Молитва: сповідання гріхів

Важлива частина нашої молитви – і особистої, і громадської – це сповідання гріхів. Безліч прикладів цього є в Біблії; ми можемо згадати хоч би пророка Даниїла, який «говорив і молився, і сповідував гріхи мої і гріхи народу мого, Ізраїля, і приносив благання мої перед Господом Богом моїм про святу гору Бога мого» (Дан. 9:20).

П’ятдесятий псалом постійно звучить у Церкві: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною» (Пс. 50:3-5).

Саме цей аспект молитви часто виявляється найважчим; але саме він і є найбільш чистим вираженням віри в Божу любов. У сповіданні гріхів є дивна відвага – той, хто кається, вірить, що Творець всесвіту заклопотаний його поведінкою і глибоко зацікавлений у тому, що людина з себе являє і як вона поводиться. У хвалі і поклонінні ми звертаємося до незбагненної величі Бога; у дяці – і, особливо, у покаянні – до Його глибоко особистої, зверненої до кожного індивідуально, любові, що рятує. Звернення «помилуй мене, Боже» означає, що я вірю – Богові є до мене діло. Там – не космічна байдужість, а небесний Отець, хтось, для Кого важливо, як я поводжуся.

Нам буває дуже важко сповідувати наші гріхи – бо ми робимо себе уразливими. Як говорилося в якомусь детективі, «усе, що ви скажете, може бути використане проти вас». Політик старанно вибудовує образ стовпа моральності і поважного батька сімейства – і ось його опоненти запускають в Інтернет відео, зроблене прихованою камерою. Ви йдете влаштовуватися на роботу – і раптом працедавець дізнається, що з минулої роботи ви вилетіли за пияцтво.

Розкрити гріхи людини – означає завдати їй серйозний удар, а коли людина відкриває їх сама – це якийсь самостріл. Здоровий глузд учить нас, що гріхи потрібно всіляко ховати і заперечувати; вдавати ображену невинність і повне нерозуміння. Чому? З тієї очевидної причини, що їх використовують проти нас. Ми оточені прокурорами, та і самі поводимося як прокурори – тому що кращий вид захисту є напад, викривай поки тебе самого не викрили. Безглуздо відкривати свої гріхи прокуророві, який тільки і намагається дати тобі максимально можливий термін. Їх необхідно ховати – навіть від самого себе.

Але от відкривати їх адвокатові – зовсім не безглуздо. Якщо ви знаєте, що мета адвоката – якраз врятувати вас від звинувачень, що ви можете цілком довіряти його доброзичливості і компетентності, то було б дуже безглуздо не відкрити йому усіх деталей справи – адже криючись, ви не даєте йому можливості вам допомогти.

Так от, апостоли кажуть, що Господь і Спаситель наш Ісус Христос – це наш Адвокат, Заступник, Спаситель, а не прокурор: «Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас» (Рим. 8:34).

Обвинувачем виступає зовсім інша особа – і усі його звинувачення марні і нікчемні, якщо ми тримаємося за Христа. Сповідуючи наші гріхи перед Господом, ми набуваємо повної безпеки; Він ніколи не використає їх проти нас, а обвинувач – не зможе.

Довіра до любові Божої, яка ніколи не відштовхне, не кине, не посміється, не принизить, і проявляється в сповіданні гріхів – ми прислухаємося до тихого голосу Святого Духа, щоб зрозуміти, що нам потрібно змінити в собі, тому що Бог хоче зцілити нас, утішити, дати нам нове життя. Ми грішники, що живуть серед інших грішників, – але над нами є Той, хто любить нас і врятує.

Автор: Сергій Худієв