В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

“Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”, – каже нам прислів’я. “Віра від слухання” (Рим. 10:17), – стверджує апостол Павло. Не бреше прислів’я, правий і апостол. Сам Господь наш Ісус Христос, коли хоче вказати на затьмарення розуму людського, помічає: “Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?” (Мк. 8:18). Тим самим Він дає нам зрозуміти, що раніше міркувань і висновків необхідно просто і покірливо вглядітися і вслухатися в Божий світ, у дивний Образ Творця, який у цьому створеному світі відбився. Бо якщо в нас дістане розуму і вдячності аплодувати таланту і майстерності людини, то тим більше варто захоплюватися вражаючою досконалістю створеного світу, що свідчить про невимовну досконалість Творця! “Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі” (Рим. 1:19,20).

Бога, Якого “ніхто не бачив ніколи” (Ін. 1:18), кожен може побачити, поглядаючи на чудову досконалість світу: на небо і зірки, на річки і дерева, на радість любові і на диво прощення. Лик Божий відбивається і у видимих нами обличчях святих Божих людей, але також і в особі звичайної грішної людини, коли та молиться і прощає, коли відмовляється від своїх законних прав з жалості до ближнього або просто спостерігає за дитячою метушнею. “Піди і подивись” (Ін. 1:46), – каже апостол Филип Нафанаїлу. Піди і подивись – і ти побачиш за побутовими дрібницями, за повсякденною скорботою, за зморшками і неміччю плоті не що інше, як сяючий Лик Христовий! Цей Лик сяє нам не лише з полотна Туринської плащаниці, що чудесно збереглася для прийдешніх поколінь, не лише з ікон, написаних великими майстрами-боговидцями, – за твердженням апостола Павла, образ Божий, “вічна сила Його і Божество“, явлені нам у кожній билинці, у кожному дивовижному кристалі снігу і, саме собою зрозуміло, у кожній людині, створеній за образом і подобою Божими.

Люди, від Церкви далекі, споглядаючи прекрасний світ, що їх оточує, сильно помиляються. Усі вони здійснюють вільну або мимовільну підміну: докоряючи нам, православним, за те, що ми нібито молимося дерев’яним розфарбованим дошкам, вони між тим самі поклоняються творінню замість Творця, обожнюючи всяку билинку і метелика або сам принцип порядку і гармонії, який важливо і загадково називають Космосом. Усе це через те, що наші упереджені судді не хочуть бачити різниці між Богом і образом Божим, і тому ще, звичайно, що в їх скорботні голови не вміщується велика істина Боговтілення. Бог і образ Божий – не одне і те ж, як не одне і те ж я сам і моє віддзеркалення. Якщо в людині дійсно “немає лукавства”, як не було його в Нафанаїлі, вона рано чи пізно обов’язково побачить істину про Творця, відбиту в усьому творінні, як простодушний ізраїльтянин побачив у мандрівнику з Назарету “Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки” (Ін. 1:45).

Але якщо для того, щоб, побачивши творіння, визнати, що в нього є Творець, достатньо бути простодушною і чесною людиною, то увірувати у втіленого Бога набагато важче. Для цього потрібне упокорювання гордого розуму, покірна готовність погодитися з незбагненним – прийняти це незбагненне і таким чином відкритися йому.

Між тим тільки тому, що “Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини” (Ін. 1:14), тільки тому, що Бог “принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної” (Флп. 2:7,8), – а усі ці дивні речі безумовно слід розуміти буквально, – інакше кажучи, тільки тому, що Бог став людиною, кожна людина може врятуватися, може жити вічно, може не боятися смерті навіки!

При всій важливості проблеми, яку Церква вирішила, перемігши іконоборчу єресь, торжествує вона не стільки тому, що її вороги виявилися осоромленими, а ікони знову з’явилися в православних храмах. Справжнє торжество Православ’я здійснюється щодня і щогодини: народ Божий, свята православна Церква, самим фактом свого буття, своєю вірою, своїм Переданням, своїми іконами свідчить істину Втілення Божого. Церква торжествує, споглядаючи досконалість Творця, що відбилася в творінні.

Для атеїста небо порожнє. Для язичника Бог високий і далекий, і до Нього не можна доторкнутися з довірливістю і надією. Для нас, православних християн, за обіцянкою нашого Спасителя, «небо відкрите» і ангели Божі «піднімаються і спускаються над Сином Людським» (Ін. 1:51). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 1 неділя Великого посту