Який зв’язок між духовним життям і тілесним здоров’ям? І те, і друге визначається життям у Церкві. Ми називаємо Господа лікарем душ і тіл наших. Як оповідає Священне Писання, Ісус Христос, обходячи землі Ізраїльські, здійснив безліч дивовижних зцілень. Тобто – дарував здоров’я.

Люди торкалися до Нього і починали нове життя. Коли Він дивився – наставало полегшення; коли говорив – людина відчувала, що гріхи її прощені. Ісус поглянув на розслабленого, паралітика – і підняв його. Звернувся до сліпого – і той почав бачити. Підійшов до біснуватого – і зцілив його.

Отже, для Господа однаково важливий стан як душі, так і тіла. І це дуже важливо зрозуміти – що Він ставиться з любов’ю, турботою і увагою як до нашої душі, так і до тіла. Вони існують разом, взаємодіють, і жодне не можна вважати важливіше за інше, бо і душа, і тіло нарівні беруть участь в усіх наших справах. Ми молимося, ходимо в церкву, причащаємося, постимо, грішимо – як душею, так і тілом. В усьому вони разом.

І велика помилка в духовному житті, за словами старця Епіфанія Феородопулоса, – розділяти усе навколо на погане і хороше, матеріальне і духовне, тілесне і душевне. Адже ці речі існують разом.

Немає в нашому житті простору, куди б не міг увійти Христос. Немає нічого, що б Він не міг освятити.

Господь поряд з нами не лише під час Літургії. Хіба Він не куштує з нами їжу, хіба не є присутнім тоді, коли ми любимо і обіймаємо один одного? Господь – Бог, Який любить людину в усіх проявах. Так, ми – люди, у нас свої тривоги, своя скорбота, і хіба може Бог розділяти з нами усе це? Може і розділяє. Головне, зрозуміти це і пустити Його у своє життя, у свою душу і тіло.

Бог лікував душу, щоб допомогти тілу

У тому, що душа і тіло «працюють» разом, ви зможете переконатися, якщо скажете дитині: «Слухай, сьогодні тобі доведеться позайматися математикою. Завтра вчителька дасть вам контрольну». І ось хлопчисько, який щойно був радісний і веселий, стає сумним. А уранці, перед школою, у нього несподівано починає боліти живіт, паморочиться голова, підступає нудота, хоча нічого такого він не їв напередодні. Просто увесь організм опирається тому, що він почув.

А що, власне, це було? Звичайні слова. Але куди вони проникли? У душу. І як душа реагує? З’являються думки, помисли, вони створюють ланцюгову реакцію в усій істоті – як на душі, так і в організмі. І варто сказати дитині: «Слухай, а контрольної не буде! Вчителька перенесла її, і замість цього ви поїдете на екскурсію!» – яке буде щастя, яка радість! І нудота відразу зникла, і в голові вже не паморочиться, не болить – загалом, усе прекрасно!

Про що це свідчить? Про те, що наші помисли, думки, духовне життя і душевний стан впливають і на роботу організму. Ось чому усе це так важливо. Якщо на душі спокійно, то і самопочуття краще. А почнеш хвилюватися – тут і серце застукає швидше, і тиск підвищиться.

Буває, що людина начебто і стежить за своїм здоров’ям, правильно живиться і т. ін., а тиск все одно високий. І ось приходить вона до лікаря, а той запитує: «Ви нервуєте?»

Занепокоєння миттєво відбивається на стані організму. Душа і тіло взаємопов’язані. І Господь часто в першу чергу зціляв саме душу, бо з цього починається і одужання тіла.

«Ми вже і не чекали – а я завагітніла!»

Господь не сказав розслабленому відразу: «Встань і ходи!» Спочатку Він сказав: «Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2). Чому? Христос у першу чергу звертав увагу на душу людини, бо вона, у свою чергу, впливає на тілесний стан. «Якщо Я заспокою твою душу і ти довіришся Мені, полюбиш Мене, то зміниться стан як душі, так і тіла, і Я зможу створити диво – разом з тобою». Ось чому Ісус у першу чергу звертався до душі – зовсім не тому, що тіло не має значення. Але після того, як зцілялася душа, Він зціляв і тіло.

От як важливий душевний стан. Звідси і питання при зустрічі: «Як справи? Як настрій?» У нас, церковних людей (я кажу і про себе зокрема), часто бувають проблеми – як психічного, так і фізичного спрямування. Різні проблеми. І погано не те, що ці проблеми є, а те, що ми не розуміємо, у чому причина і як їх вирішити. А вирішити їх можна, тільки заглянувши в себе: «Що зі мною, як я себе почуваю, як ставлюся до себе, до близьких, до людей навколо?» Зроби так, і побачиш, як це вплине на твоє самопочуття і стосунки з оточенням.

Буває, що заміжня жінка роками не може завагітніти. Часто причина тут – у стресі, нервах, напружених стосунках з чоловіком. Можна припустити, що в цьому випадку Господь міркує приблизно так: «Як у такому напруженому тілі, з такими нервами і стресом, зможе оселитися нова істота, та ще і залишатися там цілих дев’ять місяців? Хіба їй буде там добре – серед напруги і нервів?»

Ось чому такі жінки часто вагітніють і народжують після того, як заспокояться і наново закохаються у свого чоловіка. Наново занурившись у стосунки, вони забувають про проблему, і з’являється дитина. Як сказала мені днями одна така жінка: «Ми вже і не чекали – а я завагітніла! Хоча лікарі казали, що в нас обох немає шансів». Так, у радості, молитві і взаємній любові прийшов довгожданий первісток.

На операцію – з миром у душі

Душа чинить винятковий вплив на роботу організму. У нас, у Греції, лікарі часто кажуть, що віруючі пацієнти відновлюються після операції набагато швидше, ніж невіруючі. Якщо перед операцією ти цілком довіряєшся Богові і таким чином допомагаєш Йому (як і лікарям), то і видужуєш швидше. Одного разу я почув від такої жінки: «Піду до священика, сповідуюся – завтра в мене операція, видалятимуть камені в жовчному міхурі». Людина йде на операцію з миром у душі, з довірою до Бога – нехай буде Його свята воля! Такий тип мислення.

Але буває і по-іншому, коли людина піддається паніці і збирається на операцію, тремтячи від страху, почуваючи себе покинутою і самотньою: «Що буде? Чим усе закінчиться? Чи прокинуся я? Чи виживу? Ніхто мене не любить, усі мене залишили, Бог мені не допомагає!..»

Віра – важливий чинник доброго самопочуття і довголіття. Адже душевні терзання старять передчасно не гірше за тілесні захворювання.

Я зустрічав достатньо молодих людей, чиє волосся було вже сивим.

За останні два роки в моєму житті було досить багато переживань, і ось результат – моя борода посивіла. Днями, на одній хіротонії, я зустрів давнього знайомого, і він здивувався:

– Що з твоєю бородою?

– Ох, навіть не кажи мені нічого, інакше я остаточно засмучуся. Сам не зрозумію, як це сталося!

– Та я скільки тебе знаю, у тебе борода завжди була чорна!

– Ну, гаразд, хоч я не увесь сивий.

– Ні, не весь, але борода.

Постійна гонка, стрес – особливо стрес – роблять наше життя коротше. Саме через стрес голова і борода сивіють завчасно. Випадає волосся, з’являються зморшки, і ось, дивлячись на себе в дзеркало, ти не розумієш: «Як я став таким?» А порівняєш свої сьогоднішні фотографії із світлинами багаторічної давнини – і знову переживаєш: «Невже я так змінився?» Усе це – тривога, занепокоєння, стрес, які погіршують якість нашого життя.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)