Дві розповіді про Воскресіння

Воскресіння – щось настільки нове і те, що не укладається в звичні для людського мислення форми, що прийняти звістку про нього неможливо, якщо вона виходить не від Самого Ісуса. Від когось іншого вона не сприймається. У зв’язку з цим варто зупинитися на останньому розділі Євангелія від Марка. Річ у тім, що безпосередньо Марку належать тільки перші вісім віршів останнього 16-го розділу, інші дванадцять додані пізніше. Їх слід було б друкувати навіть не петитом або в дужках, як завжди це робиться в сучасних виданнях, а поміщати наприкінці Нового Завіту, після Апокаліпсису. Бо ці вірші – епілог, яким взагалі завершується Новий Завіт. А Євангеліє від Марка слід було б закінчувати 8-м віршем.

Текст цих перших восьми віршів відрізняється від сказаного в Євангеліях від Матфея, від Луки і від Іоанна тим, що Марко називає імена жінок, що прийшли до гробу: Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія. Вони ж були перелічені вище, там, де говориться про жінок, які були присутніми при похованні (Мк. 15:40). Повторюючи ці імена, Марко перекидає свого роду місток між похованням і воскресінням Ісуса і підкреслює, що одну подію не можна усвідомити без іншої.

Жінки приходять до гробниці в перший день тижня, рано вранці, коли засіяло сонце. У цій вказівці начебто нічого незвичайного для Марка немає. Він завжди дуже точно означає, де і коли відбувається та або інша подія. Йому недостатньо сказати «у перший день тижня» – він обов’язково уточнить, що це було «дуже рано», «як сходило сонце».

Жінки-мироносиці, Роберт Белл

Але з іншого боку: коли засяяло сонце, Він воскрес, а коли помер, пітьма поширилася по всій землі від години шостої до години дев’ятої. Смерть Ісуса занурює землю в пітьму, а воскресає Він у сліпучих променях сонця, яке щойно зійшло. Пригадаймо, що і на горі Преображення обличчя Його засяяло, як сонце. На горі цій Він з’явився ще до Своєї смерті, як би вже воскреслим. А воскресіння Його освітлює цим світлом, що так нагадує світло уранішнього сонця, весь світ. Дуже важливо це відчути.

І, нарешті, біжать ці жінки і обговорюють питання: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» Для них це зараз перше, найголовніше питання, вони думають про небіжчика: гробниця, камінь біля дверей, тіло Покійного, яке вони не встигли як слід умастить ароматами. Але те, що жінки побачили потім, абсолютно змішало їх думки. Вони вже просто нічого не розуміють – гробниця виявляється відкритою. Причому вона не лише відкрита, але і порожня. Це страшно, жінки приходять у жах і відчай, і тут їх вже ніякий ангел не напоумляє: вони побачили його і «вжахнулися». Ангел каже: «Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут» (Мк. 16:6). Але жінки в трепеті і жаху біжать від гробниці і нічого нікому не кажуть, бо бояться.

Усе Євангеліє від Марка – це розповідь про те, як Ісус не був зрозумілий. У перших восьми розділах розповідається про те, як Він не був зрозумілий народом, у наступних розділах ми читаємо, як Його не зрозуміли учні. «Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися» (Мк. 10:32).

Коли ж Ісуса беруть під варту, учні просто розбігаються. А жінки залишаються. І от минають три дні, Він воскресає з мертвих, але тепер жах, що охопив Його учнів ще тоді, по дорозі в Єрусалим, охоплює і жінок, – і вони теж розбігаються. На цьому Євангеліє від Марка закінчується. Вони розбіглися і нікому нічого не сказали, «бо вони боялися». Не з книги, навіть якщо це Новий Завіт, а тільки з особистої зустрічі з Ним можна дізнатися, що Він воскрес. А книга закінчується тим, що учні втекли від схопленого, а жінки – від воскреслого Ісуса. Як колись учні жахалися Ісусових слів, так вигляд порожньої гробниці жахає жінок.

У Євангелії від Матфея теж беруть участь жінки, жінки-мироносиці. Але якщо в Євангелії від Марка вони були головними дійовими особами, то тут жінки як би не діють. Вони просто бачать, чують і фіксують те, що відбувається. Тут дійові особи – архієреї, які посилають стражників запечатати гробницю і стерегти її; стражники, послані архієреями; Бог, Який посилає ангела відкрити запечатану гробницю і таким чином здобути перемогу над архієреями і стражниками. Іншими словами, архієреї діють руками стражників, а Бог – руками ангела. І Бог перемагає.

Воскресіння Христове, Себастьяно Річчі

Якщо сенс Євангелія від Марка в тому, що повірити у воскресіння можна тільки з нашого особистого релігійного досвіду, то звістка, яку передає Євангеліє від Матфея, полягає в тому, що Бог перемагає. Це дивна розповідь про дивну перемогу над смертю, над людськими задумами, у даному випадку – тих архієреїв, які закривають, запечатують гробницю і ставлять варту. Мертвий виявляється воскреслим, а стражники від жаху стають схожими на мерців. От перше, що впадає у вічі, коли читаєш 28-й розділ Євангелія від Матфея.

І другий момент, на який не можна не звернути увагу: Ісус у Галилеї з’являється Своїм учням на горі, у білому одязі, як колись на горі Преображення, а до цього – на горі під час Нагорної проповіді, читаючи яку, не можна не згадати, як задовго до цього Бог на горі Синай дав заповіді Мойсеєві. Богоявлення завжди здійснюється на горі. І тут, на останній сторінці Євангелія від Матфея, Бог востаннє виявляє Свою повноту в Ісусі.

В одному з древніх апокрифічних Євангелій, що не увійшло до Нового Завіту, так званому «євангелії від Петра», детально і барвисто розповідається, як спускаються з неба ангели, як відвалюють вони камінь, що закриває гробницю, як починається землетрус, як виходить з гробу Ісус і т. д. – немов у сучасному кінофільмі: яскраво, недоладно і, по суті, не без фальші. А в Матфея про сам момент воскресіння абсолютно нічого не говориться. Показані жінки, що прийшли до гробу, ангел, що сидить на камені, і Ісус, Який вже вийшов з гробу, – як на іконі: ми не бачимо, як відбувалася подія, а бачимо тільки результат. І дійсно, коли читаєш цей досить короткий текст, хочеться узяти в руки пензлі і фарби і написати ікону, бо цей текст – насправді ікона, але тільки написана словами. І в ній усе сказано. Євангеліє взагалі дуже схоже на ікону. Не випадково на Всенощній під час богослужіння Євангеліє виноситься як ікона на середину храму, кладеться на аналой, і ми цілуємо його саме як ікону.