День двадцять дев’ятий
«Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати. Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних. Почувши це, один з тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!» (Лк. 14:12-14).
Насправді, це ми не маємо чим відплатити Богові за все, що Він нам учинив, бо все, що маємо доброго, – усе Його дар і все завдяки Його ласці. А те, що від нас походить, – наші гріхи. Апостол Павло визнавав, що радше може хвалитися своїми немочами: «I тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова» (2Кор. 12:9).
Бог знає, що ми не можемо самі ввійти в Царство Небесне, і всяка жертва, принесена нами заради цього, – щоб відпокутувати свої гріхи, – буде неповною й недосконалою. Тому Отець посилає Сина, щоб Він від нашого імені (бо став правдивою людиною) склав жертву досконалу на хресті, яку ми переживаємо кожного разу під час Божественної Літургії. Ось молитва з неї: «Тому-то й ми, споминаючи оцю спасенну заповідь і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, триденне воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч сидіння, другий і славний прихід, – Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все». Єдину жертву, яку можемо принести Богові, – це Його Сина, Ісуса Христа під час Євхаристії через руки священика.
Віддаваймо Богу-Отцеві своє життя, злучивши його з Ісусом Христом у Пресвятій Євхаристії.
Подякуймо Богові за те, що ми сьогодні безперешкодно можемо брати участь у Божественній Літургії і приймати Святе Причастя та інші Святі Тайни.