Сім тижнів без наркозу

Останніми роками в нас стало модним постити. Великого Посту тепер дотримуються не лише православні християни, але й люди, які дуже далекі від Церкви. Разом із християнами вони на сім тижнів обмежують себе у вживанні певної їжі, сумлінно дотримуються посту в його гастрономічній частині, але при цьому не відвідують богослужіння, не моляться і не беруть участь у Таїнствах. Мотиви такої поведінки зрозумілі – нецерковні люди вважають, що піст корисний для здоров’я, і сприймають його просто як якийсь різновид дієти. З цим важко не погодитися. Дійсно, відмова від їжі тваринного походження допомагає скинути зайву вагу, нормалізує роботу органів травлення, знижує рівень холестерину в крові. Усе це так, тому постять сьогодні багато. Про початок Великого Посту повідомляють диктори радіо- і телепрограм, у ресторанах і кафе з’являються спеціальні “пісні” меню, а газети і журнали публікують різноманітні рецепти пісних блюд.

Нічого поганого тут, звичайно, немає. Дуже добре, що наш народ усвідомив, нарешті, корисність дієтичного харчування.

З невіруючими людьми все ясно – вони піклуються про своє здоров’я.

Але для чого постять самі православні? Має ж бути у відмові християн від м’яса і молока якийсь особливий, релігійний сенс. Та й багато нецерковних людей, можливо, несвідомо, але чомусь відчувають, що піст – зовсім не лише дієта. Так, можливо, Богові не до вподоби, щоб люди їли ці продукти, бо вони містять у собі щось, що оскверняє людину? Адже й інші віровчення в тій або іншій мірі припускають відмову від м’яса. Юдаїзм забороняє їсти м’ясо цілого ряду тварин, приміром – свинину. В ісламі вже не лише споживання – навіть випадковий дотик правовірного до свині вважається гріхом. А релігія кришнаїтів взагалі припускає категоричну відмову від м’ясних продуктів, там жодна тварина не може служити їжею для людини.

І якщо православні християни відмовляються від тваринної їжі не назавжди, а лише на певний час, то, можливо, їхній піст менш угодний Богові, може, варто постити якось радикальніше, наприклад, як кришнаїти?

Трохи про тварин

Іноді одне й те ж явище може мати абсолютно різні причини. І для того, щоб дати вірну оцінку різним видам утримання від м’ясної їжі в різних релігійних традиціях, необхідно спочатку з’ясувати – що є причиною такої стриманості?

Чому кришнаїти не їдять м’яса? Традиційне пояснення має на увазі, що в усіх ведичних релігіях життя будь-якої тварини вважається недоторканним, і навіть смерть таргана, випадково роздавленого в темряві, ченці-джайни, наприклад, переживають як невмисне вбивство живої істоти. Але причина такої педантичності зовсім не в сентиментальній любові до братів наших менших.

Річ у тому, що кришнаїти вірять, що після смерті одного тіла людина продовжує існування, переселившись в інше. Причому, не обов’язково в людське: той, хто жив неправедно, може отримати нове втілення в тілі тварини, комахи чи риби. Священні тексти прямо говорять, що: “…Той, хто живиться тілом істот, народжується у тваринній формі життя, де його поїдають ті, кого він з’їв”. З такими поглядами на фауну кришнаїт, природно, не може споживати продукти тваринного походження. От тільки любов до тварин тут абсолютно ні при чому.

В юдаїзмі і ісламі причина відмови від певних видів м’яса зовсім інша: відмовляючись їсти свинину чи зайчатину, мусульмани і юдеї припускають, що Бог створив тварин, розділивши їх на “чистих” і “нечистих”. Отже, той, хто їсть “нечисте” м’ясо – сам стає нечистим перед Богом. Такий світогляд має своє коріння в особливостях їхньої інтерпретації біблійного тексту, де дійсно присутній розподіл тварин на “чистих” і “нечистих”. Іслам та юдаїзм трактують ці місця Священного Писання буквально. Для християн же розподіл тварин на “чистих” і “нечистих” категорично неприйнятний. Це легко можна зрозуміти зі слів св. апостола Павла про те, що “…нема нічого‚ що було б нечисте само по собі; тільки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте” (Рим. 14:14) і що “…всяке творіння Боже добре, i ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом Божим i молитвою” (1Тим. 4:4,5). Але, у такому разі, чому ж православні все-таки утримуються в піст від м’яса?

Як у піст не “оскоромитися”

На відміну від інших світових релігій, відмова від м’яса в Православ’ї не несе в собі віровчительного сенсу. Не споживання тієї чи іншої їжі не є для християн самоціллю. Існує багато причин, через які людина може не дотримувати тілесний піст, наприклад, вагітність, старість, убогість, хвороба. У багатьох випадках лікарі забороняють хворим відмовлятися від скоромної їжі, і Церква ніколи не закликала порушувати їхні приписи. Погляд на скоромну (тобто – непісну) їжу як на щось нечисте, здатне осквернити християнина, який постить, Церква вважає грубим забобоном і профанацією євангельського вчення.

На жаль, і сьогодні в середовищі віруючих людей можна зіткнутися з подібним ставленням до тілесного посту. От людина Великим Постом з’їла шматочок домашнього печива чи пирога, і раптом з’ясувалося, що ця їжа була приготована на молоці і яйцях, – і починаються розлади з переживаннями: “Ой, як же це я оскоромилася! Тепер увесь піст – нанівець”. Оскоромилася – звучить майже як “осквернилася!” Людині здається, що сенс посту лише в тому і полягає, щоб живитися тільки овочами і готувати їх виключно на рослинній олії. І навіть шматок скоромної їжі може, на її думку, позбавити піст якогось таємничого значення.

Насправді ж, ніякої містики в утриманні від їжі Церква ніколи не мала на увазі. Відмова від м’яса, молока, яєць та інших продуктів тваринного походження в православному розумінні нескінченно далека від мусульманського страху перед свининою, яка “оскверняє”, і дійсно в чомусь навіть ближча до звичайної системи дієтичного харчування. Але є між постом і дієтою істотна різниця. Дієти за медичними показаннями зазвичай дотримуються людиною для зцілення тілесних хвороб. Мета християнського посту – зцілення хвороб душі.

Самовідданий культурист

Між режимом харчування і станом душі існує певний зв’язок: чим більше уваги людина приділяє своєму тілу, тим менше вона піклується про душевну користь. І мова йде тут зовсім не про банальну обжерливість. Служити своєму тілу можна дуже самовіддано і аскетично, але принцип зворотної залежності від цього не змінюється.

Є такий дивний вид спорту – бодібілдінг. Сама назва  говорить про те, що головною метою в ньому є будівництво власного тіла, збільшення об’єму мускулатури. Щодня по декілька годин культурист мучить себе на тренажерах, методично тягає залізо, виконує силові вправи, поглядаючи в дзеркало – чи є результати? Чи стало його тіло мускулистішим, ніж кілька днів тому? Культурист не прагне бути “самим-самим”. При рівній вазі штангіст – сильніше за нього, а вже відправити до нокауту стокілограмового культуриста може й кваліфікований боксер середньої ваги. Але це його не бентежить, у нього інше завдання – він росте, він збільшує м’язову масу. Для будівництва тіла йому потрібний будівельний матеріал, і культурист дотримується певного режиму харчування: їсть м’ясо, жує молочні суміші для дитячого харчування, п’є протеїнові коктейлі, одним словом – складає свій раціон із продуктів, багатих тваринним білком. Тобто якраз з тих, від яких християнин у піст відмовляється.

Таке різне ставлення до однієї й той самої їжі, очевидно, припускає і відмінність поставлених цілей. Культурист посилено живиться для того, щоб наростити м’язи і насолодитися свідомістю власної переваги над менш “м’язистими” співгромадянами. Християнин, навпаки, обмежує себе в їжі і послабляє своє тіло для того, щоб побачити у своїй душі гріхи і недоліки, зрозуміти, що про жодну перевагу над іншими людьми навіть мови бути не може, і спробувати з Божою допомогою привести свій внутрішній світ у здоровіший стан.

І не випадково саме в перший тиждень Великого Посту в православних храмах щодня багаторазово звучить покаянна молитва Єфрема Сирина: “Господи і Владико життя мого…”, яка закінчується словами: “… Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого”. Виявляється, бачити свої гріхи – не природна здатність людини, а дар Божий. І постять християни якраз для того, щоб зробити себе здатними до сприйняття цього дару.

Невдалий астроном

Чим далі ми віддаляємося від джерела світла, тим частіше оступаємося, падаємо в бруд і забруднюємося. Це, загалом, не так вже і страшно – адже можна помитися, почистити одяг і знову бути в порядку. Але в тому і проблема, що побачити себе брудним у темряві неможливо. Для цього треба повернутися до світла.

Людина часто не бачить своїх гріхів, бо гріх – це ухилення від Божої волі, відпадання від Бога. І чим більше ми грішимо, тим далі віддаляємося від свого Творця, ризикуючи піти в таку духовну пітьму, де вже і незрозуміло буде, в якому напрямі повертатися. Ми відчуваємо, що багато разів впали, що ми – у бруді, і розуміємо, якщо нічого не змінити у своєму житті, то блукання в мороці може закінчитися для нас зламаною шиєю.

Бог не зв’язує нашу волю і дає нам свободу піти від Нього, коли ми цього захочемо. Але ніколи Він не забуває про Своїх дітей, які заблукали. Ми не в силах повернутися до Бога з темних нетрів свого самозвеличення. Але ми завжди можемо покликати Його, усвідомивши свою біду і безпорадність. І Господь обов’язково дасть відповідь на цей заклик, торкнеться нас променями Своєї благодаті. Тільки тоді, у цьому світлі Божої любові ми зможемо побачити, як забруднили свою душу, блукаючи в темряві своїх гріхів.

У Священній історії такий заклик до Бога про допомогу завжди супроводжувався постом.

Якщо подивитися згадки про піст у Старому Завіті, легко можна побачити, що піст розглядався людьми саме як засіб, що допомагає відновити втрачене спілкування з Богом. Постив Мойсей перш ніж з’явитися перед Богом на горі Синай, і весь народ Ізраїльський постив з ним. Постили жителі Ниневії, коли міра їхніх гріхів переповнила Боже довготерпіння, постили юдеї, повертаючись із Вавилонського полону. Взагалі піст оголошувався пророками і царями древнього Ізраїлю багато разів. Зараз, в епоху Нового Завіту посту дотримуються християни, і сенс його у всі часи залишається тим самим: піст супроводжує молитовне звернення людини до свого Творця.

Але невже без посту Бог не почує людину? Хіба Всемогутній Творець Всесвіту відчуває потребу в тому, щоб люди обмежували себе в їжі? Звичайно, ні! Піст потрібний не Богові, а нам самим. У книзі Пророка Захарії Бог прямо каже про це юдеям: “…коли ви постились і плакали… чи для Мене ви постилися? чи для Мене? І коли ви їсте і коли п’єте, чи не для себе ви їсте, чи не для себе ви п’єте?” (Зах. 7:5,6). Піст для людини – не більше ніж інструмент. Ослабивши тіло утриманням від їжі, ми робимо свою душу сприйнятливішою до спілкування з Богом. Але якщо, відмовившись від м’яса і молока, людина не звертається до Бога в молитві, не кається у своїх гріхах, не прагне до з’єднання з Богом у таїнстві Причастя, виникає питання – а навіщо вона постить? Подібне ставлення до посту можна порівняти з поведінкою невдалого астронома-аматора, який багато років працював, відмовляв собі в усьому, і, нарешті, купив чудовий телескоп. Він дуже їм дорожив, здував із нього порошинки, протирав шматочком замші фірмову оптику, зробив його головною прикрасою свого кабінету. Але за все життя він так і не здогадався направити свій телескоп у сяюче зірками небо. І жодного разу не вдивлявся через нього в небо, мріючи, щоб воно до нього наблизилося.

Постимо постом приємним?

Піст може бути неугодний Господові, молитва не буде Ним прийнята, заклик до Бога залишиться без відповіді, якщо наше благочестя не буде розчинене любов’ю до людей, які оточують нас. Діяльне вираження такої любові в християн називається милостинею. І це не просто дрібна купюра кинута жебраку на церковній паперті. Милостиня полягає в тому, щоб брати участь у чужій біді, допомагати тим, кому зараз погано, ущемляти себе заради інших. От як каже про це Іоанн Золотоустий: “Сенс посту не в тому, щоб ми з вигодою не їли, але в тому, щоб приготоване для тебе з’їв бідний замість тебе. Для тебе це удвічі благо: і сам ти постиш, і інший не голодує”. Заміну м’яса рибою в піст святитель пояснював тим, що риба дешевша за м’ясо, і заощаджені гроші християнин може віддати тим, хто їх потребує. Тому, коли сьогодні в “пісному” меню модного ресторану бачиш якийсь “шашлик з осетрини”, мимоволі замислюєшся про доцільність такого цікавого способу утримання від м’яса.

А на обкладинці книги, що містить рецепти блюд пісної кухні, можна прочитати зовсім вже життєрадісний заголовок: “Постимо постом приємним!”. Очевидно, передбачається, що приємність від посту повинен відчути той, хто постить, коли покуштує пісну смакоту, що приготована за запропонованими в книзі рецептами. І якось навіть не відразу спадає на думку, що піст – це жертва. Наша жертва Богові. І приємна вона має бути, звичайно ж, не нам, а Господові. А піст угодний Господові полягає у відчуженні від зла, утриманні язика, похоті, брехні і клятвопорушень.

Так само немає в цій чудовій кулінарній книзі з дивною назвою найголовнішого рецепту – того, про який говорив святитель Іоанн Золотоустий. Адже в нього все дуже зрозуміло сказано: перейди на простішу, дешевшу їжу і використай кошти, що вивільняються від такої зміни столу, на допомогу тим, хто бідніший і нещасніший за тебе. Це і буде той благоугодний і приємний Господові піст, до якого закликає християн Церква.

Дієта чи подвиг?

Святитель Феофан Затворник писав, що наше життя без Бога подібне до стружки, що завивається навколо власної порожнечі. Людина відчуває цю порожнечу, вона гнітить її і лякає. Щосили старається вона заглушити гнітюче відчуття безглуздя свого життя різними задоволеннями – переглядом улюблених телепередач, приємною знемогою після ситної вечері, алкоголем, грою на комп’ютері. Вона прагне не думати про те, що смерть, врешті-решт, відніме в неї всі ці знеболюючі засоби, і єдиною доступною їй реальністю тоді виявиться Бог. Чи буде ця зустріч із Творцем радісною для того, хто все своє життя так наївно намагався від Нього сховатися?

Лад у своїй душі треба наводити, поки життя ще не кінчилося. У цьому, власне, і полягає головний сенс Великого Посту. Іоанн Золотоустий пише: “Отже, що ти, брате, зібрав за допомогою посту? Не кажи мені, що “я так багато днів постив, того та іншого не з’їв, не пив вина”, але покажи мені, чи зробився ти лагідним, тоді як був гнівливим, і чи зробився людинолюбним, тоді як до того був жорстоким, бо, якщо ти захоплений гнівом, то навіщо пригноблюєш своє тіло? Якщо всередині – заздрість і користолюбство, то яка користь від питва води?”. Відмовляючись у Великий Піст від м’яса, вина і розваг, віруюча людина не здійснює великого подвигу. Вона просто наважується пожити без цього духовного наркозу хоч би сім тижнів, щоб нарешті заглянути у власну душу. А там вже не просто порожнеча, там накопичилося багато всякого бруду, як це завжди буває в господарстві з місцями, куди ми рідко заглядаємо. Треба спробувати розгребти ці гріховні завали, наповнити свою внутрішню порожнечу любов’ю до Бога і ближнього, просити в Христа допомоги в цій непідйомній для людини праці. Тільки тоді піст стане справжнім духовним подвигом і перестане бути хоча і корисною для організму, але абсолютно даремною для душі дієтою.

Автор: Олександр Ткаченко