Радійте завжди в Господі…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У день, коли Церква з жахом і трепетом святкує Вхід Господній в Єрусалим, коли усі ми із здриганням згадуємо, куди і навіщо йде Христос сьогодні, сидячи на маленькому ослику, у день, коли, дивлячись з Елеонської гори на місто, що розкинулося на пагорбі Сионському, Спаситель плаче про це місто і про цих людей, бо вони вибрали смерть, а не життя, – у цей дійсно трагічний день апостол Павло каже нам слова, які здаються недоречними, майже блюзнірськими перед лицем того, що чекає Сина Людського: “Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте” (Флп. 4:4).

Перед початком Великого посту, у Прощену неділю, той же апостол також учив нас радості. “Ніч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла” (Рим. 13:12), – казав він нам тоді. І ми пам’ятаємо, яким дійсно радісним, яким значним був для нас цей початок нового життя, ця нова спроба стати іншими, чистими, святими, оновленими. І ось піст закінчився. Можна підвести підсумки. Можна оглядітися і зрозуміти, куди ми прийшли, якими ми стали.

Очевидно, що майже усе із задуманого нами не вдалося, очевидно, що народ Божий на чолі зі своїми пастирями, що стоять тут перед Господом, в який вже раз вимушений переконатися в тому, що шлях до святості, шлях до досконалості, шлях до Бога – не завершений. Більше того, іноді здається, що цей шлях нами ще і не розпочатий. Наші прості і невитіюваті плани, які ми любовно виношували на самому початку Великого посту, наші плани стати праведними хоч би на якийсь час, не грішити хоч би впродовж пісного подвигу, – зазнали повний провал. Чого ж нам радіти? І навіщо апостол так наполегливо закликає нас до тріумфування? Хіба за ці тижні я став кращим? Хіба за ці тижні моєї повної відмови від скоромної їжі світ став кращим? Щось непомітно…

У Посланні апостола Павла до Филип’ян, яке ми читали перед Євангелієм, трохи нижче за цей наполегливий апостольський заклик до радості, є коротка, всього з двох слів, фраза, яка пояснює причину християнського тріумфування навіть сьогодні, на фініші Великого посту, коли ми цілком тверезо усвідомлюємо, що наша чергова спроба стати кращими не вдалася. Ось вони, ці слова: “Господь близько!” Ось що має наповнити наші серця, втомлені від боротьби з власними пристрастями, радістю і надією. Господь близько! Він не залишив нас. Він не залишив нас, хоча ми і “не до крові трудилися” на пісному терені. Знаючи заздалегідь про Свою трагічну долю, Ісус Христос йде на смерть, тому що любить і жаліє нас. Він не залишає Свій народ навіть тоді, коли народ цей – тобто усі ми, християни, – раз по раз, рік за роком залишається все тим же: грішним і негідним, жадібним і ледачим, гордим і пихатим…

Жителі Єрусалиму з пальмовими гілками і квітами зустрічали Царя Ізраїльського. Вони гадали, що Він, як і всякий цар, що в’їжджає в місто як переможець на блискучих колісницях, запряжених шестіркою гарячих породистих скакунів, принесе із Собою свободу від іноземців, процвітання, заспокоїть уражену національну гордість, коротше кажучи – зробить усіх ситими, щасливими і задоволеними собою, своєю країною, своїм життям. Господи, яке страшне розчарування чекало їх! Захоплені жагою перемоги і слави, вони навіть не помітили, що так давно очікуваний ними Цар приїхав не на пишних військових колісницях – символах славної перемоги, а на маленькому трудязі-ослику, вони не почули, що Він закликає їх не тріумфувати і святкувати, а каятися, вони так і не зрозуміли, “що потрібне для твого миру!” (Лк. 19:42) Не зрозуміли – і тому убили свого Царя за п’ять днів.

Але Цар миру, убитий гріхом людським, не залишив людей Своїх. Тому апостол з року в рік напередодні трагічних подій Страстей Христових каже нам: “І ще кажу: радійте!” Радійте, тому що є Бог, Який не зраджує нам, незважаючи на наші зради. Радійте, тому що людина не самотня на землі, хоч їй іноді і здається, що усе проти неї; Бог – за неї! Радійте, бо доки стоїть Церква Христова, жодні сили пекельні не здолають її; і смерть, за непомилковою обіцянкою Спасителя, ніколи не зможе перемогти нас! Радійте! “І мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця ваші й помисли ваші в Христі Ісусі“. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим