Зцілення сліпих
У Євангелії одним з Христових чудес, що найбільше запам’яталося для мене, стало зцілення сліпонародженого.
Правда, при першому прочитанні, зізнаюся, не звернув уваги на важливу подробицю – що сліпота ця була в нього від народження. А потім, коли вчитався і зрозумів, про що це, був уражений до глибини душі. Це ж взагалі неможливо собі уявити – що відбувається з людиною, яка народилася незрячою, усе життя прожила, не бачить нічого, а потім раптом – прозріла! Адже для неї цілий світ відкрився наново – світло, тінь, форма, кольорова гамма, перспектива – усе це вона стала сприймати повною мірою лише після дивного свого зцілення. Я розмовляв одного дня із сліпою від народження людиною. Вона сказала, що форму предметів визначає на дотик, а колір у неї асоціюється із запахом, або іншими, доступними їй відчуттями. Наприклад, помаранчевий – з теплом сонячних променів на обличчі, із запахом опалого листя восени, блакитний – з холодом снігу, зелений – із запахом першого листя, яке щойно розпустилося. Я слухав її, і почував себе марнотратним дурнем, що володіє багатством, яке я, як і більшість зрячих людей, ніколи не цінував повною мірою.
А нещодавно мені довелося прочитати дуже детальну розповідь про хірургічну практику майбутнього святителя Луки (Войно-Ясенецького). І я з подивом виявив, що найперші кроки в хірургії він робив саме на терені боротьби із сліпотою.
Ще будучи студентом, він прийняв рішення після закінчення навчання відправитися в сільську місцевість, і стати земським лікарем. Операціям на очах він вчився особливо ретельно, знаючи, що в селі лютує трахома – хвороба, що викликає повну сліпоту. Закінчивши навчання, він став працювати в очній клініці. Але потік хворих був таким, що в лікарні просто не вистачало ліжок. І тоді він став приводити хворих до себе додому, і розташовувати їх там, як у шпиталі.
Був випадок, коли після операції у Войно-Ясенецького прозрів хлопець, що втратив зір ще дитиною, і з цієї причини був вимушений просити милостиню. Обрадуваний новознайденою здатністю бачити, він зібрав з усієї округи сліпих жебраків, і вони прийшли до будинку лікаря довгою вервицею, тримаючись за палицю того, хто йшов попереду, сподіваючись на зцілення.
Іншим разом він вилікував від сліпоти цілу сім’ю – чоловіка, дружину, і чотирьох дітей. Після операції один з дітей – дев’ятирічний хлопчик уперше побачив світ, який до цього знав лише по звуках, запахах, теплових і тактильних відчуттях. Коли до нього підвели їх коня, на якому сім’ю привезли в лікарню, хлопчик спочатку не упізнав його. Але потім, обмацавши тварину, радісно закричав: “Та це ж наш Мишко!”
Звичайно, одна справа – дивне зцілення, і зовсім інша – хірургічна операція. Проте мені чомусь думається, що є між ними і щось спільне – величезна любов і співчуття до позбавлених зору людей. Так, Христос зцілив сліпонародженого Своєю Божественною силою, а молодий хірург Валентин Феліксович Войно-Ясенецький повертав людям зір скальпелем, твердою рукою, і філігранною майстерністю хірурга. Але, упевнений, рухали ним ті ж думки і почуття, які були і в того, Хто Сказав: “Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного” (Ін. 13:34).
Автор: Олександр Ткаченко