«Бог любить тебе!» – «А толку?»

Одне з якнайглибших непорозумінь між Церквою і світом – а світське мислення може проникати і в Церкву – пов’язане з нерозумінням того, що є безумовна любов. Любов не за щось – а не дивлячись ні на що. «У тому любов, що не ми полюбили Бога, а Він полюбив нас і послав Сина Свого на очищення від гріхів наших» (1Ін. 4:10). Любов, яка простягається до людей абсолютно поганих і негідних, ворожих і озлоблених, до огудників і катів. «Бо і ми були колись нерозумними, непокірними, обманутими, рабами похотей і різних розкошів, жили в злобі та в заздрощах, були огидними, ненавиділи один одного. Коли ж з’явилися благодать і людинолюбство Спасителя нашого‚ Бога, Він спас нас не за діла праведности, які б ми вчинили, а з Своєї милости, через купіль відродження і оновлення Святим Духом, Якого щедро вилив на нас через Ісуса Христа Спасителя нашого» (Тит.3:3-6). Бог любить і рятує абсолютно непридатних людей – ця шокуюча ідея з’являється вже в Старому Завіті, і наполегливо проголошується в Новому. Бог не може розлюбити Вас. Це абсолютно виключено. «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15).

У світі любов треба заслужити, її треба домагатися, її легко втратити. Щоб бути затребуваним, ти маєш бути конкурентноздатним товаром на ринку. Любові на усіх не вистачить, і вона дістанеться тільки розумним, красивим, успішним, суспільно схвалюваним. Бути неуспішним у виконанні усіх цих нормативів – означає бути нелюбимим, непотрібним, виключеним, викинутим, людиною третього ґатунку – якщо людиною взагалі. Якщо ти не виконуєш очікувань оточення – ти нікому не потрібен.

Звідси виникає гострий запит – скажіть нам, що ми хороші. Що з нами все гаразд, що ми, у цілому, здаємо норматив, живемо правильно. Звідси люті вимоги нормалізації гріха – щоб ніхто не просто не заважав грішити, але і не смів вголос сказати, що гріх – це гріх. От про любов Божу – можете проповідувати. А про гріх – ні.

Спроби піти назустріч таким запитам були – і у світі вже достатньо громад, які прийняли політику «інклюзивності», «всеприйняття», щоб ніхто не був скривджений викриттями в гріху або вимогами змінити свій спосіб життя. Але це не працює – люди не змінюються. Інклюзивне, відкрите, ліберальне благовістя не працює. Статистично, ліберальні громади помирають, чим вони відкритіші та інклюзивніші – тим швидше.

Але чому? Вони ж стали такі хороші, нікому не кажуть нічого неприємного, розкривають обійми усім, йдуть у руслі сучасних тенденцій, відреклися від усього, за що їх могла б лаяти ліберальна преса, дають людям саме те, що вони хочуть – чому ж люди йдуть від них?

Бо любов, яка не викриває гріх, не рятує. Спасіння – це не виключно потойбічна реальність; це реальність, в яку люди входять (чи відмовляються увійти) вже тут і зараз. І вона проявляється в зміні життя. Апостол Павло, перераховуючи гріхи, які відторгають людину від Царства Божого, наприкінці додає: «І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого» (1Кор.6:11).

Така благотворна зміна можлива, коли людина вважає, що її колишнє життя глибоко неправильне – і його необхідно залишити в минулому. Це припускає болючій момент визнання, що зі мною не все гаразд. Бог любить вас – і тому Він хоче вивести вас з рову погибельного, куди ви себе загнали. Шляхи ваші неправі, і Бог, у милосерді Своєму, хоче вас вивести на шляхи абсолютно інші.

Це благовістя викликає сильне роздратування: «Це наші шляхи неправі? Це нам годі пиячити і розпусничати? А ось нам надзвичайно гірко і образливо, що ви засуджуєте наші шляхи! А де ж ваша любов, якщо чините нам так гірко і образливо?». Тому бажання прибрати цей момент – і нікого не дратувати – зрозуміле. Але біда в тому, що таке, очищене від дратівливих моментів, благовістя, не рятує. «Бог любить тебе!» – «А толку?»

Викриття в гріху і настанова в праведності в християнській традиції сприймається як прояв любові і турботи – у світі як прояви відкидання (ви погані! некондиція! на смітник!) і зарозумілості (вже ми, на відміну від вас, кондиція, і знаємо, як треба!). І різниця між двома цими сприйняттями – у безумовній любові Божій; я можу бути грішником, винним і зіпсованим, і це жахливо, і це нетерпимо, і з цим потрібно терміново щось робити – але Бог мене все одно любить, і я все одно дорогий у Його очах, дорогий настільки, що Христос за мене помер, Бог може і хоче врятувати мене від моєї провини і зіпсуття. Я можу визнати реальність моєї провини і зіпсуття, не впадаючи в самоненависть і відчай, саме тому, що упевнений – Бог незмінно любить мене, завжди шукає нагоду пробачити і з нескінченним терпінням рятуватиме.

Євангельське благовістя, яке рятує, яке змінює життя, яке робить нас зовсім новими людьми, говорить і про гріх, і про спасіння. Ваші шляхи неправі, і якщо ви не зміните їх, ви загинете; але ви можете покаятися і врятуватися, у вас є надія – «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16)

Автор: Сергій Худієв