Особиста зустріч
Зрозуміти євангельську розповідь про воскресіння Христове з мертвих нам допомагає Євангеліє від Іоанна, що оповідає про воскресіння Лазаря. Лазар, що пролежав після смерті чотири дні в гробниці і вже почав розкладатися, піднімається Ісусом з гробниці, повертається до життя і з часом, як каже церковне передання, стає єпископом на острові Кіпр. Лазар помер, потім воскреснув, потім знову помер.
Що саме було з Лазарем? Це питання надзвичайно хвилювало читачів Євангелія на рубежі XІX – XX ст.: чи помер він дійсно, чи був це летаргічний сон або щось інше і яким чином він воскреснув?
Про це, природно, починає думати читач, але тільки в одному випадку: якщо людина вириває цю розповідь з тексту усього Євангелія. Якщо ж читати його в контексті усього Нового Завіту, стає ясно, що питання це другорядне, бо головне – порівняти воскресіння Лазаря Спасителем і воскресіння Самого Спасителя. Лазар, якого воскресив Ісус, повертається до свого колишнього життя, доживає решту років, скільки йому відміряне, і помирає, лише на якийсь час перемігши смерть. А Ісус воскресає до нового життя, щоб вже не померти ніколи! Воскресіння Ісуса – не крок назад, до колишнього життя, а крок вперед, до нового, ще не звіданого і багато в чому незрозумілого для читача життя.
Якщо уважно читати ці два тексти, можна побачити, що сам євангеліст пропонує нам їх порівнювати. У розповіді Іоанна про Лазаря говориться: «І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою» (Ін. 11:44).
А далі про воскресіння Ісуса повідомляється, що апостоли, увійшовши до гробниці, побачили «одні лиш пелени, що лежали; а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці» (Ін. 20:6,7).
У першому випадку Лазар обв’язаний пеленами і обличчя його вкрите хусткою, у другому – гробові пелени Ісуса і хустина лежать на землі. Такі ж гробові пелени, така ж хустка, але при цьому – усе інше. Одна сцена і схожа (по речах) і не схожа (по ситуації) на другу.
Коли ми говоримо про воскресіння Спасителя, про Пасху Христову, ми часто подумки звертаємося до Гробу Господнього. Патріарх Никон, як відомо, звів у Новому Єрусалимі, на берегах річки Істри під Москвою, повну подобу Гробу Господнього.
Як у проповідях, так і в богослужебній літературі часто говориться про порожній гріб, який свідчить про Його воскресіння. Для багатьох порожній гріб – це доказ того, що Христос воскрес з мертвих.
Проте, уважно учитавшись в Євангеліє, ми побачимо, що порожній гріб нічому не учить учнів і учениць Христових. Навпаки, Марія, прийшовши до гробниці рано вранці в самий день воскресіння і побачивши, що вона порожня, злякалася, прийшла у відчай і заплакала. І після цього вона тричі на одній маленькій сторіночці Євангелія повторює одне і те ж, тільки різними словами: «Взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його» (див. Ін. 20:2,13,15).
Порожня гробниця приводить її в стан смутку, відчаю, туги і повної безнадійності, а зовсім не вселяє в неї радість воскресіння. Він помер, залишалося Його тіло. А тепер навіть тіло відняли – так міркує Марія. Вона каже воскреслому Ісусові, Якого не впізнає: «Господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його» (Ін. 20:15).
В апостольських Посланнях і творах святих, що жили в перші три століття християнства, ніде ні слова не сказано про Гріб Господа нашого Ісуса Христа: впродовж перших віків історії Церкви Гріб Господній не привертав до себе жодної уваги. Він був відкритий царицею Оленою в той момент, коли християнство стало державною релігією Візантійської імперії, і тільки відтоді став головною християнською святинею.
У перші часи цього не було. Навіщо гріб, якщо Він серед нас?! Перші християни жили настільки гостро відчуваючи присутність Воскреслого Христа, що про гріб вони просто не думали. Насправді, якщо людина вважалася померлою і була похована, а потім виявилася живою, навіщо ходити на її могилу? Невже її рідним він буде хоч чимось цікавим? До живих на могилу не ходять – ходять до померлих.
Архімандрит Зінон у своїй книзі «Записки іконописця» каже, що в перші віки християни взагалі не знали поклоніння Гробу Господньому. Але коли християнство прийшло до греків і римлян, ставлення до цього змінилося: він дійсно знадобився, бо культ конкретного місця був звичний для античної культури. Грекові було недостатньо знати, що Артеміда перетворила Актеона в оленя, – йому потрібно було подивитися на ту скелю, під якою спав Актеон у той самий момент. Грекові мало було знати, що Едіп убив свого батька, – йому необхідно було відвідати те саме перехрестя доріг, де це сталося. Один старогрецький учений і письменник каже, що деякі люди сумніваються, ніби Геракл убив еріманфського вепра; але, вигукує він, адже кожен може поїхати в такий-то храм і побачити там череп цього вепра! Конкретний предмет – для грека вже доказ!
Кожну подію релігійної історії греки прив’язували до якогось певного місця або фетиша. Вони серйозно показували той камінь, який колись проковтнув Кронос, батько Зевса. І дійсно, без цього каменю не було б ні грецької, ні римської релігії.
Цю особливість своєї натури греки і римляни, що в більшості своїй стали християнами, привнесли і в нашу віру. Звідси пішов звичай здійснювати паломництва у святі місця і з’явилася потреба в якихось конкретних, матеріальних доказах того, про що говориться в Євангелії.
Марія дивиться на порожню гробницю і плаче, і їй все гірше і гірше, і вона повторює одну і ту ж фразу: «Взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його». І раптом щось змінюється. Змінюється в той момент, коли Сам Ісус, Якого вона ще не впізнала, звертається до неї по імені. Вона чує Його голос. Вона розуміє, що це Він кличе її: «Маріє!» Усе! Вона зрозуміла, що Він воскрес. Зі свого власного досвіду!
Яку подію у своєму особистому житті вважав найголовнішою апостол Павло? Зустріч на шляху в Дамаск. Про цю подію така порівняно невелика книга, як Діяння, розповідає три рази. Після зустрічі з Ісусом Павло став християнином. Стався поворот, який зробив його іншою людиною. Не якісь докази і аргументи, ні, – тільки особистий містичний досвід перетворив Павла з гонителя і ворога християн в апостола народів.
Особиста зустріч – от що таке християнство. Дуже багато чому з того, що сказав або зробив Ісус, ми можемо знайти підтвердження, використовуючи комплексні історичні методи. Але довести, що Він воскрес, не можемо. Це – акт віри. У воскресіння можна тільки повірити, звістка про нього входить у нас лише через глибини нашого «я».
У Першому Посланні до Коринф’ян апостол Павло пише: «Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам… Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням, і що явився Кифі, потім одинадцятьом; потім явився більш як п’ятистам браттям одночасно, більшість яких живуть і донині, а деякі й померли; потім явився Якову, також усім апостолам; а після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові» (1Кор. 15:1,3-8. Виділено мною. – Г. Ч.).
Ключове слово цього тексту – «явився». За законами грецької мови повторювати в цій фразі слово «явився» чотири рази немає жодної необхідності. Павло робить це свідомо, вказуючи на головне. Віра ґрунтується на досвіді. Саме тому останні розділи Євангелія розповідають нам про явлення Воскреслого учням.