, нам слід проявляти стриманість відносно тверджень, які робляться з посиланнями на «учених». Всякий раз, коли в документальному фільмі вам кажуть про те, що «учені вважають, що…», автори пропускають одне важливе слово – «деякі». Серед дослідників Старого Завіту існує дуже широка варіація думок, більше того, є і принципова різниця в підходах – «мінімалісти» вважають, що всі твердження Біблії слід вважати неісторичними, поки їх історичність не підтверджена якимись позабіблійними джерелами, виходячи зі свого роду «презумпції винності» біблійного тексту, «максималісти» вважають історичним усе, що не спростовується зовнішніми джерелами, визнаючи за біблійними авторами «презумпцію невинності». Як правило, думки фахівців – це більш менш правдоподібні припущення, які можуть виявитися вірними, – а можуть бути спростовані, як в історії вже неодноразово було.

Але власне, про те, що П’ятикнижжя написане багатьма людьми упродовж тривалого часу, я дізнався ще в процесі свого навернення, і не від британських учених, а від віруючих людей, книги яких були присвячені цьому питанню – і для яких Біблія, безумовно, була словом Божим.

Аргумент, який намагаються для нас збудувати автори фільму (і не лише вони) – «Біблія формувалася тривалий час, її тексти створювали, об’єднували і редагували безліч людей, отже, Біблія – не слово Боже» – просто помилковий. Це логічна помилка, яка в підручниках логіки називається non sequitur (буквально «не слідує»). Одне ніяк не виходить з іншого.

Спробуємо в цьому розібратися. Як здійснюється Божественне Одкровення? Хто, насправді, написав Біблію? Картина, яка з’являється в багатьох перед очима, – з неба падає Книга (Суперкнига, як називався один християнський мультсеріал), люди починають її читати, так виникає Церква. Богоодкровення Книги неначе припускає, що людська участь в її написанні була або відсутня, або була мінімальною – в ідеалі Книга повинна дивовижним чином падати вірним у руки, у гіршому разі, біблійні автори повинні грати роль простих секретарів, що пишуть під диктування Бога. Коли з’являються британські учені (спочатку німецькі, потім британські, якщо бути точним) і показують, що на божественне диктування це мало схоже, а схоже на текст, складений людьми, що жили в певну епоху, ця картина опиняється під сумнівом.

Але чи була вона із самого початку Біблійною? Біблійна картина Одкровення інша – Бог не скидає з неба тексти, і навіть не диктує їх секретарям.

Бог вступає в спілкування з живими людьми – Авраамом, Ісааком, Яковом, Мойсеєм, Давидом, іншими Пророками. Бог створює общину вірних і укладає з нею Завіт – ці люди стають Його народом, а Він – їх Богом. Бог виявляє Себе через події в історії цього народу; як Бог сам каже про Себе в Першій Заповіді: «Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства» (Вих. 20:2) Не «Бог, Який скинув вам на парашуті текст», а «Бог, Який уклав з вами завіт і явив Свою милість і Свій суд у подіях вашої історії».

Бог діє в історії, в усьому, що відбувається, здійснюється Його задум. Це так у житті народів; це так, особливо, у житті Його обраного народу, і це так навіть у житті окремих людей – як каже псаломщик: «Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було» (Пс. 138:16)

«Наївний фундаменталізм» виходить з того, що історія розвивається якось незалежно від Бога, і Він тільки час від часу скидає чергові порції Одкровення; для Біблії, проте, Бог завжди діє в історії – і спрямовує усе, що відбувається, до Своїх цілей.

Це означає, зокрема, що процес формування священного тексту може бути різним, і, природно, він розвивається в історії (де ж ще йому розвиватися). При цьому в ньому незмінно здійснюється Божий задум – дати нам Біблію саме в тому вигляді, в якому Він цього хоче.

Інша особливість біблійного одкровення – воно здійснюється через народ Божий. Тут нам варто звернути увагу на певну особливість саме англомовної полеміки навколо Біблії – яка добирається до нас у перекладних фільмах і книгах. Вона має на увазі украй фундаменталістський погляд на співвідношення Писання і народу Божого – Писання первинне, народ Божий створюється Писанням, це люди, які приймають Біблію як Божественне Одкровення, вірять йому, намагаються за ним жити.

Для традиціоналістичного погляду – первинний народ Божий – спочатку Бог творить Старозавітний Ізраїль, і усередині Ізраїлю виникають знайомі нам тексти Старого Завіту, потім Бог створює Церкву, і Церква створює Новий Завіт. Коли апостол Павло пише свої послання, тексту Нового Завіту, що склався, ще, зрозуміло, немає – але Церква, до якої він звертається, вже є, вона вже звершує Євхаристію, Господь вже додає до неї врятованих.

Текст створюється общиною вірних, людей, з якими на всіх поворотах їх історичної долі перебуває Бог. Святий Дух діє через усіх вірних, які брали участь у створенні Біблії – скільки б їх не було.

При цьому дія Святого Духа не знищує особу біблійних авторів – які залишаються людьми своєї епохи, використовують образи своєї культури і говорять своєю мовою. На відміну від «автоматичного листа» та інших окультних практик, при яких занепалі духи використовують людей як знаряддя, Бог завжди спілкується з людьми як з вільними особами. Святий Дух дбайливо направляє людей до істини, не знищуючи і не пригнічуючи їх індивідуальності.

Тому для нас немає нічого страшного в тому, що Біблію написали люди – ну звичайно, у ній же прямо написано: «Святі Божі люди, натхнені Духом Святим» (2Пет. 1:21), ні в тому, що біблійних авторів було більше, ніж вказано в списку старозавітних книг, ні в тому, що, мабуть, ряд старозавітних текстів набирали свого нинішнього вигляду поступово. Такий був Божий задум, такі засоби Він обрав, щоб дати нам Своє слово.

Автор: Сергій Худієв