В Євангелії Христос каже про шлюб дивні слова: “…Залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть” (Мк. 10:7,8). Виявляється, сенс шлюбу в тому, щоб двоє стали одним! Причому, “одна плоть” тут зовсім не означає тільки “одне тіло”. Йдеться про таку глибину єднання у взаємній любові, коли дві людини вже не мислять життя один без одного, і кожен усвідомлює себе як продовження коханого, його невід’ємну частину. Як таке диво стає можливим – важко зрозуміти, якщо не знати Біблійної історії про створення людини.

У Біблії говориться, що Бог створив людину, в якій чоловічий і жіночий початок були присутніми в усій повноті. Усі властивості і можливості особи, які ми сьогодні визначаємо як, – чоловічі, або – жіночі, в Адамі були закладені спочатку. Перша людина була самодостатньою істотою. Адам мав повноту знання про оточуючий його створений світ, оскільки був створений Богом для панування над цим світом. Але у своїй досконалості і самодостатності він був один. А жити тільки для себе обтяжливо навіть у Раю. І тоді Бог створив для Адама дружину. От як про це написано в Книзі Буття: “І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою” (Бут. 2:18). Втім, слово «помічник» використане в українському перекладі Біблії, тут не зовсім відповідає єврейському оригіналу. Можливий інший переклад цієї фрази: “створимо йому того, хто доповнює, який був би перед ним”. І далі, слідує акт творення жінки, який абсолютно унікальний і не має в біблійній історії створення світу жодних аналогів. Бог творить жінку із… самого Адама: “І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чо­ловіка, жінку, і привів її до чолові­ка. І сказав чоловік: ось, це кіст­ка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка свого. Тому залишить чоловік батька свого і ма­тір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю” (Бут. 2:21-24).

Ось звідки Христос процитував слова про єдність і непорушність шлюбу. Перша дружина стала плоттю від плоті чоловіка не в переносному, а в найпрямішому сенсі. Ми не можемо зараз достовірно знати, як саме сталася ця дивна подія. Можна лише сказати, що горезвісне “ребро Адамове”, над яким у радянські часи так любили потішатися пропагандисти “наукового атеїзму”, також – результат не зовсім точного перекладу. Слово, перекладене як “ребро” в староєврейській мові має ширше значення, – ребро, бік, сторона і навіть – одна із дверних стулок. Тому, не можна розуміти біблійне “ребро” винятково в анатомічному сенсі. Суть цього слова в тому, що жінка є рівноцінна і рівнозначна за своєю гідністю половина людського роду. Бог створив Адамові дружину, відокремивши від нього певну частину, сторону, де жіноча природа в ньому вже існувала. Як це сталося – таємниця творіння. Але вираз “моя половина” стосовно дружини з християнського погляду зовсім не є поетичною метафорою. Це, швидше, констатація факту. Святитель Іоанн Златоуст каже про це абсолютно ясно: “Той, хто не поєднаний шлюбом, не являє собою цілого, а лише половину. Чоловік і жінка не дві людини, а одна людина”.

Помилка Казанови

Від Адама і Єви чоловік і жінка тягнуться один до одного, прагнучи відновити єдність спільної природи. Але чому ж тоді Церква так категорично засуджує розпусту? Адже якщо цей потяг закладений в їх єстві, то що поганого в його задоволенні, нехай навіть і поза шлюбом? Сучасна ідеологія так званої “вільної любові” зводиться якраз на цьому природному потягу статей. Основна теза цієї ідеології звучить приблизно так: якщо в людини є потреба, треба її задовольнити, адже що природне, то не потворне, не безобразне.

Звучить, начебто, складно. Але за своїм змістом ця фраза глибоко помилкова і внутрішньо суперечлива.

Річ у тім, що слово “безобразний” – це християнський термін, що означає відсутність у комусь образу Божого. Людина створена за образом Божим, але зовсім не єство або природа є в ній вираженням цього образу. Християнство жорстко розділяє в людині особу і єство, що належить цій особі. І оскільки Сам Бог – Особа, то і образ Його в людині збережений на рівні особи. А єство якраз цього образу позбавлене.

Шлюб має на увазі два рівні єдності подружжя – особовий і природний. У християнському шлюбі людина з радісним здивуванням починає розуміти, що та краса душі, ті достоїнства і риси особи, які так дорогі їй у коханому, це не що інше, як – відблиск краси Божого образу. І такий погляд один на одного, як на ікону Творця, звичайно, зв’язує чоловіка і жінку набагато сильніше за звичайний природний потяг.

Розпуста ж об’єднує людей лише на рівні плоті. Це неповноцінна форма людських відносин, в якій чоловік і жінка вступають у тілесну близькість, лише корячись потягу своєї природи, і повністю ігнорують один в одному особу, образ Божий. Що, власне, і є потворним, безобразним, або відсутністю цнотливості, яка іноді помилково сприймається як заперечення тілесних стосунків у принципі. Насправді, саме в шлюбі ці стосунки якраз і є цнотливими, оскільки мають на увазі цілісне сприйняття улюбленої людини.

Нещасний граф Казанова намагався вичерпати океан чайною ложкою. Розтративши життя на пошуки свого ідеалу в чужих ліжках, він так і не зрозумів, що повнота любові досяжна лише в шлюбі. Коли не лише єство, але всі свої помисли і прагнення, все своє життя без залишку чоловік присвячує своїй обраниці. Коли краса всіх жінок світу для чоловіка раптом втрачає сенс, бо вся жіноча краса і чарівність в усій глибині вже розкрилися для нього в улюбленій дружині.

Автор: Олександр Ткаченко

Таїнство Шлюбу