Суд любові

Страшний Суд, Віктор Васнєцов

Є в церковному переданні теми, які дуже болюче сприймаються людським серцем. Одна з них – Страшний Суд. Частенько він розуміється так, ніби наприкінці часів прийде до нас не люблячий Христос, а безжальний Суддя. І усе на цьому Суді відбуватиметься вже ніяк не по любові, а виключно за справедливістю – механічною, холодною і нещадною. Справи будуть розглянуті, думки, слова і вчинки – зважені, вирок – винесений і оскарженню не підлягає. Праведники підуть у життя вічне, грішники – на вічну муку. І, звичайно ж, за результатами Суду усе виявиться саме так, про це прямо каже Церква. Але все таки подібний погляд на Бога, як на безжальну машину правосуддя, здається мені докорінно невірним. Річ у тім, що Бог не може перестати бути Тим, Хто Він є. Тобто – любов’ю. І до суду, і під час Суду, і після нього Він все одно залишається любов’ю, якої не буде кінця. Проте грішники все ж будуть засуджені, згідно із словом Писання. Як же Бог може засудити на вічні муки того, кого любить?

Мені здається це таким чином. Сама людина перед лицем Бога Любові на підставі досвіду свого земного життя і посмертного існування, визначає в цей момент свою долю. Така думка може здатися зухвалою, і я б не наважився її висловлювати вголос, якби не читав щось подібне у святителя Феофана Затворника. Втім, він міркує так про митарства, а не про Суд Божий. Але думка про самовизначення людини відносно її посмертної долі виражена у святителя вкрай ясно: «…митарства уявляються чимось страшним; але цілком можливо, що біси, замість страшного, виставляють щось чарівне. Спокусливо-чарівне, по усіх різновидах страстей, представляють одне за другим вони душі, що минає митарства. Коли із серця протягом земного життя вигнані пристрасті і насаджені протилежні ним чесноти, тоді що не виставляй чарівного, душа, яка не має жодного тяжіння до цього, мине те, відвертаючись від того з огидою. А коли серце не очищене, тоді до якої пристрасті найбільш воно тяжіє, на те душа і кидається там. Біси і беруть її ніби друзі, а тому вже знають, куди її дівати. Значить, дуже сумнівно, щоб душа, поки в ній залишається ще тяжіння до якихось пристрастей, зможе подолати митарства».

На підставі цих слів святителя, я вважаю, що Бог не чинить анінайменшого насильства над людиною. І що страшним цей Суд названий зовсім з іншої причини: таке визначення носить вже не якийсь випадковий і тимчасовий характер. Воно – остаточне, бо це буде максимально-об’єктивний результат усього досвіду життя людини, виявлення найдорожчих для неї цінностей і прихильностей. І зовсім не подобою безпристрасної язичницької Феміди, що із зав’язаними очима зважує людські справи, буде наш Бог на цьому Суді. Любов Його як і раніше виливатиметься на усіх людей, незалежно від їх морального і духовного стану. Але лише праведники зможуть її сприйняти як благо. Для нерозкаяних же грішників вона стане останнім і головним викриттям їх гріха, з яким вони не захочуть розстатися навіть перед лицем вічності. Преподобний Юстин (Попович) писав про це так: «Закохані в зло, вони, згідно всеправедному суду Божому, такими і увійдуть до вічності, як добровільно ним жили на землі. Бо Бог перестав би бути Богом, якби насильно відторгнув їх від зла гріха».

Автор: Олександр Ткаченко

Усе по темі: Сиропусна неділя