Приймаю вас такими, які ви є

Господь не сказав: «Спочатку будьте хорошими, а потім вже Я вас полюблю. Спочатку змініться, і тоді Я прийму вас». Замість цього кожним Своїм вчинком Він немов казав: «Я приймаю вас такими, які ви є». І завдяки Його любові ми і сьогодні змінюємося, виправляємося. Бог не ставить умов, на відміну від більшості з нас, сучасних християн.

Багато хто з нас асоціює Господа виключно з відплатою. Наприклад, потрапляє людина в автокатастрофу, а ми думаємо: «Це її Бог покарав!» Захворіла дитина – «Господь мене карає». Одна жінка, коли в неї помер батько, по десять разів запитувала мене: «Чому Бог допустив це? Чому Він не залишив тата з нами? Чому забрав його, хоча я так молилася, щоб він жив?»

У нашому уявленні Бог тільки і робить, що карає та мстить. Але ж це всього лише наше уявлення, плід нашої уяви, обтяженої до того ж психологічними проблемами.

Господь не карає і не мститься, Він – Любов. Якою б не була людина, як би низько вона не пала, Бог не може спричинити їй зла. Його «покаранням» буде ще більша любов до цієї людини.

Як Господь любить наркомана – більше чи менше, ніж нас з вами? Більше, бо наркоман сильніше потребує Його любові. Не гнівом, не покаранням допомагає йому Бог, а любов’ю.

Не тримати себе в оковах

Якщо ми зрозуміємо це, то наше серце заспокоїться, впаде камінь з душі і припиняться муки совісті.

Господь притягає до себе людей. І ми любимо Його, віримо Йому, але Він – не плід нашої уяви.

Ми всі різні, кожен зі своїм характером і особливостями, хоча і перебуваємо в одній Церкві. Відповідно, і проблеми у всіх різні. А Бог любить нас усіх.

Але якщо людина живе по-християнськи не добровільно, а вимушено, під тиском, то це ніяке не духовне життя. Як можна бути разом з Богом, Який є любов, істина, життя і свобода, і при цьому тримати себе в оковах? Ні, це не життя, а суцільна мука. От багато хто і не витримує, і тому йдуть з Церкви. Як, наприклад, деякі діти з церковних сімей – виростають і перестають ходити в храм. І не тому, що вони погані. Просто в дитинстві батьки постійно контролювали їх, а вони так і не зрозуміли того, чому їх намагалися навчити. Просто повторювали за дорослими, наслідували їх, як папуги. «Малюк, дивися, як я роблю, і ти давай. От молодець!»; «Перехрестися, як я!» І малюк хреститься, уся сім’я розчулюється, і дитину знову хвалять: «Розумнику!» У Youtube є маса роликів, де дітки моляться. Ні, це зовсім не погано, але важливо, щоб дитина сама хотіла молитися. Інакше, коли вона виросте і, приміром, поїде на навчання в іншу країну, вона забуде дорогу до церкви.

Цінності в серці

Нас хвилює тільки зовнішня сторона. Адже важливо, щоб цінності, які ми так посилено демонструємо, були і в серці – як основи нашого життя. І ось це важко. Але і прекрасно. А показувати зовнішнє благочестя найлегше.

В одному монастирі я бачив напис, суть якого зводиться до наступного: зовні бути ченцем легко – одягнувся в рясу, надів клобук, і готово. Питання, чи являєшся ти справжнім ченцем усередині. Це висловлювання можна застосувати і до всіх християн у принципі. Усі ми стали християнами через таїнство Хрещення, але хіба одного цього вистачає? Зануритися у воду, прийняти хрещення. І все? Ні, бути християнином означає все життя вести боротьбу і постійно докладати зусилля для того, щоб Христос жив у нашому серці. От сенс нашого життя. Ми живемо для того, щоб навчитися любити Христа. А люди, які оточують нас, допомагають нам у цьому. Ми знаходимо шлях до Нього через своїх близьких – чоловіка, дружину, дітей. Адже що каже Господь? «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40). Тобто Бог перебуває в тих, хто поряд з нами. Це дуже важливі слова.

Якщо, приміром, дружина сварить чоловіка, то неприємні слова вона адресує і Христу. А якщо чоловік постійно кривдить дружину, то так само він поступає і з Богом – в її особі. А коли ми чуємо, що хтось з наших знайомих важко хворий, і ніяк не реагуємо, не допомагаємо, то тим самим кажемо Господові: «Вибач, я зайнятий, у мене немає на Тебе часу». Що ж у результаті ми взагалі робимо для Бога?

Усі ми любимо слухати про чудеса і видіння. А хіба не диво, коли люди, проживши в шлюбі двадцять п’ять років, міняються разом? Але ні, нам потрібні інші чудеса. «Отче, розкажіть про якесь диво за молитвами цього святого, від цієї ікони».

Диво – це коли люди живуть разом сорок років і не розлучаються. От це диво. Вам здається, тут немає нічого дивного? Невже? Сорок років прожити з однією і тією ж людиною і не втомитися від неї, не розсваритися – це приголомшливо!

Не грубити один одному, терпіти один одного – от де справжнє диво. Коли твій син одружується на дівчині, яка тобі не дуже подобається, але ти відпускаєш його зі словами: «Хлопчику мій, благословляю тебе!» – бо хочеш, щоб, у першу чергу, твоя дитина була щасливою, а не щоб усе було за твоєю волею. От де диво!

Тільки так можна зрозуміти, що в тобі оселився Господь. А все інше – просто красивий фасад.

Одні радіють, інші заздрять

Я був в Єрусалимі близько тридцяти разів. На Афоні – по чотири рази на рік. І квитки в ці місця в мене потім довго зберігалися, бо мені хотілося пам’ятати, коли точно я здійснював те чи інше паломництво. Але потім я перестав зберігати квитки, бо яка, по суті, різниця, куди і скільки разів ми їздили? Що почує від нас Бог на Страшному суді? «Знаєш, Господи, я двадцять разів був на Афоні!» А Він відповість: «Покажи Мені своє серце, своїх дітей, свою дружину. Давай послухаємо, що вона про тебе скаже! Що скаже про тебе твій чоловік!..»

Пам’ятаєте Ісусову молитву на Тайній вечері? Він казав: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ін.17:21). Що означають ці слова? Коли твоєму ближньому добре, радій за нього. А якщо починаєш заздрити, це означає, що відчуття нашої єдності в Тілі Христовому тобою втрачене. І так відбувається постійно: люди одружуються, і одні за них радіють, а інші заздрять; якийсь священик успішно проповідує, і я йому заздрю, або інший священик починає заздрити мені. Де ж тут єдність? Єдність – це коли ми об’єднані однією метою: бути з Господом.

У всіх нас є тільки один ворог, який постійно прагне нас роз’єднати, – диявол. І ще смерть. А в іншому ми єдині.

Але при цьому навіть ми, священики, часто не в змозі похвалити один одного. Нам дуже важко сказати: «Отче, тобі дароване таке, чого немає в мене!» – «А в тебе є те, чого бракує мені». Адже всі ми потрібні один одному на цій землі, не буває вищих і нижчих. Ісус Сам продемонстрував це, вибравши Собі учнів, абсолютно різних за характером і вчинкам. Він і Іуду зарахував до обраних дванадцяти, і не просто зарахував, а ще і дав йому відповідальне доручення – зберігати пожертвувані гроші. Як таке можливе? От яке благородство має Господь. Ісус, звичайно, знав, що Іуда – злодій, але Своєю довірою Він давав йому зрозуміти, що не втрачає надії на його виправлення. Що, можливо, в якийсь момент Іуда опам’ятається і скаже: «У Кого я краду гроші? Адже Він усе знає! Як можна в Нього красти?»

От що таке істинна любов. Це єдність і рівні можливості для кожного.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)