З цієї хвилини Рим вже ніколи не випускав з уваги Христа

На Нього не поширювався захист римського закону

Понтій Пилат, гидливо дивлячись на натовп дикунів, умив руки.

Гидливість ігемону викликали брехня, лукавство і кровожерливість аборигенів. І було за що.

Пилат, як римлянин, як представник цивілізації воїнів і права, розумів, що честь людини ґрунтується на правді, сміливості, розумі, силі і дружніх стосунках з богами.

В очах римлянина інтриги, боягузтво і двоєдушність – є буттєва неповноцінність. Вони є антиподи римської доблесті, вкоріненої в небі.

Кілька разів римлянин прямо запитував юдейську еліту про те, у чому суть Ісусового злочину. І кілька разів вони брехали, і Понтій Пилат це зрозумів.

– У нас немає царя, окрім кесаря.

Розповідайте, лестіть, інтригуйте. Вашу брехню видно. Немає такого скореного народу, який би не мріяв про свободу і свого царя. Якщо брешуть, значить, хочуть обдурити. Якщо брешуть, значить, проявляють легкодухість.

Що заважало убити Христа по-тихому?

Найняли б кілерів і тихо зарізали б свого проповідника в темному місці. Не змогли. Здрейфили. Побажали смерть якогось учителя перетворити на релігійно-патріотичне шоу руками римлян. І Понтію Пилатові відвели роль ката у своїй інтризі. Він усе зрозумів і не захотів бути шаховою фігурою в інтризі юдейських старійшин, бо цей спектакль – річ нікчемна і вульгарна.

Убити конкурента і талановитого претендента чужими руками – у певному роді азіатська майстерність, ганебна в очах Риму.

Якщо вони справді так бояться кесаря, то чому учнів Христових вбивали, не запитавши Риму, як убили першомученика Стефана або брата Господнього Якова? Зробили те, що хотіли, не озираючись на римлян. Убили тихо і діловито. А тут розіграли театр з вірністю Риму.

Та хіба Рим не знає про їх мрію про Великого царя світу? Хіба справжній юдей може назвати когось своїм царем, окрім Месії?

Євангеліє описує діалог Пилата з юдеями як зразок хитрості.

«Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього? Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі» (Ін. 18:29,30).

Що це за звинувачення?

Христос не був громадянином Риму. На Нього не поширювався захист римського закону. Що за діло римському генералові, якщо дикуни уб’ють незрозуміло за що свого убогого одноплемінника?

Воїн – не кат. Хочете? Убийте самі.

Але інтрига триває. Старійшини темнять, Пилат напружився:

Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його.

Він дозволив їм убити Ісуса. Але вони відмовилися. Чекаючи максимального шоу з Його страти, яке могли зробити тільки римляни. Їм був потрібений пропагандистський перфоманс. Юдеї сказали йому:

Нам не дозволено віддавати на смерть нікого.

Гаразд. А не так давно хотіли побити камінням блудницю, і побили б, коли б не Христос. Що це раптом за скромність напала на них?

Пилат заінтригований брехнею солідних людей Єрусалиму, відчуває недобре і йде до Христа:

«Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський?

Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?

Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?

Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.

Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.

Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому» (Ін. 18:33-38).

Пилата не збентежив простий вигляд Ісуса

Потрібно зробити відступ і сказати про те, ким був кесар для римлян. Незважаючи на скепсис і практицизм ромеїв, вони щиро були упевнені, що імператор – обранець богів і аватар когось з богів.

Юлій Цезарь

Більшість римлян щиро любили і шанували імператора як святого або навіть напівбога. Природа влади в очах римлян мала небесну божественну природу.

І неважливо, ким міг бути обранець. Для римлян не мав значення родовід і приналежність до когорти правої руки патриціїв. Для Пилата було неважливо, з якого коліна був Ісус – з Давидового або Данового. Великий Діоклетіан був простолюдином і життя закінчив городником на полях капусти.

Пилата не збентежив простий вигляд Ісуса. Його збентежили єдино вірні слова про природу влади.

Юдеї про це забули, а римляни з цим жили, бо в Риму був імператор, а в Юдеї не було?

Серед азіатських варварів Пилат зустрів, напевно, єдину адекватну людину, що міркує як римлянин, як античний філософ. Можна бути упевненим, що питання такої якості – про істину – у цій країні ще довго нікому не ставилося упродовж сотень років. Нікому було запитати і нікому було відповісти. Це було несподівано, дивно, і Пилатові захотілося врятувати цей Самородок духу.

Знову вийшов до юдеїв і сказав їм:

Я ніякої провини не знаходжу в Ньому. Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?

Пилат, очевидно, не глумився над юдеями, оскільки усвідомив, що вірною відповіддю Христос зробив реальну заявку на заняття царського престолу Юдеї, не в приклад нікчемному і порочному Іродові, який не розуміє, що царство – це не інтрига, а харизма.

Яка різниця Пилатові, Ірод на царстві, або ця твереза і розумна Людина, що не висловила агресії до Риму. З таким добре мати справу.

Звичайно, йому ще було приємно наступити на хвору мозоль цьому нікчемному натовпу, що намагається його обдурити.

Але Пилат був досвідченим політиком. Він розумів, що натовпу потрібна кров. І він вирішив врятувати Христа ціною малої крові. Ісуса могли засікти до смерті на дворі Пилатовому. І ніхто б не пікнув. Але він подумав, що, побачивши приниженого, скривавленого, напівмертвого Ісуса, позбавленого честі і претензій на царство, вони отямляться.

Розповідь дружини прокуратора про таємничість особи Христа ще більше збентежила римського чиновника. І ще більше напружило шаленство первосвящеників. У той час в Юдеї були десятки претендентів на місце царя Юдейського. І ні з ким не виникало стільки шуму і такого відчаю місцевої духовної влади. Очевидно, що ситуація була насправді серйозною, і справді цей Ісус – реальний претендент на місце їх царя, інакше чому вони в такому сказі саме від Нього?

І слова про Його особливі стосунки з Богом лягли на серце римлянинові.

Для римлян втілення божества під виглядом простих громадян було звичайною справою. Наприклад, жителі острова, що підібрали апостола Павла після корабельної трощі, дуже легко прийняли його за бога, коли побачили, як він струсив змію з руки в багаття.

Не з порочної жорстокості, а з бажання врятувати Людину

Пилат повелів пустити кров Ісусові не з порочної жорстокості, а з бажання врятувати Людину, схожу образом думки на римлянина. У Ньому відчувалася не лише порода, але обранство.

Почавши бити Христа, римські солдати зігнали на Ньому презирство до дикунів скореної країни.

– Хіба вони не знають, що цар – напівбог? Як посмів цей Ісус спокуситися на святиню божественної влади і на любов народу? Отримуй!

– Хіба цей народ, підступний, мстивий і дикий, може мати справжнього царя? Отримуй!

– Хіба боги можуть дозволити відряджати справжнього царя в цю країну і вибрати цю жалюгідну людину? Отримуй, Самозванцю, що б про Тебе не думав Пилат!

Били Його так, немов Він спокусився на найпотаємніше в душі римлянина – святість влади і їх любов до царя і богів.

Солдати глумилися над Христом, даючи знати, що образ справжнього царя для них дорогий. Це викликало їх жорсткість і знущання. Римляни будуть і християн мучити за те ж – за іншу віру. Добре, що римляни були ревниві до святині. Ці ревнощі, сила і послідовність принесли їм згодом добрі плоди.

Перетворивши Христове тіло на криваве місиво, Пилат виводить Ісуса перед народом, сподіваючись, що натовп, скуштувавши крові і насолодившись ганьбою убогого проповідника, відпустить Його на усі чотири сторони. Але:

«Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини».

Мужність і терпіння Христа під тортурами додали Йому честі в очах досвідченого воїна і намісника Юдеї. До харизми Христос приклав так шановане римлянами терпіння, силу і мужність, що дозволило Пилатові сказати про Нього зі ще більшою повагою.

«Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це – Чоловік!»

Підозри Пилата про те, що перед ним не проста людина, ще більше посилилися після криків юдейської духовної еліти:

«Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався. (Пилат здригнувся)

І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові:

– Звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому.

Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?

Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі.

З того часу Пилат намагався відпустити Його.

Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві» (Ін. 19:7-12).

Погони і гроші виявилися дорожчими

Юдеї завжди славилися знанням людської природи і хитрістю. Вони швидко і точно знайшли Ахіллесову п’яту Пилата – боязнь кесаря, боязнь втратити владу і боязнь втратити гроші. Філософський диспут з дикунами втратив для Пилата всякий інтерес, коли він усвідомив, що натовп перебуває на межі повстання і на межі скарги до імператора.

Бог Христос, чи не Бог, а погони і гроші виявилися дорожчими. Юдеї принизили Пилата, але і Пилат помстився ним і принизив їх. Йому хотілося підкреслити, що вони негідні справжнього царя. Їх стану їм відповідають жалюгідні і порочні четверовласники Юдеї. Він поглумився над ними ще і тому, що вони не змогли оцінити масштаб харизматика, посланого для них небом.

Так, вони принизили Пилата, натиснувши на його хворе місце, а Пилат принизив юдеїв, стративши їх справжнього Царя. А в тому, що Цар був справжнім, Пилат не сумнівався.

Але що йому справжній Цар аборигенів? Чим довше в них немає царя, рівного Августу, тим більше часу вони просидять у стані розрізненого натовпу, що на руку Риму.

Принаймні, у Пилата був справжній цезар, а проблеми юдеїв не повинні хвилювати римського вершника. Нехай ріжуть один одного, і чим більше, тим краще.

Зневажаючи дикунів, він повелів винести посудину з водою і умити руки:

«Вони ж закричали:

– Візьми, візьми і розіпни Його!

Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.

І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели. І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа; там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса.

Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський.

Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами.

Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський.

Пилат відповів: що я написав – те написав» (Ін. 19:15-22).

Пилатові не ставився в обов’язок пошук юдеям царя. Рим від нього вимагав не філософських знахідок і царів, а грошей і рабів. Коли постало питання про істину і прибутки, Пилат вибрав те, заради чого його послали в цю запорошену азіатську країну – гроші. І він зробив той вибір, якого від нього вимагав Рим, а не Бог.

І то сказати, Бога він не знав і не дізнався. А філософія на такому місці – зайве і непотрібне захоплення. Пилат за своєю грубістю вояка не зміг розгледіти велич фігури Христової і продав Його мучителям.

З цієї хвилини Рим вже ніколи не випускав з уваги Христа

Усе б так і кінчилося для Риму простою стратою простого бродяги, схожого на римлянина душею і виглядом, коли б не продовження історії, учасниками якої стали інші здивовані громадяни імперії Августа:

«О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години.

О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? – що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?

Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе.

А один побіг, намочив губку оцтом i, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його.

Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух.

І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу.

Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий» (Мк. 15:33-39).

З’єднавши усе чуте і побачене у дворі свого воєначальника, і затемнення, і землетрус, сотник перейнявся божественним трепетом і визнав в Ісусові Бога.

З цієї хвилини Рим вже ніколи не випускав з уваги Христа, все більше і більше переконуючись у Його винятковості і справжній царственості, а розсіяна Юдея усе далі і далі віддалялася від свого Царя і царства.

Збулося промовлене пророком Іоанном Хрестителем: «І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові» (Мф. 3:9).

Так і сталося. Богові насправді байдужа група крові, форма носа або міндалевидність очей і східна форма губ. Він же Бог. Що Йому тлінне тіло?

Він не дивиться на одяг душі, як це роблять розумні люди. Йому усі люди здаються однаково прекрасними. Бог дивиться на дух.

Він просто переуклав Свій договір з іншими людьми. З тими, хто в змозі захоплюватися не походженням, а великодушністю, любов’ю, і тими, хто може відрізнити Його обранців від обранців релігійних профспілок.

Рим став колискою нового Завіту – Завіту Божественної любові. А новою сім’єю Бога став весь світ. І це надихає і радує.

Автор: священик Костянтин Камишанов