В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

“Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного” (1Тим. 5:8) – так пише святий апостол Павло в Посланні до Тимофія. Отже піклування про домашніх, про своїх, про людей близьких – неодмінна риса християнина. А для чого, власне, кожна людина здійснює левову частку зусиль, для чого вона багато робить, часто зі збитком для здоров’я і душевного спокою, часто із «суєтою і томлінням духу» (Еккл. 1:14), як не для того, щоб ті, хто їй дорогий, рідні і близькі її, мали усе для життя «і надто мали» (Ін. 10:10)? Загальна відповідь безлічі людей, і чоловіків і жінок, і старих і молодих, і багатих і бідних, на не те щоб докір, а просто пораду священика, що потрібно в церкві хоч раз на тиждень бувати: «Господь з Вами, отче! А робота? А дім? А діти?» І от здається, що ця наша повсякчасна відмовка отримує свою санкцію в словах апостола. Насправді, так тільки здається. Адже, якщо вдуматися, не про «столи» (Діян. 6:2), не про одяг і страви печеться той, хто усиновив у Христі Спасителеві язичників. Двома рядками раніше в тому ж самому Посланні до Тимофія апостол Павло вказує на спосіб піклування про близьких. Він простий і прозорий: “Перебуває день і ніч у благаннях та молитвах” (1Тим. 5:5).

Турбота, адже вона різною буває! І митар Закхей не заради себе одного обдирав власний народ. Теж, певно, виправдовувався: сім’ю годувати потрібно, дочок заміж видавати, старість свою власну, немічну і самотню, якось забезпечувати. І ось ці, загалом кожному з нас зрозумілі і цілком самі по собі законні цілі зробили з того, хто батьками своїми названий був ім’ям “Закхей”, що на івриті означає “праведність”, “справедливість”, – зробили з нього беззаконника, переступника Закону, якого ненавиділи і проклинали одноплемінники. От вам і турбота про ближніх!

В англійців є прислів’я, відоме і нам: “Мій дім – моя фортеця”. І для них, і для нас, як і взагалі усіх людей, хотілося б, щоб домівки наші були справжнім захистом усім тим, хто в них живе, щоб на усіх вистачало їжі і одягу, щоб у темну ніч було в достатку світла і в зимову холоднечу – тепла. Одним словом, хотілося б, щоб життя було облаштоване. Проблема, власне, полягає тільки в тому, як цього усього досягти. Що треба зробити для того, щоб життя моє і моїх близьких було гідним і безпечним?

Нерозумний багач з відомої євангельської притчі намірився зруйнувати старі комори і звести нові, щоб туди помістився увесь зібраний урожай. Так він піклувався про дім свій. Єрихонський начальник податкової поліції Закхей співпрацював з окупантами і безбожниками і за їх наказом віднімав останнє у своїх одноплемінників. Він теж піклувався про дім свій. Кожен з нас працює “у поті лиця свого” (Бут. 3:19), як і повелів нам Бог, щоб піклуватися про дім свій. Але от біда: душа багача буде відібрана в нього цієї ночі, дім начальника митарів Закхея навряд чи встоїть, коли розлючений натовп одноплемінників наміриться звести зі своїм кривдником давні рахунки. Ми здогадуємося, що біда або благополуччя, щастя або хвороба, послух дітей або процвітання сім’ї не завжди залежать від наших зусиль. А якщо точніше, залежать вони не лише від наших зусиль, але ще і від того, що святі і праведні люди називали Промислом Божим про людину, тим піклуванням Творця про кожного з нас, яке має своїм результатом не наш облаштований побут, а спасіння нашої душі.

Митар Закхей по-справжньому став піклуватися про свій дім не тоді, коли він тягнув туди усе, що міг, усе, що “погано лежало”, а тільки тоді, коли став усе своє роздавати, марнувати, “віддавати вчетверо”, коли половину усього свого маєтку він віддав жебракам. Тільки відмовившись від свого, він сподобився почути від Господа утішливі, радісні слова: “Нині прийшло спасіння дому цьому” (Лк. 19:9).

Добре б і нам зрозуміти, чого ми насправді хочемо – життєвого благополуччя або спасіння душі. Добре б і нам усвідомити до кінця, чого ми бажаємо нашим ближнім, тим, кого любимо, – облаштованого побуту або місця в Царстві Божому. Так і хочеться на це сказати: Господи, а чому ж треба обов’язково вибирати між першим і другим? Чи не можна і заради першого працювати і про друге подбати? Чи можливо, творячи в душі своїй Царство Небесне, одночасно піклуватися і про дім земний? Та можна, звичайно! Можна! Але тільки не можна забувати про співвідношення пріоритетів. Не можна шукати раніше затишку, а потім Царства Божого. А можна тільки так, як Господь заповідав: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33).

Християнство здається парадоксальним тому, хто забув про те, що жити нам вічно, і деякі слова Христові можуть викликати в людини нецерковної страх, як свого часу сторопіли апостоли, коли почули заповідь про шлюб: “Якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись” (Мф. 19:10). Проте ми з вами, що “поклали руки на плуг”, не убоїмося і не засмутимося, але завжди пам’ятатимемо, що це до нас звертається наш Спаситель, коли каже: “Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її” (Мк. 8:35). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці