Молитва: прохання

Нарешті, ми поговоримо про той різновид молитви, який здається найочевиднішим, – молитва прохальна. Це молитва, якою моляться усі, – включаючи атеїстів, я сам певний час був атеїстом, що молився. Молитва, якою моляться в біді, у небезпеці, у горі, у нужді. Люди просять у Бога допомоги, позбавлення і розради.

Прохальна молитва займає велике місце в Церкві – ми просимо про нашу країну і місто, про часи мирні, про достаток плодів земних, про багато що інше. Церква слідує в цьому плані Писанню і настанові Самого Господа, Який заповідав молитися про хліб насущний і прощення гріхів: “Усякою молитвою і благанням моліться у будь-який час духом, і дбайте про це саме з повною постійністю і благанням за всіх святих” (Еф. 6:18).

Ми приносимо Богові усі обставини нашого життя, усі наші потреби, надії і страхи. Ми просимо про прощення гріхів, милість, розраду, зцілення хворих і примирення тих, хто ворогує. Ми просимо про найпростіші і найбуденніші речі – про роботу, навчання, поїздки. Іноді буває так, що на молитву приходить дивна, майже дивовижна відповідь; страшна хвороба йде, важкі обставини дивовижним чином розсіюються. Іноді ми не отримуємо те, що просимо. За хворого старанно моляться, а він помирає. Це особливо важко, коли йдеться про дитину.

Молитва – це не спосіб маніпулювати Богом; не спроба змусити Його виконати нашу волю. Ми дуже багато чого не знаємо – Він знає усе; Він знає, коли людині настав час переселитися від нас у той «дім нерукотворний, вічний» (2Кор. 5:1), який нам обіцяє Писання. Він знає, що нам краще отримати з того, що просимо, – а чого краще не отримати. Бог знає, що іноді, отримавши прохане, ми і самі будемо не ради – через якийсь час або у вічності – тому Він дає нам те, що ми просимо, не завжди. У молитві ми вчимося покладатися на Його волю.

Прохальна молитва – це сповідання віри в Бога, Який активно втручається в те, що відбувається у світі; ця віра багато чим здається (і завжди здавалася) важкою. Бували люди, готові прийняти деїзм, – уявлення про те, що Бог, Творець світу, десь там є, але повністю відсутній у нашій земній реальності. Він запустив механізм всесвіту і надав йому обертатися далі без Його участі. Але ми, християни, теїсти – тобто віримо в те, що Бог активно діє на землі, Він відповідає на молитви.

Саме тому з прохальною молитвою, пов’язаний ряд нерозумінь, які часто виражають невіруючі, – але не лише вони. Якщо Бог і без нас знає, що для нас краще, навіщо Його про щось просити? Навіщо подавати ради Істоті всевишній і всезнаючій? Навіщо нагадувати Йому щось, неначе Він міг забути? Відповідь на це нерозуміння проста – Бог знає, що нам краще молитися. Його мета – привести нас у спілкування з Ним, зробити нас членами Його сім’ї, глибоко змінити нас зсередини, щоб ми стали здатні до тієї вічної радості, для якої Він нас створив. Усі блага, які Він дає у відповідь на молитву, спрямовані до цього, вищого блага. Його вищий дар – це вічне життя з Ним і Його святими в Його небесному Єрусалимі, і усі інші Його дари потрібні лише для того, щоб набути його. Ми перебуваємо в поході; ми йдемо в наш Вічний Дім – і по дорозі Бог посилатиме нам Свої дари, щоб підбадьорити і зміцнити нас. Але мета цих дарів – не в них самих, а в тому щоб ми дійшли. Найважливіша частина всесвіту, яку змінює молитва, – це ми самі.

Іноді люди не розуміють, як молитва співвідноситься з Божим промислом. У Бога є задум про світ, який відбиває Його премудрість і добрість, і заснований на Його досконалому всезнанні – хіба молитва це не спроба втрутитися в Його плани? Ні, наша молитва це частина Його плану. У Своєму всезнанні Він знає, що ми молитимемося – і знає, як Він використовує цю молитву у Своєму задумі.

Бувають (напрочуд безглузді) спроби з’ясовувати дієвість молитви експериментально – люди приймають рішення молитися за цю групу хворих, а за іншу – принципово не молитися, і подивитися, хто буде краще видужувати. Але над Богом не можна ставити експериментів – навіть серед людей ви не можете ставити експериментів над вашими друзями, інакше ви їх втратите.

Неможливо сказати Богові «Господи, зціли Петра в цій палаті, а Павла в сусідній – у жодному разі не зціляй, він у нас у контрольній групі».

Ми не можемо відокремити «контрольну групу», на яку ми не закликаємо милість Божу, і подивитися, наскільки гірше в неї підуть справи. Ми можемо просто помічати за собою – дивовижні збіги в нашому житті припиняються, коли ми припиняємо молитися. У нас немає «контрольного світу», світу яким би він був без наших молитов, щоб порівняти його з реальністю – ми не знаємо, яких би благ ми не набули, якби не молилися, які біди на нас звалилися б, якби ми не шукали Божого заступництва.

Молитва – це простір віри; ми віримо Богові, що вона приносить плід, і цей плід дуже важливий – через християн, що моляться, Бог діє у цьому світі і змінює його.

Тому ми молимося, молимося невпинно – ми просимо Бога про нас, про наших ближніх, про Церкву, про місто, про країну, про весь світ – і ми знаємо, що Він нас чує.

Автор: Сергій Худієв