«Христос воскрес, брате! Забирайся геть!»

Ви кажете мені «Христос воскрес», а своєму другові – «Забирайся!»

Настала Пасха. Я прийшов до своїх школярів на урок. А діти прекрасно знають, що раз я священик, богослов, то в ці дні неодмінно вітатиму їх словами: «Христос воскрес!» І ось я увійшов до класу – але при цьому не став казати учням цих слів (зрозуміло, спеціально). Я просто привітався з ними і запитав:

– Як справи? Що нового?

І тут один з хлопців каже мені у відповідь:

– Отче, треба сказати «Христос воскрес!»

– А-а, воістину воскрес! Зі святом!

– Але ви самі нам цього не сказали!

– Так, не сказав.

Інші діти в цей час сиділи і із подивом слухали, як їх однокласник повчає мене, що мені слід казати.

У цей час пролунав стук, і в дверях показалася голова хлопчини з іншого класу.

– Даруйте, – сказав хлопчина. – Хлопці, дайте нам, будь ласка, ваш баскетбольний м’яч! Нам грати нічим.

І тут мої учні закричали у відповідь:

– Йди! Ніякого м’яча ми тобі не дамо! Ми тоді вам дали, а ви його загубили. Усе, ніякого м’яча! Забирайся!

Бідний хлопчик зніяковів і пішов, зачинивши за собою двері.

А я сказав своїм учням:

– Хлопці, ви так кричали, що зовсім забули сказати вашому товаришеві ті слова, що хвилину тому казали мені.

– Які слова?

– Христос воскрес! Треба було сказати: «Йди звідси! Христос воскрес!»

Хлопці здивовано втупилися на мене.

– Що ви маєте на увазі?

– Те ж, що мали на увазі і ви – п’ять хвилин тому.

Коли я увійшов до вас, ви зробили мені абсолютно справедливе зауваження. Я мав привітатися з вами пасхальним вітанням – «Христос воскрес!» Але ці слова – Христос воскрес! – настільки сильні, настільки реалістичні, що просто повторювати їх вголос недостатньо. Ми повинні підтверджувати їх справою. Преобразитися. По-новому думати. По-новому відчувати. Що б не відбувалося в нашому житті. Ви з легкістю кажете мені: «Христос воскрес!», – а своєму товаришеві – «Забирайся, не дамо тобі м’яч!» «Христос воскрес!», і при цьому: «Зачини двері, не заважай нам!»

Воскресіння Христове – яке це має відношення до мене?

Ці слова – «Христос воскрес» – означають, що і ми воскресли разом з Ним. Інакше виходить те, що я почув зовсім хлопченям від одного свого товариша в старших класах. Він сказав глузливо:

– Христос воскрес! Але яке відношення це має до мене?

Він воскрес, а я? А ти? А усі ми? Яке значення Воскресіння Христове має в нашому житті, тут і зараз? Чи впливає ця подія на реальність, в якій ми живемо сьогодні?

Ось, наприклад, зустрічаються на Пасху двоюрідні брати, і – з порогу:

– Зі святом! Христос воскрес! Давай по каві, поговоримо!

І ось сідають і починають обговорювати, що говорити в суді проти третього родича, з яким ділять майно. Обговорюють, домовляються, зустріч добігає кінця, і – «Ну, до зустрічі в суді! Не забудь, що я тобі сказав, це дуже важливо! Ну, щасливо. Христос воскрес!»

Христос воскрес. Але своїми вчинками, немов клавішею Delete, ми «стираємо» ці слова з нашого життя. Кажемо «Христос воскрес!», а в житті в нас ніякого Воскресіння немає. У нас як і раніше віє могильним холодом від егоїзму, пристрастей, слабостей і вад. Адже саме Воскресіння, оновлення власного життя є кінцевою метою. Так, Господи! Про це ми молимося.

І зараз я не збираюся читати вам моралі. Мені просто хочеться, щоб ви уважніше ставилися до власних слів. Пам’ятаєте, про що говориться в Старому Завіті? «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно» (Вих. 20:7). А ми спокійно вимовляємо священні слова, які ніяк не підтверджуємо справами.

Здзвонимося, отче!

Одного разу я зателефонував своєму знайомому, православному християнинові, про якого мені було відомо, що він, – людина небідна.

– Христос воскрес!

– Воістину воскрес! – відповів він.

Ця людина добре знала, як відповідати на пасхальне вітання. Його відповідь була абсолютно правильною.

– Знаєш, тут є одна бідна сім’я, їм потрібні гроші.

– Отче, ну що я можу зробити. Ти ж знаєш, зараз криза, у всіх проблеми. Дай Бог, щоб їх ситуація якось вирішилася. Нічим не можу допомогти. Ще побачимося, отче! Христос воскрес.

– Воістину воскрес! – відповів я. – До побачення.

Христос воскрес, але ми як і раніше сріблолюбні, жадібні і скупі. Наше серце як і раніше закрите. Ми не воскресли. Наше сріблолюбство, наш егоїзм все ще живі і ніяк не помруть.

Після цієї розмови я звернувся зі своїм проханням до іншої людини, яка не особливо вірить у Бога, не ходить у церкву і не живе церковним життям, на відміну від нас. Її внутрішній світ закритий від мене. І вона не вітала мене словами «Христос воскрес»! Але, ледве почувши про ту сім’ю, що має потребу, ця людина тут же дала мені п’ятсот євро із словами:

– Візьми, отче, роби з цими грошима, що хочеш. Віддай їх тим, кому вони потрібні.

По суті, сталося те, що мав на увазі Господь, коли казав, що «митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже» (Мф. 21:31).

Я звернувся до цієї людини із словами: «Христос воскрес!», а вона своїм вчинком відповіла мені: «Істинний Господь! Втім, не знаю, чи правильно я виразився».

Ви запитаєте мене: «Хіба це правильно?» Ні, набагато правильніше – казати «Христос воскрес!» і при цьому любити Господа, жити Їм і своїм життям виконувати євангельські заповіді. І я не кажу, що мені більше подобається, коли людина атеїст і при цьому живе по-християнськи (такі люди дійсно є: вони називають себе атеїстами, але насправді атеїстами не є, тому що їх душа висока, любов діяльна, а серце – жалісливе до біди і болю інших).

Чи воскрес Христос у нашому житті?

Одна людина якось сказала старцеві Паїсію про свою сестру, яка вночі вела розпусний спосіб життя, а вдень працювала в лікарні:

– Отче, моя сестра гине! Вона потрапить у пекло! Адже вона ходить по шинках, грішить, продає своє тіло!

У відповідь старець запитав ту людину:

– Твоя сестра працює в лікарні?

– Так.

– Коли вона доглядає хворих, вона покірлива, добра? Вона допомагає їм?

– Так, отче! Дуже допомагає! Вона любить хворих, миє і годує літніх людей, які вже не можуть ходити, без жодної відрази, виконує усі їх прохання, доглядає за ними, неначе вони її батьки.

– Не хвилюйся, дитя моє. Господь їй допоможе.

– Але, отче, вона майже не ходить у церкву! Вона не має ніякого відношення до того, що ми робимо!

Ми робимо. А що ми робимо? Кажемо «Христос воскрес», і тут же встромлюємо ближньому ніж у спину. Дуже красивий такий ніж, з написом «Христос воскрес». Ось тобі! Христос воскрес! І триває засудження, неприязнь, ненависть, вади – жодних змін, жодного преображення.

Христос воскрес! Воістину воскрес! Але чи воскрес Христос у нашому житті? Чи ми сприймаємо Воскресіння просто як якусь історичну подію? Я неспроста згадав слова свого шкільного товариша. Що означає Воскресіння Христове? Що сталося після того, як Він воскрес? Він воскрес тільки для Себе? На іконах зображується, як воскреслий Спаситель тримає за руку Адама, звільняючи його і Єву з могили пекла. А як нас може забрати звідти Христове Воскресіння? Як нас воно може воскресити?

Так, Господь дійсно воскрес. І Він преображає людей, змінює їх, після того, як Його любов проникає до них у душу. Тоді преображається і душа, і тіло. Преображається уся людина. У ній усе змінюється – її душа, її серце. У душі поселяється мир, і людина заспокоюється, спокійно засинає і радісно пробуджується, з бажанням жити – працювати і удосконалюватися. Усе це дає Господь.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)