У келії старця Порфирія завжди юрбилися найрізноманітніші люди. Тут були багаті і убогі, доброчесні громадяни і бандити, хулігани, бродяги і нероби, благочестиві парафіяни і молодь у наколках, драних джинсах і пірсингу. Усі вони – усі! – хотіли поговорити зі старцем. А коли людина виходила з келії, то казала – абсолютно кожна, без виключення: «Старець так мене любить! Це Божа людина!» До келії святого Порфирія дуже швидко пролягла упевнена стежина – серед заростей колючих кущів, які щільною стіною росли тут споконвіку. Ось що означає святість.

Якось до старця Паїсія приїхав з Афін наркоман – молодик років двадцяти п’яти. Так от, цей хлопчина, повернувшись додому, почав писати старцеві листа. На конверті стояло: «Отцю Паїсію», а листи починалися словами: «Улюблений отче Паїсію, дорогий мій татусю!» Уявляєте? Такими ласкавими, прекрасними словами цей наркоман звертався до старця. Бо у світі в нього не було батька. Точніше, був, але хлопчина з ним не спілкувався, там не було любові. А в старця Паїсія він цю любов відчув – маючи її в серці, старець щедро ділився з усіма навколо.

А в нас любові немає. І тому ми чіпляємося до оточення – своїх дітей, близьких, інших людей, живимося їх енергією, п’ємо з ближнього кров, щоб заповнити порожнечу усередині. Так і мучимо усіх навколо. І варто нам тільки відчути до себе добре ставлення, ми готові вчепитися в людину мертвою хваткою: «Не йди! Будь зі мною! Ти мені потрібен! Куди зібрався? Я розсерджуся!» І це зовсім не любов. Це залежність, болюча залежність. Любов – це одне, а залежність – зовсім інше.

Любов – це свобода, любити означає давати свободу.

Дитина хоче поїхати на навчання в інше місто? Їдь, синку, я люблю тебе і хочу, щоб тобі було добре. А як часто буває? Мати – у сльози: «Я тебе так люблю – будь ласка, не від’їжджай далеко! Я люблю тебе – не виходь за нього заміж, навіть якщо він тобі подобається! Не хочу, щоб ви від’їжджали і жили в іншому місті! Вибери іншого – залишишся тут, житимемо всі разом!» Тобто мати закладає в голову дочки власні плани: нехай буде, як я хочу, щоб мені було добре. Справжня ж, чиста любов, якою людина живиться від Бога, – говорить зовсім інакше. «Нічого страшного, я залишуся тут, а ти – йди вперед. Господь мене не залишить. Не хочу бути щасливою за твій кошт. Влаштовуй своє життя, як тобі хочеться». Це дуже важко – таке казати.

Те ж і в духовних стосунках. Справжній духівник ніколи не створить навколо себе секту, де усі живуть тільки за його правилами. Навпаки. «Хочеш – шукай собі іншого духівника. Я не ображуся. Головне – щоб ти був щасливий. Я не утримуватиму тебе поруч із собою, не створюватиму навколо себе угрупувань і партій». Це прекрасно – коли священик міркує так.

Любов Христова стукається в твоє серце. Ви відчуваєте, як Господь вас любить? Якщо так – то вам завжди добре, що б не відбувалося. Чоловік довго не приходить додому, затримується десь, – а ти анітрохи не хвилюєшся, бо знаєш: тебе любить Бог. І тому все добре. Якщо ви колись переживали подібне почуття, ви мене зрозумієте. Це – повнота, тобто наповненість, коли я нічого не позбавлений, коли мені неважливо, привіталися зі мною чи ні, похвалили мене чи ні. Неважливо! Усе, що мені потрібне, я приймаю від Господа: упевненість у своїй цінності, силу, радість, свободу. Бог живить мене, і я нічого не потребую, у мене – повнота. Але коли цієї повноти немає, усе жахливо, і ти постійно пред’являєш вимоги до оточення і страждаєш, якщо не отримуєш бажаного. Ось у чому справа.

Одна людина не може дати тобі усе. Чоловік хоче піти на футбол, посидіти з друзями, сходити в спортзал – а в дружини нескінченно глибока душа. І цю душу може наповнити тільки Бог. Якщо ж у ваших стосунках для Нього немає місця, з часом ви втомитеся один від одного, бо так завжди буває, коли один хоче від іншого усе. Отже, набувши Бога, ти і ближніх своїх зробиш щасливіше, і усіх навколо, бо перестанеш до них приставати і чіплятися. І це – велике щастя.

Чому ти страждаєш? Бо не отримуєш любові. Господь каже тобі: «Любов, яку ти шукаєш, – це маленький струмочок. Йди до Джерела». Інакше страждатимеш завжди. А Джерело наситить тебе і зробить щасливим, неважливо, де ти виявишся – на горі Афон, Кіпрі, в Англії або в США. Любов Божа наповнює серце, де б ти не перебував.

Можна обійти увесь Афон і так нічого і не відчути. А можна жити в звичайній багатоповерхівці і відчувати це дивне диво – повноту Божественної любові.

Постараємося цього досягти. У святих виходило здобувати таку любов за життя, але вони працювали і боролися за те, щоб відчути себе чадом Божим.

Але не приховую – і Божа любов може приносити страждання. Так-так, не дивлячись на те, що Господь любить тебе, ти відчуватимеш біль. Любов Христова зціляє і зміцнює, але вона не безболісна. Дуже часто, виявляючи її, Бог діє подібно до хірурга – здійснює медичне втручання, яке завдає біль. І безліч людей гірко не розуміють: що ж це за любов така? Хіба можна взагалі назвати це любов’ю? Так, можна. Причому справжньою, істинною любов’ю, а не сурогатом.

Любов преображена – дихання Господнє, на яке ми часто реагуємо так: «За що мені це все, Господи? Я прошу в Тебе дитини, а Ти не даєш. Прошу здоров’я, а приходить хвороба. Прошу роботу, а замість цього – безгрошів’я. Прошу пожити довше, а приходить смерть. Де ж Твоя любов?» І такого Бога ми повинні полюбити? Добре. Але де ж Він? Розпинає нас? А Господь відповідає: «Зараз ти усе бачиш так. Але сенс того, що Я посилаю тобі, від тебе прихований». Уся скорбота приходить у наше життя для того, щоб ми зростали духовно; щоб внутрішня краса, захована в кожному з нас, проявилася, а таланти нашого серця розкрилися в повну силу; щоб душа зцілилася від своїх недуг. І на жаль, це неможливо інакше – тільки через страждання.

Бог дав тобі чоловіка, щоб ви разом йшли до Нього, а не чіплялися один за одного – інакше обоє підете на дно. Люди одружуються, щоб полюбити спочатку один одного, а потім – Бога. Любити одну тільки людину – безглуздо. По-перше, людина – тлінна істота, усі ми відносні в цьому світі. А по-друге, люди мають властивість швидко один одному набридати. Дуже часто я чую від сімейних пар: «Ми вже про усе переговорили – наговорилися досхочу, більше немає про що розмовляти, нічого нового ми один одному все одно не скажемо, набридло за стільки років». Як же розфарбувати такі стосунки в нові, яскраві кольори? Тільки зверненням до Божественної любові, яка освіжить, відновить ваше сімейне життя і при цьому дасть трохи більше свободи один від одного, щоб із стосунків пішла співзалежність.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)