Прекрасні старечі обличчя! Пам’ятаю бабусю із сяючим обличчям і блискучими очима – ця проста сільська жінка ніколи в житті не користувалася жодними кремами, масками і лосьйонами, тільки водою з милом, але бачили б ви, яким прекрасним було її обличчя! Бо все своє життя вона молилася, причащалася і була з Христом, живучи в подвигу. У всіх подвижників обличчя прекрасні. І твоє обличчя стане неймовірно красивим, якщо ти навчишся плакати.

Я маю на увазі не сльози від образи, ураженої самолюбності та іншого – у таких випадках наші обличчя, навпаки, стають страшнішими, пам’ятайте про це. Коли плачеш від того, що виходить не по-твоєму – це одне; а коли плачеш від любові, покаяння, співчуття до ближнього (чи навпаки, від радості за нього), плачеш від вдячності Богові, славословлячи Його за усе те, що Він дарував тобі, – ось тоді твоє обличчя стає дійсно прекрасним. І у всіх жінок так, і в чоловіків, адже чоловіки хочуть бути красивими.

У дитинстві усі були як ангели

Усі люди прагнуть до краси, інакше б ми не прикрашали свої будинки і церкви. Будемо прекрасними, якими і створив нас Господь. Бачили б ви обличчя тої бабусі, про яку я зараз розповідав! Обличчя, прекрасне в будь-якому віці і в будь-яку пору року, – взимку, влітку. А які добрі обличчя в тих, хто довго молиться в храмі! Людина втомилася, у неї втомлене обличчя, але при цьому вона красива – абсолютно особливою красою, оскільки тривалий час не спала з Господом. Як прекрасні обличчя, які упродовж декількох годин були звернені до Христа! Неземна краса!

А тепер згадаємо, як виглядають люди після ночі в розважальному закладі. Виходить така людина під ранок з клубу, бару або ресторану – яке в неї обличчя? Красиве? Та ні. Божественної краси, що дарована усім нам від Господа, на такому обличчі не буде.

Під час богослужіння я люблю іноді дивитися на присутніх. Люблю дивитися на священиків, з якими молюся у вівтарі, – бо хочу узяти від них трохи тієї краси, якою наділяє їх молитва. Дуже красиві обличчя. І я дивлюся, милуюся і бачу, як Бог перетворює зовнішність людини, яка молиться.

Вигляд нашої душі і тіла безпосередньо залежить від того, з ким ми дружимо – адже краса передається від людини людині. Коли твої друзі – хороші люди, добрі християни, то душа, вбираючи дух вашого спілкування, передає і твоєму вигляду їх чарівність і красу.

Зараз у першу чергу я звертаюся до молоді. Послухайте! У дитинстві ви були красивими, чарівними малюками. Ви і зараз красиві, але тоді серце у вас було безневинним, і невинність ця відбивалася у ваших очах, так що відрадно було на вас дивитися. Минули роки, і поступово ваші обличчя набули інший вираз. Ви грубієте, черствішаєте, гніваєтеся, гримаєте дверима, скандалите, сваритеся з рідними, тікаєте з дому, вплутуєтеся у вуличні бійки – і ось вже ваш погляд зовсім інший, не такий, як у дитинстві – злий і холодний. А знаєте, до чого все це призводить? Ви себе спотворюєте. І краса, яка як і раніше живе у вас, залишається глибоко усередині. Вона захована.

Знайдіть ваші дитячі фотографії. Згадайте, якими ви були, який був у вас погляд – ангельський! Ви і були справжніми ангелами. Господь створив вас такими – безгрішними, з безневинними очками. Ви дивилися в обличчя іншим прямо, відкрито, не ховаючи погляд, без злості і зніяковіння. Ви були чисті – і такими ж були ваші очі.

Чому це пішло, куди зникло? Як? Поступово, крок за кроком. Крок за кроком ви втрачали свою первозданну красу. Отже такими, як зараз, ви були не завжди.

Краса, невинність, добре і любляче серце – усе це мають діти із самого народження. А потім щось відбувається, дає тріщину – але це не означає, що справа безнадійна. Ще можна усе виправити!

Що ж для цього треба? Лише одна сльозинка. Сльозинка розкаяння, коли людина каже: «Господи, яким я був і яким став! Чому це сталося?»

Від Христа до Іуди

Є така розповідь – про одного художника, який задумав картину під назвою «Тайна вечеря» і довго шукав чоловіка, з якого можна було б написати образ Христа. Нарешті він його знайшов, і картина була написана.

А через роки цей же художник вирішив намалювати портрет Іуди і, вирушивши знову на пошуки відповідної натури, досить швидко знайшов потрібний типаж. Яким же був його подив, коли виявилось, що це той самий чоловік, з якого він колись писав Христа! Його обличчя так змінилося за роки пияцтва, розпусти та інших гріхів, що ніщо вже не нагадувало в ньому Ісуса. Отже наше життя, безумовно, відбивається в нас на обличчі.

Тому я і кажу, що велике значення має те, з ким ми дружимо. Якщо дружиш з хорошими людьми, які люблять Христа усім серцем, то і сам будеш як вони: любов до Бога розтопить, зігріє твою душу, і це неодмінно відіб’ється і на зовнішності. А якщо наші друзі байдужі до Бога? Тоді з часом і ти охолонеш. Це як перебувати в приміщенні, де сильний запах: виходиш, приміром, з парфумерії – увесь одяг пахне духами; а опинишся в курильні – наскрізь пропахнеш тютюновим димом.

Товариство, компанія, гості – будь-яке середовище чинить на нас позитивний або, навпаки, згубний вплив. Жодна людина не втрачає невинність сама по собі. Щось десь почули, побачили – і початок покладений, перший крок зроблений.

Знаю це, у першу чергу, з власного досвіду, а також з досвіду інших людей, що ходили колись до мене на сповідь, зокрема і дітей. В якийсь момент людина зникає, а коли знову з’являється – її вже не впізнати, так вона змінилася. Внутрішні зміни спричиняють за собою зовнішні.

Будучи далеко від Христа, людина змінюється обличчям. Воно набуває жорсткий, холодний вираз. І це не абстрактні міркування, це – істина.

Поки ти носив у своєму серці Христа, ти був святий, і, дивлячись на твоє обличчя, художник міг зображувати Христа Тайної вечері. Зрозумійте, справа не в тому, скільки ви важите або який у вас зріст; справа не в розмірі вух або носа, не у формі очей і не в густині волосся. Людина потворна не тому, що занадто товста чи лиса. У наш час люди готові втрачати останнє здоров’я в гонитві за красою – аби подобатися, аби користуватися успіхом, – так і не розуміючи, що таке справжня краса, і тому шукають її де завгодно, тільки не в Бога. Адже красивими нас робить саме Господь!

І якщо тобі здається, що дружина до тебе охолонула, що ти їй перестав подобатися – впусти у своє життя Христа! Змирися, покайся, молися, прийди на сповідь, причастися! І після Причастя підійди до дзеркала (так-так, до дзеркала, але тільки не перестарайся), подивися, як сяє твоє обличчя! Пам’ятаю, якось я зустрів одного свого парафіянина, і мене уразила його зовнішність: такий спокій був у нього в очах, таке тепло і благодать від нього виходили, – що я запитав:

– Скажи, ти причастився сьогодні?

– Так, отче, як ви дізналися?

– Це видно. Божа благодать дарувала нам дивну красу, і дуже важливо не втратити те, що ти в себе прийняв.

Преподобний Силуан Афонський казав: «Досить однієї поганої думки про когось, щоб втратити благодать Божу». Краса миттєво зникає, і обличчя стає похмурим і жорстким.

Ця краса не зникне з віком

Не знаю, чи вірите ви в усе те, що я тут кажу. Ми живемо серед людей, які могли б бути святими. У них живе дивна краса, яку не видно за багаторічним шаром бруду. І головне, чому учить нас Церква, – тебе, мене, твою дружину, дітей, інших людей, – проходити повз цей бруд. Не залишатися, не сидіти в ньому, а прагнути до краси, пахощів, як прагнуть до коштовного каміння, прихованого в надрах землі. І тоді сам станеш красивим, і усе твої близькі – дружина, діти – теж.

Знаєш, що ти побачиш? Що в тебе найкрасивіша дружина на світі, найкрасивіший чоловік, найпрекрасніші діти і батьки. Кажу вам і про батьків, бо іноді чую серед хлопців:

– У тебе мати завжди доглянута, нарядна, а моя – так собі, нічого особливого.

Це вірно, у тебе скромна мама, але вона – найкраща, бо покірлива, добра, бо християнка, бо молиться.

Хтось послухає нас зараз і скаже:

– Нічого собі отець! Чернець, а туди ж – про красу.

Так, але я міркую не про світську красу, а про Божественну, коли людина, що живе з Богом, виявляє цю красу і передає іншим, поширюючи навколо. Саме до такої краси треба прагнути – і саме вона нікуди не зникає з віком.

Хочеш завжди бути красивим? Навчися любити Бога, навчися говорити з Ним – вічно прекрасним; навчися прагнути до Того, Кому поклоняються, Хто полонить серця, погляди, думки і почуття. Святі саме так ставилися до Бога – вони зачаровувалися красою Його душі, Його слова і присутності.

Ця краса живе і в Церкві. Будемо ж прагнути до неї! Навколо нас – безліч людей, і усі ми прекрасні і потворні одночасно. Отже треба старанно потрудитися – і ним, і нам, щоб відшукати в них красу, яка захована глибоко усередині. І в жодному разі не кривдитимемо тих, хто поруч, не казатимемо образливих слів, дивлячись на одну тільки зовнішність і роблячи скороспішні висновки про характер і обличчя. Краще навчимося в першу чергу бачити красу у своїх ближніх – друзях, колегах, сусідах.

Пам’ятайте: наш Бог нікого не створив потворним. Він завжди творить тільки прекрасне. Усе Його творіння – красиве. Отже знаходитимемо і бачитимемо цю красу, насолоджуватимемося нею і радітимемо.

Бажаю вам жити цією красою. Нехай вона буде усередині вас і всюди навколо. Нехай обличчя ваші будуть спокійними, природними, простими і покірливими – де б ви не були, де б не працювали: удома, на заводі або в офісі.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)