Хрест – зовсім особлива тема для кожного християнина, тема якій присвячені тисячі книг, мільйони проповідей, безліч статей. Через те наше завдання полягає не в тому, щоб сказати про Хрест Ісусів і про Його смерть щось нове або невідоме читачеві, але тільки в тому, щоб згадати, що саме про Хрест говориться в Євангелії.

Роздумуючи про Голгофу і про те, як і чому Спаситель йде на Хрест, слід виділити два дуже важливих моменти.

Передусім, Ісусова смерть – це не результат випадковості і не заплановане вбивство, а вільне страждання. Христос йде на смерть Сам, добровільно вибравши цей шлях. Про це говориться в кондаку свята Преображення: «На горі преобразився Ти, Христе Боже,  і скільки могли вмістити, ученики славу Твою бачили, щоб коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твої зрозуміли як добровільні  і світові проповідали, що Ти єси воістину сяєво Отця Твого». Так не лише в богословських трактатах, але в самій Літургії, у цілій низці візантійських богослужебних текстів – по суті справи, всюди – підкреслюється, що Ісусові страждання – це страждання вільні. Іpse cum voluntarіe traderetur («Коли Він Сам добровільно віддавав Себе»), – говориться в каноні латинської Меси.

Про те, що Ісус вибирає Хрест добровільно, говорять богослови і гімнографи, святі і проповідники, але передусім (і про це не можна в жодному разі забувати) про це говориться в Євангелії від Іоанна: «Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її. Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого» (Ін. 10:17,18).

Тут Ісус прямо говорить, що страждання – це вибір, на який Він йде абсолютно свідомо і добровільно. Відчути це дуже важливо, бо іноді нам хочеться думати, що Ісус міг би уникнути смерті. Ні, Він йде на смерть Сам. Він знає, що чекає Його попереду, але проте вважає необхідним продовжувати йти саме цією дорогою. «Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?» (Ін. 18:11), – відповідає Ісус Петру, коли той у саду Гефсиманському намагається захистити Учителя від тих, хто прийшов узяти Його під варту. Він – не жертва обставин, вибір Його абсолютно вільний.

Другий, не менш важливий момент: Христос на Хресті помирає за нас. І не просто за нас, а за наші гріхи. Під час Тайної Вечері Він каже про це прямо: «Це є Тіло Моє, що за вас віддається» (Лк. 22:19).

У Посланнях святих апостолів можна знайти безліч чудових текстів на цю тему: «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (1Пет. 2:24); «Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю» (Євр. 9:26); «Він є очищення від гріхів наших, і не тільки від наших, але і від гріхів усього світу» (1Ін. 2:2); «І Христос полюбив нас і віддав Себе за нас у приношення і жертву Богові, на пахощі приємні» (Еф. 5:2); «Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25); «Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку, з волі Бога і Отця нашого» (Гал. 1:4).

По-різному виражена, формула «за нас» або «за гріхи наші» в апостольських Посланнях є присутньою не менше 29 разів.

Починаючи Літургію, священик у вівтарі виголошує: «Ти спокутував нас від клятви законною чесною Твоєю Кров’ю». Нарешті, у Символі віри усе, що хоче сказати Церква про Ісусову смерть, сформульовано з максимальною чіткістю: «Він для нас, людей, і ради нашого спасіння».

Якщо ж ми подивимося, які слова вживаються для того, щоб позначити смерть Ісуса, то побачимо, що найчастіше це слова «спокутування» і «спокутав». Сам Ісус – Визволитель, Він заплатив за нас або замість нас борг. Не випадково в Новому Завіті використане слово з реального життя, зі сфери грошових стосунків, слово, зрозуміле усім і кожному. Спокутав, або викупив нас, неначе віддав за нас гроші або заплатив за рахунками. При такому розумінні спокутної Ісусової жертви не може не виникнути питання: а як саме Він зробив це, який механізм спокутування? У Посланні до Римлян читаємо: «“Не кажи в серці твоєму: хто зійде на небо?” Тобто Христа звести. Або: “Хто зійде в безодню?” Тобто Христа з мертвих підняти» (Рим. 10:6,7).

Що означають ці слова, не цілком ясно, проте, звернувшись до оригіналу на грецькій мові, ми знайдемо там характерний оборот – так званий accusatіvus cum іnfіnіtіvo. Він підказує, що слова ці потрібно розуміти так: «Не кажи в серці своєму: хто зійде на небо (як саме зійшов Христос, як саме народився Христос)». Тобто не запитуй: як саме Бог діє або які механізми дива? Саме тим, напевно, і відрізняється механізм Божої дії від механізму людської дії, що останній завжди, нехай не без зусиль, але можна розкрити і зрозуміти, тоді як механізм Божої дії прихований і незрозумілий по самій своїй суті. «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші», – говориться в книзі пророка Ісаї (Іс. 55:8,9). Тому намагатися зрозуміти, яким саме чином, померши на Хресті Своєму із словами «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46), Ісус позбавив нас, врятував і спокутав від гріхів, – безглуздо. Це питання не має відповіді, тому його не ставитимемо, а просто приймемо як факт, як даність, що Ісус, помираючи на Хресті, переймає на Себе і спокутує гріхи всіх нас.

«Давнє минуло, тепер усе нове», – каже апостол Павло (2Кор. 5:17). І що дивно, у цьому новому світі виявляється, що ми тепер уже не боржники, бо за наші гріхи заплачено. Все те погане, що було зроблено нами раніше, не висить більше, як «жорно млинове», у нас на шиї, не обтяжує і не тягне нас до землі, як непосильний тягар. Ми – вільні. І тому перед нами встає нове питання: що робити далі – чи як і раніше залишатися серед тих, хто прирік Ісуса на смерть, ясніше кажучи – серед Його катів, серед тих, хто б’ється в цьому житті проти Нього, або стати Його співпрацівником, приєднатися до тих, хто працює разом з Ним, хто допомагає Йому нести Його Хрест? Чи бути в тому натовпі, який дивиться на Розіп’ятого і кричить: «Інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього» (Мф. 27:42) – або стати поруч із Симоном Киринеянином, який підхоплює Його Хрест і несе? По суті справи, це і є те єдине завдання, яке неодмінно встає перед нами, коли ми стаємо християнами: вирішити, з ким бути разом.

Зміст