Фарисеї
Друга група – це люди, з якими Він, навпаки, постійно дискутує. Фарисеї, або перушім, що на івриті означає «відокремлені». Їх було приблизно шість тисяч. Фарисеї як би відокремили себе від народу, від звичайних, простих, не знаючих Закону людей, що живуть не за заповідями. Вони підкреслювали цю свою відокремленість: от ми – справжні вірні, а інші – це всяка погань, яка ні в що не вірить і нічого не знає.
Фарисеї, на відміну від саддукеїв, – не священицького походження. Це прості люди, дуже часто дрібні ремісники – шевці, кравці і т. п. Але вони незалежно від свого соціального статусу мають великий релігійний і моральний авторитет. Складається цікава ситуація: духовна особа, що в пишному одіянні звершує церемонію в храмі, такого авторитету не має, на неї дивляться як на представника чисто офіційній релігійності, з нею ніхто не радиться. А сільський швець, погано одягнений, майже убогий, який немає жодного статусу в суспільстві, шанований як головний хранитель Закону і Правди Божої. Фарисеї постійно підкреслюють, як важливо знати і вивчати Закон; той, хто не знає Закону, не може врятуватися. Вони вірять у воскресіння мертвих, у рай і пекло, вірять у Бога, Який контролює наше життя. Але вся віра їх підкоряється способу життя, необхідності виконувати приписи Закону в усій їх повноті. У цьому сенс їх життя. Ми пам’ятаємо, як фарисеї шаленіють від того, що Ісус «порушує суботу».
Цікаво, що не лише в Євангелії, але навіть у Талмуді про фарисеїв говориться з іронією. Наприклад, сказано, що серед фарисеїв є так звані подряпані – ті, хто, виходячи на вулицю, замружують очі, щоб не спокуситися виглядом жінки, і тому, природно, натикаються на будинки, дерева, людей. Є такі, яких Талмуд називає горбатими, – це ті, які при ходьбі не відривають ніг від землі, щоб показати, до якої міри вони покірливі. Про благочестя фарисеїв можна сказати, що воно мертве і складається лише з буквального виконання вимог Закону. У той же час це по-своєму дуже гідні люди. Ісус постійно спілкується з фарисеями, ходить до них у гості. Наприклад, ми бачимо Ісуса в будинку в Симона-фарисея (Лк. 7), Він приходить на обід до іншого фарисея (Лк. 11). Саме фарисеї попереджають Ісуса, що Ірод хоче Його убити (Лк. 13). Никодим, який вночі приходить до Ісуса для бесіди (Ін. 3), – теж фарисей. Але Ісус все ж вигукує: «Бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство» (Лк. 12:1). Проте лицемірство в даному випадку – не зовсім те, що ми сьогодні розуміємо під цим словом. Ісус говорить лише про зовнішнє вираження релігійності, про зовнішнє благочестя.
У рік народження Ісуса помер Гілель, один з чудових учителів Закону, мудрий книжник. Він був мужем ученим, але при цьому лагідним, скромним і бідним. Юдеї кажуть, що саме Гілель буде обвинувачем усіх бідняків на небесному суді. Коли людина скаже, що вона не вивчала Писання, бо була бідною і не могла купити книги, то їй дадуть відповідь: «Але Гілель був бідніший за тебе». Гілель казав приблизно наступне: «Що неприємне тобі, того не роби ближньому. І це – головне в Торі. Усе інше – тільки коментарі». Хіба не нагадує це нам «золоте правило Ісуса» (Мф. 7:12)? Гілель був проти аскетизму і в той же час – проти обжерливості. Він – людина «серединного шляху».
Як розповідається в одному з талмудичних трактатів, в юності Гілель вдень працював, а вночі вивчав Тору. Це дуже нагадує грецького стоїка Клеанта, про якого розповідає Плутарх: той, втім, навпаки, вночі працював в якоїсь багатої людини – поливав город, молов борошно, пік коржі, – щоб рано вранці їх продати і присвятити день заняттям у школі стоїка Зенона. Гілель і Клеант – один у Палестині, другий у Греції – як би молочні брати.
Незабаром після Ісуса жив раві Акіба, благочестивий рабин і мученик, який говорив: «Найбільший припис у Законі – любов до ближнього». Значить, рабини «вписуються» в євангельську проповідь. Якби Ісус зустрівся з кимсь з їх учнів, вони б напевно порозумілися. Книжник, для якого найбільша заповідь у Законі, – «Полюби Господа Бога твого і полюби ближнього твого, як самого себе», напевно, якраз з цього кола і походить. Це означає, що люди, близькі за духом Гілелю або Акібі, є і серед освічених юдеїв, що оточують Ісуса.