– Як Ви думаєте – “Жити по волі Божій” і – “плисти за течією”, це одне і те ж, або все-таки є різниця? – запитали мене нещодавно.

Чесно кажучи, я навіть розгубився від такої постановки питання. Хоча, логіка його, загалом зрозуміла: Бог привів мене в це життя, і, звичайно ж, має про мене певний задум. Дивно було б думати, що в Його планах щодо мене був лише один пункт – дати мені буття, ну а далі, чоловіче, йди у світ і крутися там як знаєш. Ні, звичайно ж, задум Божий є про кожного з нас. Але є і наша свобода. Не зуміємо побачити у своєму житті волю Божу – почнемо жити упоперек цьому благому задуму, з відповідними сумними наслідками. Зуміємо – житимемо з Богом, і життя це буде для нас осмисленим і щасливим. Здавалося б, усе просто.

Але! Дійсно, а чим же таке “попадання” у Божественний план відрізнятиметься від плавання за течією? Усе про тебе вже задумано і вирішено заздалегідь, твоя справа – лише не чинити опір Божественній волі. Пливи собі по життю немов колода, погойдуйся на повільній хвилі, чекай, поки винесе тебе в синє море вічності.

Якась сумна виходить картина. Не на християнство більше схожа, а швидше на фаталізм стоїків, які вважали, що охочого доля веде, а небажаючого – тягне.

Але тут пригадалася мені розповідь знаменитого мандрівника – отця Федора Конюхова. У цій гонці в нього був суперник – французький спортсмен, дуже сильний молодий парубок. Змагатися з ним було непросто. Але отець Федір був досвідченішим і знав дещо таке, про що суперник не здогадувався.

Річ у тім, що в океані є течії, схожі на річки. Побачити їх не можна, на вигляд там такий же океан, як і навколо. А насправді вода в цьому місці постійно рухається в одному напрямі з великою швидкістю. І всі течії на цьому маршруті були Федору Конюхову відомі. На старті француз відразу кинувся вперед, а батюшка не кваплячись почав шукати таку “підводну річку”. І коли знайшов, вона понесла його вперед. Отець Федір розповідав: “Незабаром я наздогнав суперника. Той молодий, сильний – гребе так, що тільки весла мелькають. А я йду повз і тільки трохи підгрібаю, щоб течію не втратити. От вже він, напевно, здивувався: як це в мене човен сам пливе? А секрет простий: він цим маршрутом ішов уперше, а я вже п’ятнадцять разів ходив тут раніше під вітрилом. Так досвід переміг силу”.

Ця історія і підказала відповідь на питання, яке спочатку збило мене з пантелику. Так, можна сказати, що жити по волі Божій те ж саме, що – плисти за течією. От тільки течію в даному випадку треба розглядати не річкову, а океанську. Адже там вона не одна, як у річці. В океані їх множина. І перепливти океан на вітрильному чи весловому судні можна лише добре в них розбираючись. Знайшов ту, яка несе тебе в потрібному напрямі, – вважай, півсправи зроблено, залишається лише стежити за тим, щоб не “вивалитися” з неї, щоб не потрапити в стоячу воду, або в потік, який може понести тебе зовсім в інший бік.

Гадаю, кожному з нас Господь і визначив таку течію в нашому житті. Ну а дороговказними вішками, що означають її серед безкрайніх життєвих вод, є євангельські заповіді. Преподобний Марк Подвижник казав: “Заповіді не викорінюють гріха: це є справа єдиного Хреста Господнього. Вони ж лише зберігають межі даної нам свободи”. Живучи за заповідями, ми залишаємося в благій течії Божого задуму про нас. Але таке життя вимагає від людини певних зусиль. Тому, наслідувати волю Божу в християнстві зовсім не означає якесь пасивне перебування. Наш труд – вибрати цю течію серед множини інших, увійти до неї, і уважно стежити за тим, щоб не виявитися за її межами. Решту зробить Господь.

Автор: Олександр Ткаченко

Репліки