Любов і Хрест

Яка вигода від хреста? Жодної. Якби хрест давав прибуток, то банки видавали б не кредити, а хрести. А лікарні прописували б святу воду і милосердя. Слава Богу, це не так. Слава Богу, що хрест не приносить дивіденди, кавказьке довголіття і багато діточок. Слава Богу, що Він уберіг нас від поклоніння Мамоні або богові Кредиту. З ними б у нас склалися неприємні стосунки на основі комерції.

І чому б не жити багато і свято? Так прекрасно жив цар Мелхисидек, що був одночасно царем і священиком. Не менш чудово жив прабатько Авраам, в якого було і багатство, і благодать такої сили, що він міг розмовляти особисто з Богом. Іноді так і кажуть: «Він здобув Авраамове благословення» – це коли і гроші і праведність в одній особі.

Проте помічено, що гроші з праведністю якось не дружать. Достаток зазвичай не травмує тільки якихось абсолютно дивних і дуже рідкісних людей. А так, при достатку, найчастіше людина ласа до гріха і глуха до Неба. Недаремно Євангеліє каже, що легше верблюдові ввійти через голкове вушка, ніж багатому в Царство Небесне.

«Дайте людині необхідне – і вона захоче зручностей. Забезпечте її зручностями – вона буде прагнути до розкоші. Облагодійте її розкішшю – вона почне зітхати за вишуканим. Дозвольте їй отримати вишукане – вона зажадає божевілля. Обдаруйте її усім, що вона побажає – вона скаржитиметься, що її обдурили, і що вона отримала не те, що хотіла», – Ернест Хемінгуей

Звичайно, у Бога попри все просять щось корисне в господарстві. А в кого ще просити? У людей? Христос не залишається байдужим і до таких прохань. Адже Він нагодував п’ять тисяч людей (не рахуючи жінок і дітей). А якщо рахувати і жінок з дітьми, то приблизно дванадцять тисяч людей. З них тільки дванадцять людей пішли за Ним. Жоден з жителів Тиверії, що при Тиверіадському озері, які наїлися цієї рибою і цим хлібом, не пішли за Христом. Як було дванадцять апостолів, так і залишилося. Тобто, хліб не народив любов. З цього видно, що шлях насичення – це не шлях зовсім.

Так, і якщо ми приймемо від Хреста дивіденди, то ми будемо подібні не на Бога, а на Іуду, що вичавив з проекту «Месія» тридцять срібняків. Те ж саме із здоров’ям, удачею і успіхом. Віра християн не маркітантство.

Але якби, все-таки, Господь дав би всякій людині за її серцем, то храми б помітно опустіли. Якщо усе є, то навіщо туди ходити? Син не п’є, сам здоровий, гроші є, навіщо в церкві час гаяти? Справи треба робити. А от доживу до старості, там і подивимося. Ймовірно, на Заході храми тому і опустіли, що пенсія нормальна, медицина хороша, а населення соціально дуже захищене. Важко сказати, що було б у нас, досягни ми західного рівня життя.

Людина рідко просить Христової любові, щедрості, або чистого серця. І ніколи ніхто не просить хреста.

Хрест просити страшно. Нам усім здається, що куди ще важче, ніж мені? І так ледь-ледь несемо свій маленький хрестик. Навіть прикмета така є: ні за що не піднімати хрестик, знайдений на вулиці, а то чужий хрест ляже тобі на плечі поряд зі своїм. Нехай краще цей шматочок металу валяється в пилу або в бруді. Людина в жаху задкує від такого місця. Адже ми не мазохісти.

Християнство – це не солодкість страждань, що наносяться жертві. Самодостатність і насолода в муках це не віра, а психічна хвороба. Безглузді жертви також шкідливі, як і сам злочин, бо сприяє розквіту вади. Христос, наприклад, не просив вибачення у слуги первосвященика, що ударив Його по щоці. Він також не просив вибачення в Пилата, Кайяфи та Іуди, що, вибачте, у цьому в чомусь Моя провина, що ви стали такими. Він не сказав їм: Вибачте Мені за те, що вас довелося вибрати як витратний матеріал історії, вам тепер, на жаль, доведеться посидіти на самісінькому дні Пекла. Я дуже шкодую».

Справа не в тому, що Господь не ввічливий, а в тому, що в цьому, побічно, проявляється Його ставлення до свободи людської волі. Свобода – дар Божий, даний Адаму при творінні, на знак подоби Творцеві. Свій власний дар Бог ніколи не забирає назад. І неможливо бути православним більше ніж Сам Бог. Вибрав ти собі пекло, отже, це твій вибір.

Наша віра не в догоді плоті і не вигоді. Вона також не в стражданнях. Вона в іншому – у Хресті, який над ними, над світом і в Тому, хто на ньому. Тільки в Ньому має сенс і чесне надбання і святе страждання. Страждання і надбання, без ходіння перед Богом, не лише порожня справа, але і шкідлива.

Чому християни беруть собі хрести під час хрещення якщо це невигідно і небезпечно? Навіщо взагалі стають християнами, якщо абсолютно очевидно, що здоров’я і удача в Церкві подібні до лотереї? Ось, часто моляться, їздять святими місцями, постять, а удачі немає. І тільки одиниці отримують зцілення від раку або звільнення від кредиторів. Хрест це не джек-пот у загадковому і випадковому світі. Ми на кін гривню на свічку, а там як рулетка зупиниться. Що ж робить хрест Хрестом?

Любов.

Хресна любов – це ключ до Царства Небесного і до земного щастя, який ми самі повинні провернути в замковій щілині Раю. Здавалося б, речі, що не зводяться разом: Любов і хрест, насправді вони взаємопов’язані. Вони дві сторони одного і того ж ідеального стану між людьми і між людиною та Богом. Хрест, який ми приймаємо, виховує любов. А любов – це завжди свята жертва. Але хрест самому не винести і любов, якщо вона тільки від себе, швидко зникне.

Християни беруть одно плече хреста, а друге бере Христос. Ми несемо хрест удвох з Богом. Що таке Хрест для Бога? Для Нього – це любов, виявлена до людини. Це шлях, який Він проклав для нас у Рай. Хрест – це засіб бути такими як нас задумав наш Небесний Отець – бути подібними до Нього.

Для нас Хрест – це відмова від хижої самолюбності, від звіриної жорстокості, від тілесного сказу. Здавалося б, це такі властивості, з якими розлучитися було б за щастя. Проте, уявіть собі, що раптом від нас забрали сріблолюбство. Як тоді знайти сенс у роботі? Чи благодать літнього віку робить людину стриманішою. Але, ні, продаються пігулки, що продовжують молодість і кураж. Людина боїться бути ангелом у тілі. Відірвати від себе зміїну земну породу дуже важко. Раптом гріх, насправді, забереться! Життя без гріха здається жахливим. Хрест важкий тому, хто любить гроші. Хрест приносить страждання розпусникам, п’яницям і закоренілим грішникам. Хрест страшний вбивцям і святотатцям.

У цю неділю ми падаємо ниць, бо нам соромно навіть думати про те, що покликані на Небо, а своїм життям ми все ще подібні до худоби. Адже соромно усім стадом прямо в царство Отця. Недобре буде, якщо там стануть бродити злі стада. Ми стаємо на коліна, наївно приховуючи від Його пишності наше обличчя «прикрашене» гріхом. Нам соромно з’явитися перед Богом, як з’явився перед Ним Адам, в інжирному листочку, і ми, соромлячись Його любові, схиляємося ще нижче. Було б жахливо так от з’явитися перед Коханим.

Але надія на Його милосердя і упевненість у Його доброзичливості і допомозі роблять цю неділю світлою. Спогад про Божу допомогу роблять цю неділю гімном любові. Божої любові до нас і нашої любові до Нього. Адже ми кланяємося не через те, що боїмося, а через те, що нам соромно. Апостол Іван вірно сказав що “у любові немає страху, але довершена любов проганяє страх… Той, хто боїться, не довершений у любові“. Страх і любов взаємо виключають один одного. Якби не любили, то і не було б соромно. Тому і соромно, що вже які, а ми любимо Його. Ось, Господи, поганий я, але Твій. Він не може нас не підняти з колін, якщо ми самі того хочемо. Але якщо ми докладаємо зусилля, то Він обов’язково допоможе нам встати. Встанемо, і Він обійме, як Батько блудного сина. Дасть на палець перстень, новий одяг і влаштує бенкет.

Що б стати перед Ним, треба буде вмитися милосердям, щедрістю, привітністю, незлобивістю, прощенням заради Христа. Христос сказав, що «тягар Мій легкий». Тягар любові, тягар молитви, тягар милосердя – та хіба це тягар? Це крила. Насправді, що в них страшного? Нам ніхто не пропонує вбити в наші руки і ноги цвяхи, повисіти на хресті, увійти на арену Колізею до левів, вирушити в Гулаг. Слава Богу, у країні зараз хоч поганий, але мир. У цей піст потрібно стати хоч би трохи добріше і терплячіше, ніж минулого року. Наповнити серце хоч би однією краплею нової любові.

У цю неділю корисно згадати, що віра наша – не маркітантство, а Церква – не магазин і не фельдшерський пункт. Церква – це небесне посольство, де ми, сумуючи за Небом, зустрічаємося з Богом на рідкісному побаченні. І ми раді зустріти Христа, і просимо дати нам Його тягар любові. І Він дає його – наш натільний хрест. Наш хрест як обручка з Богом. І він Жених нашої душі.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 3 неділя Великого посту