Ти прийшов з роботи, ти втомився, ти голодний, тебе сьогодні ледь не звільнили, машина ледь не переїхала, і взагалі день був важкий. Ти відкриваєш двері, а дружина: “Йди, укладай дітей спати!” Ти: “А вечеря?” Вона: “А вечерю потім сам приготуєш”. Що буде в тебе в голові?.. Неважко уявити.

Головна боротьба, яку веде людина взагалі, – це боротьба з ким? Апостол Павло каже: “Бо наша боротьба не проти крови і плоті, а проти… духів злоби піднебесних” (Еф. 6:12). Хто такі духи злоби піднебесних? Це слово рідко використовується в церкві, воно швидше народне, але дуже точне і правильне – біси. Тобто, це боротьба з бісами. З духами злоби. А хто з нас чітко уявляє, у чому полягає ця боротьба?

Ти образився на власну дружину за те, що вона вечерю не приготувала, та ще відправила дітей укладати спати. Звідки взагалі взялася в тобі образа, і що з нею робити? А відбувається наступне: ти приймаєш помисел. Помисел – це не думка а, якщо можна так сказати, відчуття думки. Воно одночасно і в голові, і в серці. Це думка, що супроводжується почуттям.

Насправді більшість помислів – взагалі не наші. Вони до нас відношення мають лише через те, що вони нам пропонуються. Поруч з кожним із нас перебуває “товариш” з рогами і хвостом. Вони ловлять відповідний стан, і щойно в тебе виникає почуття, наприклад, образи (ну, зрозуміло, замість того, щоб якось задовольнити твої первинні потреби в їжі, відпочинку і турботі, тобі кажуть ще щось робити), тобі пропонується купа думок. Якщо ти дозволиш їм розвиватися, то можеш дійти до прабабусі своєї дружини. Я гадаю, ти звертав увагу, що думка чіпляється таким чином одна за другу, що згадується все. Ти тридцять років одружений, але можеш, наприклад, згадати, як дружина на весіллі сказала щось твоїй мамі. І цілком нормальні стосунки між подружжям раптом перетворюються на якесь пекло, ти не розумієш, як ти міг усі ці роки жити з такою людиною.

Хоча, насправді нічого не сталося. Дружина якою була, такою і залишилася. Але ти прийняв думки, які дуже швидко зруйнували весь твій внутрішній мир. Якщо це разова річ – можливо, ти приходив додому років п’ять поспіль, і все було гаразд, а тут раптом прийшов, і з вами таке сталося, – то ця думка розвиватиметься достатньо довго. Ти спочатку сам вжахнешся: як я так можу подумати про свою дружину? Але, так чи інакше, спочатку приймається помисел, потім ти починаєш його думати, потім він з’єднується з тобою в серці, потім він стає взагалі фактично другим “я”. Кінець кінцем він може перетворитися на ваду, з якою ти не в силах будеш впоратися, як алкоголік не в силах протидіяти алкоголю.

Дозволивши помислу здійснити в твоїй голові аналіз на твою користь, а не на користь твого чоловіка чи твоєї дружини, ти вже доріжку цю пройдеш один раз, і другий раз, коли це станеться, тобі над цим думати буде не потрібно. Помисел миттєво проходить увесь цей шлях, і ти приходиш у стан крайнього озлоблення.

Так от, завдання полягає в тому, щоб не давати цьому помислу в собі діяти. Мені постійно як священикові доводиться розбирати сімейні проблеми в молодих сім’ях. Вони приходять порадитися. Разом або по одному. І в ста відсотках випадків я можу сказати, що відбувається одне і те ж. Накопичуються образи: “Він мене не розуміє, я сиджу удома з дітьми, а він на роботі. У нього там життя, у нього турботи, проблеми. Він приходить додому, я хочу з ним поговорити, я люблю свого чоловіка. А він повечеряє – і спати. Бо о шостій ранку йому завтра вставати. І я, звичайно, його розумію, він же втомлюється, але ми ж три роки одружені, і за ці три роки лише два рази поговорили”.

Чи: “Вона готувати не любить і не вміє. А в мене мама так смачно готувала, такі піроги пекла! Що мені тепер, коли я голодний, мамі своїй телефонувати? Чи щодня вечеряти в ресторані?”

Уся річ у тім, що ми приймаємо помисли – образи, гніву, засудження, дратівливості і купу інших. А що треба робити? А треба їх не приймати. Легко сказати, важко зробити. Насправді не так вже важко. Просто треба знати, як.

Із цього приводу в нас є зброя боротьби, яка називається Ісусова молитва. Інших засобів реальної боротьби з помислами я, чесно кажучи, не знаю. Ісусова молитва: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божій, помилуй мене, грішного“. Чи “помилуй мене, грішну”. Чому це реальна зброя проти демонів? Ну, по-перше, бо ми промовляємо Ім’я Боже, ми закликаємо Бога собі на допомогу, і буквально Ісусовою молитвою затуляємося від помислів, як щитом.

Коли ти спробуєш, то виявиш, що яка дійсно боротьба усередині тебе відбувається. Думка намагається прорватися до тебе в голову, а ти їй у відповідь: Господи, Ісусе Христе, Сину Божій, помилуй мене, грішного! Вона з іншого боку, а ти: ні, стривай! Господи, Ісусе Христе, Сину Божій, помилуй мене, грішного! Спокійно читаєш Ісусову молитву, не даючи думці затриматися в голові.

А щойно ти заспокоїшся і зможеш подивитися з боку на цей помисел, який не давав тобі жити, так відразу можеш почати з цим помислом поговорити. Є таке правило. З кожним гріхом, з кожним помислом можна розмовляти, окрім блудних. З блудними помислами розмовляти не можна, від них слід відразу тікати. З усіма іншими – можна.

Ну, наприклад, якщо ти – чоловік, який спробував, але не дав собі образитися. Ти заспокоївся і тепер можеш згадати, що дружина тобі з ранку телефонувала і казала, що в неї тридцять дев’ять, а ти про це абсолютно забув. Чи що у вас захворіла дитина, і тому вона цілий день крутилася з нею, і в неї абсолютно не було можливості приготувати тобі щось. Ти маєш спробувати знайти пояснення, що виправдовують її.

Ця тактика дозволить не накопичуватися образі, не впускати диявола. Річ у тім, що ми взагалі так влаштовані, що ми квапимося жити, а диявол не квапиться. Він, як досвідчений мисливець, здатний до-овго сидіти і чекати. Приводу. І він його дочікується. І він у нього вкладається. А ти можеш це проґавити. Один раз проґавив, другий, третій, минув рік, два, три, і, як мені тут одна чудова молода дружина (роки три-чотири тому повінчалися) каже: любов пішла. Удвох прийшли, вона мені при ньому і каже: “Знаєте, була любов – і немає її”. Питаю: “Куди поділася?” “Ну, я не знаю, от була, а тепер ні”.

Тобто, людина вже чітко констатує факт. Кажу: “Та ви що? Як ні? Що сталося?” Вона: “Ні, ми нормально живемо. Він працює, у нас діточки, ніби все є, гроші є, їжа є, а любові немає”. Я: “А що є?” “А є образа, є роздратування”. “Давайте почнемо розкручувати”.

В основі всього лежать от ці найобразливіші засуджуючі помисли. Які абсолютно не були відбиті, які були прийняті, і які спочатку просто псували настрій. Ну, є любов, усе добре, поряд з тобою чудова, любима тобою людина. Але от ти прийняла цей найобразливіший помисел, або помисел роздратування, або ще щось. Ну, зіпсував вам настрій на день, але потім усе забули, і знову така любов, і суцільний медовий місяць, і ви один одного розумієте. А потім ще один якийсь привід стався – не відразу. Через місяць.

Ти дозволяла собі думати про це, і з подружкою обговорювати, потрібно ж щось робити, не можна ж терпіти таку поведінку чоловіка. А яка поведінка? Ну, квіти не дарує (я умовно кажу). Тобто, загалом, нісенітниця якась! Але ти пройшла цей шлях один раз, другий, третій, зрозуміло, що життя не складається з чогось одного. Тут він не подарував квіти, там забув привітати твою маму з днем народження, тут у тебе було горе, бо від подружки пішов чоловік, а він до тебе став приставати з інтимними бажаннями – кап-кап-кап, – це все накопичується, накопичується. Минуло кілька років, і – любов пішла. Люди приходять і кажуть: немає любові. От цю думку – немає любові – не можна навіть вимовляти. Виникає думка – читай Ісусову молитву.

Тут дуже важливо розуміти, що любов нікуди не йде. Просто, приймаючи думки, ми дозволяємо дияволові конкретно руйнувати навіть не стосунки з чоловіком або з дружиною – а в першу чергу… Як ви думаєте, дияволові взагалі є якісь справа до наших стосунків з чоловіком або з дружиною? Ну, дуже другорядна. Зрозуміло, що йому завжди добре, коли нам погано, але головним його завданням що є? Наші стосунки з Богом. От, виявляється, чому наші стосунки в шлюбі Богові цінні. Він не просто сказав нам: плодіться і розмножуйтеся. Він чомусь сказав: нехай буде в них любов. Нехай це буде шлюб. Нехай це буде сім’я. Нехай “залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю“. Чомусь Богові це важливо. Бо через любов у шлюбі людина сходить до любові до Творця. Вона тільки тоді навчається любити Бога, коли вона любить свою дружину. Чи коли вона любить свого чоловіка. От чому дияволові так хочеться зруйнувати любов.

Чому церква вважає шлюб святим, а розлучення неприпустимим? Що, шкода, чи що? Ну, пожив з однією чи з одним, ну, не склалося. Люди подобалися один одному, було їм добре, а потім минуло десять років, і вони зрозуміли, що вони – чужі люди – і по-хорошому розійшлися. А чому церква проти? Була одна любов – стала інша. А виявляється, тут дуже важлива річ: саме через любов до чоловіка і до дружини, продираючись через ці самі спокуси, помисли і т.д. – ми тільки тоді приходимо до справжньої Любові.

Дон Жуан казав: тільки ранок любові добрий. Дуже багато людей так і вважають. Ти закохався – і це добре. А потім увесь цей побут починається, – це все вже не потрібно. А логіка дон Жуана – не в тому, щоб якомога більше набрати сексуальних партнерів – він же не тварина, врешті-решт. Йому важливе інше. Йому важливо зірвати от цей бутон почуттів, які виникають, коли ще нічого не говориться, нічого не мається на увазі. Просто виникає якийсь контакт очима. Якесь почуття, якась взаємна зацікавленість, якась іскорка між двома. Це ж чудово! Це той самий ранок любові! Його відчути, його зірвати, дійти, довести до… а решта нецікава. Це вже так, рутина.

Так от, виявляється, нічого подібного. Бог каже, що це все може бути. Ранок любові має право на існування, і ми не забуваємо наше перше кохання, – це все для нас важливо, значуще, це… ну, це здорово, але не можна ж йти дорогою дон Жуана.

Треба вкладатися в ту людину, яку ти любиш.

І найважливіше, що треба розуміти. Що навіть якщо дружина попадеться “погана” – це не привід для того, щоб шкодувати себе, нещасного (як же так, от у Васі така дружина чудова, і те, і це, і п’яте, і десяте, а мені дісталася – ні риба, ні м’ясо). Це вже помисел, який приймати не можна в жодному разі. Найдивовижніше, що, як правило, ми не бачимо того, що відбувається в нашій голові і в нашому серці. У більшості людей більша частина помислів живуть роками. Вони їх навіть не реєструють. Вони не помічають тих думок, які в них відбуваються. Адже це цікава річ.

І це, до речі, свідчить про те, наскільки взагалі ми помиляємося, гадаючи, що наші думки – це наші думки. Більшість думок, які ми думаємо, наш комп’ютер (голова) не реєструє. Ми не помічаємо, що ми їх думаємо. Ми, як правило, користуємося вже результатами. Як касовий апарат – тр-тр-тр-тр-тр – і на чеку написано: сума така-то. А що там відбувалося в цьому комп’ютері, ми не помічаємо. І це стосується більшості наших думок.

Коли думка тільки приходить у голову, вона називається словом “прілог”. Коли нам ця думка пропонується, але вона ще не наша. Більше того, якщо ми цю думку, допустимо, навіть якусь дуже гріховну, відразу ж відсікли, щойно вона виникла, нашого гріха немає взагалі. Але, як правило, на стадії прілога ми думки не реєструємо. Ми їх помічаємо вже на стадії результату. Коли людина каже: “Я – алкоголік”. А коли ти в процесі, ти нічого не помічаєш.

Але є золоте правило: боротися з помислом у той момент, коли ти його помітив. Так от дуже важливо почати хоч би із стадії результату. Нехай цей помисел вже здійснив свою руйнівну роботу майже на сто відсотків. Але ти це помітив, і, сидячи на руїнах, – починай боротися. Починай читати Ісусову молитву і не впускай вже ці плоди у свою голову, не впускай. Якщо ти чесно почнеш це робити, наступного разу ти вже помітиш цей помисел трохи раніше. Якщо ти не почнеш цього робити, наступного разу буде гірше і пізніше.

Ісусова молитва має таку властивість, – вона робить бісові погано. Ім’я Боже буквально біса палить. От уяви собі: він тебе так душив-душив, і раптом твоє горло стало таким гарячим, що його бідні волохаті лапки стали диміти. Перший раз він не повірить. Йому буде боляче, але він продовжуватиме тебе душити, сподіваючись, що ти зараз перестанеш, і знову в звичну колію йому угодних помислів повернешся. І тому спочатку ця боротьба виглядає абсолютно безнадійною. Ти читаєш Ісусову молитву, а він все одно з цього боку проривається, ти намагаєшся не пустити його, а він знову лізе, лізе, лізе.

Спочатку все здається безнадійним і абсолютно несумісним з нашим життям, тобі ж багато про що ще потрібно думати. Але це не так, бо коли помисел у тобі, ти все одно ні про що інше думати не здатний.

Боротися доведеться довго. Поки диявол не зрозуміє, що ти взагалі серйозно, а не просто вирішив: дай я сьогодні спробую, а, ну, не вийшло, значить, усе, не буду цим займатися. От він сподівається, що ти так і вчиниш. Йому важливо довести, що він не відстане, але якщо він побачить, що ти будеш йти до кінця, то наступного разу все буде вже простіше. Тобто, якщо вперше тобі довелося б витратити на цей помисел образи цілий вечір, а потім вона знову прокидалася і душила, або ти прокидався і знову повертався до Ісусової молитві, то наступного разу лише півгодини буде потрібно. А потім, коли ти вже освоїш цю молитву, то тобі, можливо, один раз буде досить її прочитати і диявол втече. Тут просто важливо виявити наполегливість.

Автор: протоієрей Максим Первозванський

Таїнство Шлюбу