Про мир Божий

Євангеліст Іоанн розповідає про з’явлення Воскреслого учням: «Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!» (Ін. 20:19).

Цей «мир», єврейське «шалом» – це щось більше, ніж відсутність війни. Це наявність правильних стосунків. Уявіть собі, що я посварився з моїм другом або родичем. Ми роками не спілкуємося і знати один одного не бажаємо. Між нами немає війни, ми не ведемо якихось активних бойових дій, але між нами немає «шалому» – примирення, відновлення стосунків. Шалом – це коли любляча сім’я збирається за столом; мир Божий – це коли на чолі цього столу сидить Христос.

Шалом – це прощення. Одна з вражаючих особливостей Євангелія – це його сувора правдивість відносно Апостолів. Євангелісти і не думають приховувати слабкості і помилки учнів Господніх і пишуть про них з жорсткістю, немислимою для наступних поколінь християн. У найстрашніші для Господа години вони Його кинули – «тоді, залишивши Його, всі повтікали» (Мк. 14:50). Петро три рази відрікся від Нього. Коли жінки-мироносиці сповістили Апостолам воскресіння, «здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм» (Лк. 24:11).

На відміну від героїв деяких пізніх повчальних текстів, Апостоли – живі люди, подібні до нас, зі своєю неміччю і гріхами. Вони не вірять і дуже злякані – Господа убили, зараз прийдуть і уб’ють їх самих.

Здається, з такими прибічниками нічого не досягнеш – потрібно б їх розігнати і знайти когось ще. Як було написано в одній книжці з менеджменту, «люди, яких Ви вчасно звільнили, створять Вам значно менше проблем, ніж ті, кого Ви не наважилися звільнити». Позбавтеся від невдах, якщо Ви хочете, щоб Ваше підприємство було ефективним.

Але Господь чинить інакше – і цей «мир вам» ще яскравіше свідоцтво Його божества, ніж пряме «Господь мій і Бог мій» святого Апостола Фоми. Перше, що Він робить – це затверджує Свою єдність з учнями: «Йди до братів Моїх і скажи їм» (Ін. 20:17). Не дивлячись ні на що, вони – Його брати. Вони прийняті і прощені, і Він починає з того, що шукає підбадьорити переляканих і розгублених грішників.

Христос і сьогодні з’являється серед нас – невірних, зляканих і розгублених, що закрилися від цього страшного зовнішнього світу, і каже: мир вам. Він приходить не для того, щоб засудити і покарати – але щоб примирити і зцілити. Засудження і загибель – це те, що ми знаходимо поза Христом; у Ньому ми знаходимо прощення і спасіння.

Це важливо постійно підкреслювати, бо одна з головних перешкод до віри – це страх суду. «Ох і накоїв же я діл», думає бідний грішник, і в серці своєму він розуміє, що заслуговує засудження. Страх засудження проявляє себе по різному – від лютого заперечення, ніби, немає ніякого Бога і немає ніякого Суду, до не менш лютих спроб перекласти відповідальність на когось ще.

Коли читаєш тексти войовничих атеїстів, згадуєш висловлювання Салмана Рушді – «Атеїсти – це люди, які зациклені на Богові». Це не люди, які «не включають Бога у свій світогляд», як було написано на одному атеїстичному сайті. Автори, подібні до Річарда Докінза або покійного Крістофера Хітченса, це люди, у світогляді яких Бог грає величезну роль. Вони думають про Нього частіше, ніж більшість вірних, і відчувають до Нього гостру неприязнь. Ним з Богом страшенно некомфортно, але в них не виходить просто забути про Нього і зайнятися власними справами.

Інша реакція (іноді одна і та ж людина проявляє обидві) – це люте засудження інших. Гріх засудження полягає не в тому, щоб називати неправду неправдою і нечестя – нечестям. Він полягає в бажанні засуджувати. Якщо благочестива людина дізнається про чужий гріх, вона глибоко засмутиться і замислиться про те, як поправити справу і допомогти людям. Для того, хто засуджує, звістка про чужий гріх, навпаки, є звістка блага і утішлива. На тлі чужих гріхів наші власні виглядають не так страшно, і повідомлення про ці гріхи поширюються, як певна радісна звістка.

Засудження легко переходить у наклеп – адже коли для людини чужий гріх є розрадою, вона бажає його бачити – і бачить його навіть там, де його немає. Їй важливо, щоб інші виявилися негідниками, вона буде жалюгідна і розчарована, якщо перші повідомлення про їх негідництво не підтвердяться. Більше того, такій людині буде глибоко неприємна чужа праведність, і вона пристрасно хотітиме, щоб ця праведність виявилася фальшивою.

Гріха засудження дуже багато і в релігійному, і у світському середовищі. Як це лікується? Гріх засудження лікується примиренням з Богом – коли людина приходить до Розіпнутого і Воскреслого Христа і чує від Нього: «Мир тобі». Якщо ми в Христі, наші гріхи прощені, Бог присягнувся не ставити їх нам у провину: «Бо це для Мене, як води Ноя: як Я поклявся, що води Ноя не прийдуть більше на землю, так поклявся не гніватися на тебе і не дорікати тобі. Гори зрушаться і пагорби захитаються, – а милість Моя не відступить від тебе, і завіт миру Мого не похитнеться, – говорить Господь, Який милує тебе» (Іс. 54:9,10). Коли ми віримо Євангелію, нам вже не треба заперечувати суд, ні вказувати на інших, які, як ми упевнені, «ще гірше». Ми, бідні, неспроможні грішники прощені і прийняті, і покликані на служіння Господом нашим Ісусом Христом. У нас є шалом. У нас є Блага Звістка для інших бідних грішників – прийдіть до Христа і прийміть прощення.

Автор: Сергій Худієв