Похорони ворожнечі

Перші слова, які Воскреслий звертає до учнів: «Мир вам!» Він не докоряє і не засуджує їх за те, що вони повтікали і залишили Його, не відкидає і не судить. Він приносить мир; не лише ним, але і нам, усім, хто слухає Його.

Примирення настає після конфлікту; і нам важливо поглянути на цей конфлікт.

Гріх – це заколот, відмова вважати Бога Богом, визнавати Його єдиним законним Володарем всесвіту взагалі і свого життя особливо. Пропаща людина сама претендує бути паном – над собою, над іншими, над навколишнім світом. І це неминуче проявляється у ворожнечі, коли люди нескінченно з’ясовують, хто ким командує і кому що належить, а мир встановлюється тільки завдяки «рівновазі страху». Це неминуче призводить і до ворожнечі з Богом, яка проявляється в лютій відмові визнавати Його володарювання і наслідувати Його волю.

Люди мріють про мир – більше того, визнають і проголошують цінність миру – але живуть у безперестанних конфліктах. Сім’ї розпадаються, сусіди судяться, держави воюють. Цивілізація, закони, суд, поліція якось стримують усе це неподобство в певних рамках, але коли вони падають – через природну катастрофу, війни або революції – суспільство швидко скачується до стану війни усіх проти усіх.

Люди – запеклі бунтівники проти Бога і один проти одного, і пропаща людина дивиться на Бога – як тільки починає сприймати Його серйозно – з ворожістю і страхом, як на Того, Хто присіче її заколот і покарає її гріхи. І ось Христос Своєю смертю і Воскресінням приносить нам мир.

Його смерть і Воскресіння є нескінченним джерелом прощення і миру в стосунках з Богом. Як каже пророк Ісая: «Бо це для Мене, як води Ноя: як Я поклявся, що води Ноя не прийдуть більше на землю, так поклявся не гніватися на тебе і не дорікати тобі. Гори зрушаться і пагорби захитаються, – а милість Моя не відступить від тебе, і завіт миру Мого не похитнеться, – говорить Господь, Який милує тебе» (Іс. 54:9-10).

Але не лише в стосунках з Богом, але і між людьми смерть і Воскресіння Христові є нескінченним джерелом прощення і миру. Нам нічого стягати з людей, на яких ми скривджені і гніваємося, особливо, з наших братів і сестер по вірі, бо Христос помер за їх гріхи, як Він помер за наші. Бачачи людину, яка викликає нашу неприязнь і озлоблення, ми повинні знати, що Христос вже поніс на Собі і її гріхи теж.

Звичайно, ця людина – на жаль, як і ми – може відкинути принесену заради неї жертву і загинути в гріхах своїх. Але це не скасовує того, що Жертва за неї принесена – і ми бачимо її через призму цього факту. Усе засудження, увесь гнів, усю лють, усі гріхи і образи, які можна було б справедливо пред’явити цій людині, поніс на Собі Христос: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5).

Християнин, що прийняв Святе Хрещення, носить у собі найбільше джерело миру – смерть і Воскресіння Господні. Серед людей, поглинених взаємними образами і обуренням, він знає істину: Христос убив ворожнечу на хресті і воскрес, сповіщаючи нам мир.

Християнин переміщений в іншу систему координат – де вже немає люті, роздратування, жовчної іронії, складання списків образ і нестерпного бажання помститися. Для того, хто перебуває в Христі, усе це мертво; і сам він для усього цього як мертвий.

У середньовічній легенді про підступну принцесу Фальтстраду – однієї з дружин імператора Карла Великого – говориться про магічне кільце, яке забезпечувало їй міцну прихильність імператора. Коли Фальтстрада померла, Карл довго відмовлявся її ховати і навіть йти з кімнати, де лежало її тіло. Єпископ Тюрпен, запідозривши чаклунство, витягнув кільце – і морок розсіявся, імператор побачив те, що було насправді – потворний труп. У ту ж хвилину він поспішно вийшов з кімнати і велів поховати мертве тіло.

Господь і Спаситель наш Ісус Христос помер за гріхи наші і воскрес з мертвих; такий засадничий факт про реальність, у світлі якого християнин бачить усе інше. І цей факт розсіює морок, до якого схильний цей світ. Ми бачимо у ворожнечі не щось важливе, захоплююче, а просто труп – труп, який вже не може претендувати ні на наші думки, ні на наші почуття.

Християни живуть у мирі з Богом – слухняні серед бунтівників, не ворогуючі серед тих, хто ворогує, лагідні серед озлоблених. Такий дар Господа, про який Він каже: «Мир вам!»

Автор: Сергій Худієв