В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Бувають хвилини, коли здається, що вичерпані усі засоби. Бувають години, коли ціпеніє надія, втікає віра, коли сама любов здатна, здається, тільки стогнати, тільки тужити, тільки плакати. Що казати про нас, грішних, коли Сам Син Божий плакав про місто, яке так і не захотіло дізнатися, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42), коли Сам Господь слізно нарікав про невблаганну жорстокість смерті над гробом друга Свого Лазаря! Це приголомшує! Коли плаче Всемогутній, на кого сподіватися слабким? Коли тужить Спаситель, чим тішитися тим, хто гине?

Безсилі сльози батька так само страшні, як страшні сльози Божі: рушаться засади, ставиться під сумнів порядок буття, «хитається земний устрій». І все тому, що той, на кого сподівалися, той, хто був опорою сім’ї, сльозами своїми демонструє слабкість і відчай, а значить, і нездатність допомогти, захистити, зберегти.

Страшні сльози батьків, сльози матерів, безсилі сльози про вмираючих дітей! Страшні їх гіркі сльози про чад, що страждають від спокус диявольських, чиї серця нищать тяжкі пристрасті, чиї тіла повільно, але вірно вбивають гріховні звички. Що робити нещасному батькові, коли на очах у нього гине його син, його отрок, якого зла сила гріховного потягу «кидає… на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє» (Мк. 9:18)? Що робити йому, коли усі засоби вже випробувані і виявилися марними? Що робити, коли навіть ті, хто були зовсім поряд з Христом, вірні і віддані «очевидці і служителі Слова» (див. Лк. 1:2), виявилися безсилими?

Зцілення біснуватого отрока, Гюстав Доре

Сльози батька, що привів свого біснуватого отрока до Ісуса, зрозумілі нам не лише тому, що ми уважно вслухувалися в слова Благовістя, вони зрозумілі нам передусім тому, що і наші діти перебувають у постійній небезпеці гріховного біснування, і їх, бідних, як і євангельського хлопчика, «багато разів дух кидав… і в огонь і у воду, щоб згубити його» (Мк. 9:22).

Неважливо, що «вогонь і вода» двадцять першого століття виглядають не так, як дві тисячі років тому. Неважливо, що тепер вони більше схожі на нешкідливу розвеселу на вигляд дискотеку, на безневинний на перший погляд медичний інструмент, здатний врятувати хворого і згубити наркомана, на електронний пристрій, за допомогою якого допитливий розум ученого осягає глибини всесвіту, а не менш допитливий розум підлітка поглиблюється в хитросплетіння гріха. Так, «вогонь і вода» нашого століття інші, ніж на початку християнської ери, проте гублять вони душі дітей наших так же безжально, так же жорстоко.

І ось вже нинішні батьки одержимих бісом отроків, наші з вами сучасники, у відчайдушній спробі врятувати, зцілити своїх чад, що страждають від бісівського насильства, здійснюють далекі паломництва до прославлених чудотворних ікон, вирушають у далечінь до відомих на усю країну старців, щоб чудотворною силою благодатного образу вирвати чадо своє із згубних і задушливих обіймів гріха. Бо – приходять нещасні батьки в найближчий храм і просять священика відслужити молебень, освятити будинок, просто згадати в церковній молитві нещасного сина свого, приходять і в який вже раз свідчать Богові страшну правду: «Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли» (Мк. 9:18).

Чому не досягають мети зусилля учнів, чому мовчить Бог у відповідь на сльози матерів, на відчай батьків? Бо і церковна молитва, і духовне заступництво старців і навіть освячення будинків, де живуть одержимі гріхом чада, не приведуть до бажаного усіма нами результату, не стануть цілющими для біснуватих, якщо не зрозуміють батьки, які просять за дітей своїх, що без покаяння у власних пристрастях, без зусиль здолати свою власну гріховну неміч вони не зможуть допомогти дітям своїм.

Якщо вже «всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (Рим. 8:22) через те, що їх цар і повелитель відпав, відокремився від Бога, тоді очевидно, що і діти наші стогнуть і мучаться під згубним гнітом пристрастей тільки тому, що батьки і матері їх не побачили, не усвідомили своєї провини в цих муках, не сповідали цієї своєї провини перед дітьми так, як зробив це нещасний батько із сьогоднішнього євангельського уривка, припавши до ніг Господа і покаявшись у власному гріху невіри. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 4 неділя Великого посту