Молитва: поклоніння

Зібравшись у Церкві, народ Божий поклоняється Богові. Але що означає це слово – поклонятися? Гріх можна визначити як відмову визнавати Бога – Богом, спробу поставити на Його місце когось (чи щось) ще – самого себе, інших людей, ідолів. З цієї відмови виходить усе інше – усі інші мерзенності і беззаконня, прикрощі і нещастя пропащого людського роду витікають з цього фундаментального гріха – відмови визнавати Бога тим, Хто Він є.

Як пише апостол Павло, «а що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові – чинити неподобства» (Рим. 1:28) Пропаще людство відкинуло свідоцтво совісті про Божий закон і свідоцтво Творіння про Творця, і Бог залишив їх власним ганебним пристрастям. Поклоніння – це розворот у зворотний бік, звернення до реальності, яку ми так довго відкидали або ігнорували. У всесвіті і в нас самих законний Володар, Цар і Суддя, і ми схиляємося перед ним. Слово «поклоніння» особливо часто трапляється в останній книзі Біблії – Одкровенні Іоанна Богослова. «Тоді двадцять чотири старці падають перед Тим, Хто сидить на престолі, і поклоняються Тому, Хто живе у віки віків, і покладають вінці свої перед престолом, кажучи: достойний Ти, Господи, прийняти славу і честь і силу: бо Ти створив усе, і все з Твоєї волі існує і створено» (Одкр. 4:10,11).

Що роблять ці небесні старці – символізуючи повноту старо- і новозавітної Церкви? Вони падають перед Тим, Хто сидить на престолі, на знак покори, і покладають перед Ним свої вінці – тобто складають усю свою славу, і честь, і силу, перед Богом, визнаючи, що усе вони отримали від Нього – і що Він один гідний поклоніння. Вони сповідують Його Творцем, Володарем і Хранителем всесвіту. Вони визнають незбагненно величну реальність Його божественності – і схиляються перед нею в благоговійному трепеті.

Ми існуємо, бо Він побажав нас створити; ми прикрашені дарами, бо Він побажав нас прикрасити. Кожен атом всесвіту – і кожен атом нашого тіла – існують тільки тому, що Він побажав навернути нас з небуття і зберігати в бутті. Наша тимчасова і вічна доля перебуває в Його руках; ми визнаємо цей факт з трепетом і вдячністю.

Але катастрофа гріха призвела до того, що людина намагається сховатися від цієї реальності; як каже Адам у третьому розділі книги Буття: «Почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався» (Бут. 3:10).

В деяких атеїстичних творах відчувається цей жах перед Всемогутнім, від Якого неможливо сховатися, тому усе, абсолютне усе, що існує, створено і підтримується в Бутті тільки Ним. Як написав відомий атеїстичний філософ Томас Найджел, «Я хочу, щоб атеїзм був істинний, і мене турбує той факт, що деякі з найрозумніших і найосвіченіших людей, яких я знаю, – вірні. Я не просто не вірю в Бога – я, природно, сподіваюся, що я правий у моїй невірі. Тобто я сподіваюся, що Бога немає! Я не хочу, щоб Бог існував; я не хочу, щоб всесвіт був таким».

Що ж, деякі атеїсти краще розуміють трагедію пропащої людини, ніж деякі вірні.

Коли Бог – не наша затишна релігія, а живий Бог – показується на горизонті, ми усі схильні зустрічати Його із страхом і спротивом.

Його присутність вселяє грішникам непідробний жах – як сказано в тій же книзі Одкровення, «І царі земні, і вельможі, і багаті, і тисячоначальники, і сильні, і всякий раб, і всякий вільний сховались у печери і в ущелини гір, і кажуть горам і каменям: упадіть на нас і закрийте нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, й від гніву Агнця; бо прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?» (Одкр. 6:15-17).

Людина може успішно приховувати свій гріх від себе і від інших людей – але вона не може приховати його від Судді.

Але от у Книзі Одкровення з’являється Агнець – той, хто бере на Себе гріхи світу, той, хто помер за нас і замість нас, щоб дарувати нам прощення і нове життя. Христос помер за наші гріхи; якщо ми перебуваємо в Ньому через покаяння і віру, нам нічого боятися; ми знаємо, що ми в руках Бога, Який полюбив і спокутував нас. Святі поклоняються Богові не лише як Творцеві, але і як Визволителеві: «Достойний Ти взяти книгу і зняти з неї печаті, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю відкупив нас Богові з усякого коліна і народу, і людей, і племені, і зробив нас царями і священиками Богові нашому; і ми будемо царювати на землі. І я бачив, і чув голос багатьох ангелів навколо престолу, і тварин, і старців, і число їх було тьми тем і тисячі тисяч, які говорили гучним голосом: достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і премудрість, і міцність, і честь, і славу, і благословення. І всяке створіння, яке є на небі і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення і честь, і слава і держава на віки віків. І чотири тварини говорили: амінь. І двадцять чотири старці упали і поклонилися Тому, Хто живе у віки віків» (Одкр. 5:9-14).

Ті, хто покладає свою надію на Хрест Христовий, спокуті, обмиті, прощені, прийняті і навіть звеличені Богом; ті, хто проголошує – ми негідні, але Ти – гідний, набувають вінців від Бога – і в жесті поклоніння і вдячності покладають їх перед Його престолом.

Ми здивовані Його Величчю, Красою, Любов’ю і Милістю – і ми поклоняємося; Він – єдиний, хто гідний цього.

Автор: Сергій Худієв