Про вдячність і людське щастя

Інша сторона молитви – подяка. І Священне Писання, і досвід Церкви – закликає нас до постійної подяки. Це те, чому ми повинні навчитися зараз – тому що дякувати ми будемо у вічності. Як співають ангели і святі в Книзі Одкровення: «Амінь! благословення і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і кріпкість Богові нашому на віки віків! Амінь» (Одкр. 7:12).

Ідея вічно розсипатися у вдячностях здається невіруючим людям відразливою і смішною; іноді вони не можуть точно сформулювати чому, але вона якось напружує. Нас часто напружує і необхідність дякувати нашим ближнім тут, на землі. Чому?

Бо в пропащому світі люди часто поводяться як у мавпячій зграї, постійно з’ясовуючи, хто знаходиться на сходинку вище в неформальній ієрархії. І навіть вдячність перетворюється в елемент цих мавпячих ігор – подякувати, означає поставити себе на сходинку нижче, визнати себе одержувачем милості, а значить від когось залежним і слабким. Буває, що благодіяння перетворюються на засіб маніпулювання – «тепер ти мені решту життя повинен!», і тому люди неохоче визнають свій моральний обов’язок. Це особливо проявляється, коли рівень довіри між людьми низький – і вони схильні бачити в милості якусь каверзу.

У кращому разі вдячність – це щось зі сфери етикету, ввічливості, приємна, але не обов’язкова частина життя. «Дякую в кишеню не покладеш».

Але насправді подяка – це суть життя; подяка вводить нас у правильні стосунки з реальністю, Божою реальністю і реальністю інших людей.

Творець і Володар всесвіту не шукає звеличитися над нами – це було б украй смішно помислити. Він хоче, навпаки, підняти нас до себе. І подяка розплющує наші очі на реальність Його любові і турботи.

Бог хоче зробити нас щасливими – а у вічності безмірно щасливими. Але не можна зробити щасливою людину, нездатну до вдячності; це не лише несправедливо, це просто неможливо. Щоб зрадіти раю, ми повинні набути відкритого, покірливого і вдячного серця; здатність бачити любов Божу і людей, і визнавати цю любов – «дякую, я вдячний».

І ми повинні навчитися бачити цю любов тут і зараз. Ми, християни, віримо в промисел – у те, що Бог править Своїм творінням, і направляє його до призначених Ним цілей. Уся ця неймовірно складна система, що включає галактики і туманності, сніг і туман, гравітацію і магнетизм, сонце і дощ, людей і тварин, управляється Богом – причому управляється в деталях. Як каже Господь Ісус, «Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого» (Мф. 10:29). Дійсно, жодна сніжинка не падає на землю без промислу Божого. Цей же промисел простягається на усі події нашого життя – малі і великі.

Є відома фраза «хліб, який ти їв сьогодні вранці, Бог готував всю ніч». Насправді, набагато довше, і цей хліб пройшов через багато рук, і потрапив на стіл трудами багатьох людей – Бог влаштував усе це, щоб ти міг поснідати. Це не просто кусень хліба з маслом – це послання Його любові і турботи. На цьому ніздрюватому прямокутнику написано: «Я люблю тебе і піклуюся про тебе».

Вдячність усе приймає як дар; усе, що ми маємо, усе, чим ми користуємося, усе, чому ми радіємо, є дар, прояв любові. Смак їжі, світло дня, запах квітки, звуки музики – усе свідчить про Його любов, турботу, і ту велику і невимовну радість, яку Він нам готує.

У молитві ми звертаємося до Бога і кажемо – так, ми віримо, ми вдячні.

Усе, що в нас є, отримано від Бога. Він наділяє нас здібностями до праці, щоб ми брали участь у Його турботі про творіння; посилає нам повітря, воду і їжу; саме наше існування – дар Його любові. Вдячність визнає це – так, ми оточені любов’ю і турботою, і ми дякуємо за це.

Проте це усвідомлення – у мене немає нічого свого, усе є тільки дар Божий – оголяє нашу недовіру Богові; ми почуваємо себе уразливими. Серед людей жахливо виявитися повністю залежним від чиєїсь милості; люди часто відмовляють у ній один одному. Але на Бога ми можемо покластися; так, у нас немає нічого, окрім Його любові і милості; але це найміцніша, надійніша і найбезперечніша річ в усьому всесвіті. Ми дякуємо Йому за радість у благополуччі і за розраду в скорботі; але понад усе ми дякуємо за дар вічного життя, який Бог дав нам в Ісусі Христі.

Ми бачимо, як далеко простягнулася любов Бога до кожного з нас – Він втілився, був розіпнутий і похований за нас, невдячних і недобрих. Він дарував нам Царство. Ми визнаємо це і возносимо вдячність – «Дяка Богові за невимовний дар Його!» (2Кор. 9:15).

Автор: Сергій Худієв