Десять Ісусових чудес (закінчення)

Шосте диво – зцілення гадаринських біснуватих. Двоє біснуватих живуть біля міста Гадара в гробах. Ісус виганяє з них бісів з питанням: «Як твоє ім’я?», – і вони кажуть: «Легіон… бо багато нас». Ісус відправляє цей легіон у стадо свиней, свині кидаються з обриву в море і гинуть. Люди з міста приходять до Ісуса і просять піти «від їхнього краю». Про це розповідається в Матфея в розділі 8-му, у Марка в розділі 5-му і в Луки в розділі 8-му. Тільки в Марка і Луки – один біснуватий, а в Матфея – два.

Екзегети минулих часів намагалися стверджувати, що тут описані два різних, хоча і схожих дива. Але ми, паралельно читаючи ці три розповіді, розуміємо, що йдеться про одне й те ж диво. Чому ж у Матфея двоє біснуватих, а в Луки і Марка – один? Аналогічне питання можна поставити про дев’яте диво: чому в Марка і Луки Ісус зціляє одного сліпого – Марко навіть ім’я його повідомляє: Вартимей, тобто син Тимеїв (Мк. 10:46), а в Матфея зціляється два ієрихонських сліпих, причому про це розказано двічі (Мф. 9:27-31; 20:29-34). На ці питання нелегко відповісти.

Євангеліє – це не звіт про життя і діяльність Господа, не проста книга для читання, а Книга, яка втягує нас всередину себе. І якщо ми християни, то живемо вже не зовні, а всередині Євангелія. Колись блаженний Августин порівняв Євангеліє з будівлею з низьким входом. Завдання християнина – увійти всередину цієї будівлі.

Один біснуватий – це той, якого Ісус зцілив на березі моря Галилейського, а другий – це кожен з нас, хто, виявляючись «усередині Євангелія», теж отримує зцілення, теж позбувається своїх недуг. Насправді, навіть свині, ці брудні тварини, які пожирають все, що бачать, і валяються в бруді, не витримали того, з чим живемо ми, – злість. Втім, нас трясе від неї, ми кидаємося і б’ємося об каміння, але продовжуємо так жити. От урок, який можна отримати з цього тексту.

Зцілений біснуватий просить Ісуса залишити його при Собі, він хоче тепер завжди бути з Ним. А Христос йому каже: «Йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе» (Мк. 5:18,19). Ісус не залишає зціленого при Собі, а посилає проповідувати в Гадару, місто, де жила ця людина. Для того, щоб зрозуміти, чому саме туди, слід знати, що таке Гадара.

Про Гадару ми знаємо не лише з Євангелія, але і з інших джерел минулого. Приблизно в ці часи тут, скажімо, жив поет на ім’я Мелеагр, автор еротичних, якщо не сказати відвертіше, віршів, добре відомий тим, хто займається античною літературою. Це місто зі змішаним населенням: тут жили євреї, сирійці, греки і, напевно, вихідці з інших племен. Вони любили добре поїсти-попити, повеселитися, вдавалися до розгулу. Гадара – це як би маленька Александрія. А Александрія дуже схожа на сучасний мегаполіс: університети, музеї, бібліотеки, багато розкішної їжі, делікатесів. Здавалося б, люди живуть інтелектуальним життям, але при цьому їх життя порожнє, ними увесь час володіє туга. Вони ні в що не вірять, бо достатньо «пізнали світ». Чи можливий у них прорив до Бога?.. У це важке місто, маленьку Александрію Північної Палестини – Гадару, де люди розпещені і вдаються до приємного нічогонероблення, дуже нагадуючи наших сучасників, – Ісус і посилає зціленого проповідувати.

Ми знаємо: серед своїх проповідувати найважче. До того ж жителі Гадари просять Христа піти від їхнього краю. Треба зрозуміти, чому люди кажуть Ісусові: піди. Очевидно, для них не лише свиней шкода, але і свого спокою. Вони зрозуміли: цей Подорожній спокою їм не принесе. Він переверне їх життя, вирве із звичного затишку.

Хіба не те ж відбувається з нами сьогодні? Входячи в наше життя, Христос відриває нас від наших маленьких пристрастей, від нашого затишку, від того, що просте і миле, і кличе в абсолютно інший світ – зі світу мрії у світ реальності.

Ось чому гадарці кажуть Ісусові: піди з нашого життя – без Тебе нам спокійніше, без Тебе ми почуваємо себе якось впевненішими.

Дев’яте диво: зцілення одного сліпого в Марка і Луки та двох сліпих – у Матфея. Марко і Лука показують нам цю історію як би з боку. От картинка: приходить Ісус, до Нього підбігає сліпий і отримує зцілення. У Матфея, повторю, отримує зцілення і другий сліпий. Цим другим може виявитися будь-хто з нас. Потім це диво повторюється в Євангелії ще раз. Тут дуже важливо зрозуміти: євангельські чудеса не закінчені, вони повторюються і сьогодні. Господь продовжує здійснювати їх. Він продовжує зціляти біснуватих, сліпих, повертати нам також і духовне здоров’я, духовний зір. Сліпі кидаються до Ісуса із словами: «Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!» «Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене» – вигукує сліпий у Марка. От звідки узята нами так звана «Ісусова молитва».

Сьоме диво – зцілення розслабленого. У Євангелії від Марка є деталь, відсутня в Євангелії від Матфея. Люди, які принесли розслабленого на носилках, через безліч народу вимушені були забратися на дах і, розібравши його, опустити хворого згори. Мені здається, важливо зрозуміти, що до Бога не завжди потрібно підніматися, іноді ми повинні розібрати дах, тобто розчистити той шлях вниз, який веде людину до Спасителя. І далеко не завжди ми в силах зробити це самі, оскільки подібні до цього розслабленого. Потрібно, щоб хтось розібрав для нас цей дах, допоміг нам саме не піднятися до Бога, а опуститися до Нього. Бо Христос чекає нас не десь у хмарах, не в області мрії і повітряних замків, а серед хвилювань нашого буденного, щоденного, дуже прозаїчного життя, серед тих, кому важко, хто знедолений, хто на самому дні. Щоб знайти Христа, дуже часто потрібно спуститися на дно, а в нас не завжди це виходить, бо від бомжів, скажімо, просто тхне, та й взагалі нам це важко винести. Одного разу я почув від жінки з дуже великим церковним досвідом, що ті, євангельські жебраки – це якісь інші, не схожі на цих, сьогоднішніх. То були хороші жебраки, а ці погані. Ні, ті жебраки були такі ж, як і нинішні бомжі, брудні, смердючі, п’яні, вошиві, а іноді і брехливі. Але не здорові потребують лікаря, а недужі – от що ми повинні зрозуміти.

Усі, хто читав Євангеліє, пам’ятають і про зцілення кровоточивої, і про воскресіння дочки Іаїра (це восьме диво), і про біснуватого німого (десяте диво).

Біснуватий німий – він, звичайно ж, не німий, а глухий. Ті, кого ми зазвичай називаємо німими, німі унаслідок своєї глухоти. Він глухий, він не чує Бога і тому, на відміну від сліпого, не може прийти до Бога сам. Сліпий не бачить, але чує, і в нього є можливість прийти до Бога самого, а в німого немає цієї можливості, оскільки він глухий. Його потрібно привести. Духовна глухота завжди страшніша за духовну сліпоту, бо сліпий усвідомлює те, що він не бачить, і завдяки цьому в нього нерідко є можливість прозріти. Німий ж усе бачить, але дуже часто не розуміє своєї неповноцінності, і допомогти йому майже неможливо. Мені багаторазово доводилося спілкуватися і з тими, і з другими. Я сміливо можу сказати, що не лише осліплі, але і сліпонароджені люди за своїм інтелектуальним, нервовим, душевним і сердечним розвитком нічим не відрізняються від нас, зрячих. Сліпота повністю компенсується. Вони тільки не бачать сонця, птахів, дерев. Але сліпота не робить їх знедоленими, викинутими із суспільства, з життя, зі світу. Сліпий завжди готовий до духовного прориву, і іноді це виходить у нього краще, ніж у нас, зрячих. Глухий же багато чого не розуміє. Ви, можливо, звертали увагу на те, як без смаку одягаються глухі? Вони, наприклад, можуть надіти речі, що абсолютно не поєднуються за кольором. Вони підсвідомо намагаються яскравими кольорами в одязі виразити щось, чого не можуть виразити іншими засобами. Їм неймовірно важко. Глухота – це страшно.

Глухота духовна страшна не менше, ніж глухота фізична, вона страшніша, бо в меншій мірі помітна самій людині. Сліпий розуміє, що сліпий, бо всі бачать, а він не бачить. А глухий не розуміє, що глухий, бо не знає, що таке чути. От чим страшна духовна глухота. От чому блаженний Августин казав у своїй чудовій молитві: «Господи, прорви глухоту мою». От чому сліпий може прийти до Господа сам, а глухого слід привести.

Дуже яскрава євангельська розповідь про десять чудес Ісуса – це розповідь про те, як в Ісусі – через Його чудеса – з’являється нам повнота Божа. Апостол Павло говорить про це мовою грецької філософії – прямо і дуже чітко: «Бо в Ньому живе уся повнота Божества тілесно» (Кол.  2:9).