Смерть Христова та сходження до пекла
Перемога Христова ґрунтується на тому, що Він опускається до дна, сходить у пекло, як це іноді зображується на іконах. Думається, що не випадково саме така ікона зазвичай кладеться на аналой посеред храму на восьмий день після Пасхи, у Фомину неділю, коли в богослужебних співах згадується подія, яку ми відносимо до Страсної суботи: «Помер у п’ятницю Христос, похований, спускається в пекло». І хоча в Новому Завіті про це прямо не говориться жодного разу, вираз descendіt ad іnferos («спустився в пекло») є в Апостольському Символі віри, досить древньому і надійному сповіданні віри Церкви Христової.
З апостольських послань видно, що в прадавньому сповіданні віри особливе значення мало саме те, що Ісус не лише помер на Хресті, але був похований, опущений у землю. Цей момент в Євангелії був названий «знаменням Іони пророка»: «Як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі» (Мф. 12:40).
Про поховання говориться і в Першому Посланні до Коринф’ян: «І що Він був похований» (1Кор. 15:4), і, звичайно, у Символі віри – не лише в Апостольському, але і в тому, який ми зазвичай виголошуємо під час кожної Літургії: «і страждав, і був похований». Неважко зрозуміти, що слово «похований» у прихованій формі говорить про сходження в пекло.
Сходження в пекло – це не лише Страсна субота, воно багато найбільше того, що символічно зображене на цій іконі. Христос опускається туди, де найгірше, де найболючіше, найважче, де царює і торжествує найбільша біда. І головне – де немає Бога, бо весь Старий Завіт пронизаний думкою про те, що в шеолі, у світі, де перебувають покійні, Бога немає.
Якщо вдуматися, то взагалі все Євангеліє від початку до кінця розповідає про сходження в пекло, бо Христос постійно знаходиться серед жебраків, сліпих, прокажених. Як у давнину, так і в середні віки суспільство начисто відкидало прокажених: вони повинні були ходити з дзвіночками, щоб люди чули дзвін і не наближалися до них. А Ісус? Він виявляється серед найнещасніших людей, що зневажаються, – там, де немає Бога. У цьому сенсі Його сходження в пекло триває і до цього дня, бо і тепер Христос разом з такими людьми, як мати Тереза з Калькутти, як мати Марія (Скобцева), спускається туди, де гірше і найболючіше.
Смерть Ісуса на Хресті – це не уявна, не придумана, а справжня людська смерть. З грецької міфології відомо, як спускалися колись в Аїд багато античних богів і герої: Діоніс, щоб вивести звідти свою матір Семелу або Геракл, щоб повернути Алкесту її чоловікові або вивести на білий світ для Еврисфея пса Кербера; туди спускається і Орфей за дружиною Еврідікою і т. д. Проте у греків в Аїд завжди спускається живий бог або герой, а Христос (і в цьому принципова відмінність євангельської розповіді від оповідей древніх греків!) для того, щоб зійти в пекло, помирає, переймає на Себе весь біль, усю безнадійність і відчай людської смерті – до такої міри, що вигукує на Хресті: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?»
Ісусова смерть – це не апофеоз, як у випадку з Гераклом, який, не встигнувши ще померти на багатті, перетворюється на бога. Це та сама смерть, яка колись приходить до кожного. Проста людська смерть, досвід якої доведеться пережити кожному. Смерть з усім її болем і в усій її непривабливості.
Мертвий Христос
І тому не випадково служба Страсної п’ятниці, утреня, що включає чин поховання Тіла Ісусового, багато в чому дуже схожа на звичайнісінький чин поховання спочилого. У Страсну п’ятницю ми Його дійсно ховаємо. Якщо, повторю, міфологічний герой опускається в царство мертвих живим, щоб звільнити одного зі спочилих (Семелу, Еврідіку або Алкесту), то Ісус туди спускається Мертвий, Один, щоб звільнити усіх, спускається туди, де немає Бога, на глибину, як сказав Григорій Великий, «більшу, ніж глибина самого пекла».
У Достоєвського в романі «Ідіот» описується картина Гольбейна-молодшого «Мертвий Христос» – Він, щойно знятий з Хреста. Чому саме мертвий Христос, навіть не тіло, а, як підкреслює сам Достоєвський, труп Христовий привернув увагу письменника?
Ймовірно, це пов’язано з тим, що за століття історії православ’я, за тисячу років християнства на Русі ми не цілком зуміли відчути, що таке Ісусова смерть. Нам досі ще нерідко здається, що Ісус помер якось по-іншому, інакше, ніж усі, тому що Бог не може померти. А Бог може усе. Не можна забувати про це.
Зрозуміло, кожен освічений православний християнин на Русі знав прийнятий на Четвертому (Халкідонському) Соборі догмат, згідно з яким Христос, – і повністю Бог, і Людина, теж повною мірою і в повному розумінні цього слова. Звичайно, кожен священик повторював впродовж усієї цієї тисячі років за кожною обіднею перед Великим Входом слова молитви, де говориться, що Він, Ісус, «непорушно і незмінно став чоловіком», але при цьому, проте, Його людська природа була якось слабо усвідомлена в нашій релігійності. Спаситель на Русі завжди легше приймався як Бог, ніж як Людина.
Достоєвський же на картині Гольбейна розгледів Ісуса саме як Людину і, можливо, завдяки цьому зрозумів, що таке Воскресіння з мертвих. З мертвих воскреснути можна, тільки померши. А померти може тільки людина. Якби Христос був більше Богом, ніж Людиною, Він би просто не міг ні померти, ні воскреснути. Побачивши Христа померлим, усвідомивши Тайну Його смерті, Достоєвський зрозумів серцем своїм Тайну Воскресіння з мертвих – цього ні з чим не зрівняного дива, яке робить людство життєздатним і дає йому крила.
До тих пір, поки ми бачимо в смерті Ісусовій щось не цілком еквівалентне нашій власній смерті, ми не в силах зрозуміти Тайну Воскресіння.
Христос проходить до самого кінця тією самою дорогою, яка призначена і кожному з нас, і в цьому, напевно, полягає Його абсолютна унікальність. Розповідь про це дуже важко виразити в словах (Nec valet lіngua dіcere, nec lіttera exprіmere – «Мова не в силах розповісти, не в силах буква передати» – як колись сказав св. Бернар). Не випадково тому про сходження в пекло прямо, в якихось конкретних словах, в Євангелії ніде не говориться – в окремі слова ця розповідь не вміщується, хоча усе Євангеліє, якщо брати його в цілому, розповідає насправді передусім саме про цю подію. Зрозуміти це вкрай важливо. Найважливіші істини в Євангелії взагалі майже ніколи не вміщуються в слова – про них можна розповісти тільки без слів, передаючи звістку від серця до серця. Апостол Павло говорить, що, узятий до третього неба, він «чув невимовні слова, яких людині не можна переказати» (2Кор. 12:4). «Не можна» не в тому сенсі, що це заборонено, ні; не можна – бо неможливо, за усього бажання. Тайну Хреста не можна висловити в словах саме за своєю суттю. До неї можна тільки наблизитися – і перед нею зупинитися. Зупинитися перед Тайною людської смерті, через яку Христос піднімає і воскрешає усе людство.