Чого необхідно дотримуватися, щоб належним чином підготуватися до Причастя і щоб у підсумку це принесло користь, розповідає протоієрей Андрій Дудченко.

1) Розуміти сенс та щиро бажати Причастя. Той, хто приходить до Причастя, має усвідомлювати, що це таке і навіщо. Ми причащаємось, як було сказано вище, для того, щоб з’єднатися із Самим Богом, вступити в спілкування з Ним, прийняти Тіло і Кров Христові для освячення і очищення від гріхів. До цього треба мати щире особисте бажання, а не таке, що викликане якимсь авторитетом, обов’язком чи рекомендацією чаклунки чи “бабки”.

2) Мати мир з усіма. Щоб причаститися, необхідно перебувати в мирі з усіма людьми, принаймні, не мати бажання помститися. Не можна приймати Таїнство в стані ворожнечі чи ненависті. Господь Ісус сказав: “Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій” (Мф. 5:23-24).

3) Не коїти смертних гріхів, які відлучають від Причастя. Це, перш за все, убивство (у тому числі аборти), порушення подружньої вірності, зрада Богові з різними ворожками-гадалками-екстрасенсами. У разі порушення необхідно перш за все відновити свою єдність з Церквою через каяття і сповідь перед священиком (якщо душпастир призначить епітимію, виконати її).

4) Жити як християнин щодня. Для того щоб причаститися, краще не вигадувати спеціальні періоди підготовки, а жити так, щоб саме повсякденне життя було сумісне з регулярною участю в Трапезі Господній. Суттєвим змістом такого життя є щоденна молитва, читання та вивчення Біблії – Слова Божого, обов’язкове дотримання Божих заповідей та постійна внутрішня боротьба із “вітхою людиною”, що живе всередині нас, із нашою, понівеченою гріхом, природою, що постійно тягне нас до гріха. Важливими складовими духовного життя є щоденне випробування совісті (наприклад, перед сном) та регулярна сповідь. Вельми важливо для правильного духовного життя прагнути жити не заради себе, а заради ближнього, внутрішня чесність, правдивість та смирення перед кожною людиною. Також важливо, по можливості, співвідносити особистий життєвий ритм і графік відповідно до богослужбового ритму, дотримуючи загальноприйнятих постів (у середу і п’ятницю, а також у багатоденні пости, з яких найважливіший – Великий піст перед Пасхою) та за можливості беручи участь у святкових богослужіннях, які бувають не тільки по неділях.

5) Літургійний піст. Здавна в церковній традиції прийнято підходити до Причастя натщесерце. Ця дисциплінарна норма зветься “літургійним постом”. Як правило, від їжі та пиття утримуються з опівночі перед Причастям. Згідно рішення Священного Синоду, тривалість літургійного посту має бути не менше шести годин (У разі, коли літургія відправляється вночі, скажімо, на Великдень чи Різдво, тримати шість годин повного посту не вимагається). Тобто, якщо ви після опівночі ненароком випили води, а вранці на дев’яту годину збираєтеся на літургію – це не привід відмовлятися від Причастя. Так само не привід відмовлятися від Причастя, коли вранці проковтнули трохи води при умиванні. Слід пам’ятати, що дисциплінарна норма розповсюджується на фізично здорових людей. А тим, хто страждає, скажімо, на цукровий діабет, вранці дозволяється трохи поїсти. Так само можна приймати перед Причастям ліки, які необхідні за життєвими показниками. Нарешті, і Тайна Вечеря, і євхаристійні трапези перших християн відбувалися увечері, після прийому їжі. І при підготовці до Причастя головне значення має стан душі й серця, а не шлунку.

6) Додатковий піст. Тим, хто давно не причащався, в якості дисциплінарної підготовки необхідно додатково постувати перед Причастям три дні, рідше тиждень. Тобто, потрібно утримуватися від м’ясних та молочних продуктів, а також зосередитися в ці дні на молитві, читанні Слова Божого та підготовці до сповіді. Слід зауважити, що додатковий триденний чи навіть тижневий піст перед Причастям упродовж багатьох століть не був традицією Православної Церкви, а увійшов до вжитку тільки в часи занепаду, коли більшість вірних стали причащатися лише раз на рік або раз на піст. І досі багато священиків вимагають від усіх парафіян додатково постувати три дні перед Причастям, що, фактично, перетворюється на необхідність постувати чотири дні поспіль – адже в разі підготовки до причащання в неділю піст починається із середи (яка сама собою є пісний день) і триває по суботу включно. Проте в такому разі вимога додаткового посту дивним чином не розповсюджується на самих священнослужителів. Останніми роками дедалі більше єпископів і священиків, доходять висновку, що для людей, які живуть свідомим християнським життям, мають досвід щоденної молитви, дотримуються встановлених Церквою постів та пісних днів та прагнуть причащатися часто (по можливості, за кожною недільною та святковою літургією), не потрібно додаткового триденного посту перед Причастям.

7) Сповідь. Як правило, перед Причастям у храмах вимагають обов’язкової сповіді. Вона може відбуватись як безпосередньо перед літургією, так і ввечері напередодні чи за декілька днів. Тим людям, кого священик знає як свідомих християн, які живуть відповідно до віри та регулярно причащаються, може бути дозволено причащатися без обов’язкової сповіді – така практика загальноприйнята в Грецькій Церкві, і ми розглянемо це питання детальніше в наступних статтях.

8) Молитовна підготовка до Причастя складається з читання канону і молитов до Святого Причастя – ввечері або вранці перед літургією. Здоровій людині бажано прийти напередодні в храм на вечірню службу. Читання інших молитов або, наприклад, канонів чи акафістів (покаянного, Ісусу Найсолодшому, Богородиці, Ангелу-хранителю) увійшло до вжитку і стало доволі розповсюдженим благочестивим звичаєм. Припис читати три канони перед Причастям друкується сьогодні в багатьох молитовниках, втім, питання обов’язковості цього правила залишається “дискусійним”. Слід пам’ятати, що в давнину читання малого повечір’я з трьома канонами складало звичайне вечірнє молитовне правило і не було пов’язане безпосередньо з Причастям. До сьогодні мале повечір’я є вечірнім молитовним правилом у Грецькій Церкві. Щодо тривалості молитовного правила можна порадитися зі священиком, якому зазвичай або частіше за все сповідуєтеся.

Під час літургії в храмі треба молитися разом з усіма, а не читати правило, яке не встигли “вичитати” вдома. Літургія, наголошуємо ще раз, є “спільною справою”, до якої мають бути залучені усі, хто молиться. Якщо за якихось обставин не вдалося виконати молитовне правило до початку літургії, варто прямо сказати про це священику та попросити дозволу причаститися.

9) Тілесне утримання. У ніч напередодні Причастя прийнято утримуватися від тілесних подружніх стосунків.

* * *

Нарешті, варто нагадати, що бажаючі причаститися, мають прийти до храму перед початком Божественної літургії. Таїнство Причастя не можна розглядати окремо від усієї служби, на якій воно відбувається. Необхідність зібрання усіх в одному місці випливає із самого слова “літургія”, що в перекладі з грецької означає суспільний обов’язок чи працю, тобто, спільне служіння. Усі ранньохристиянські пам’ятки свідчать про те, що зібрання – перша та необхідна умова Євхаристії, її основа і початок. Саме на це вказує і найменування єпископа чи священика, що очолює літургію, предстоятелем – назва, що міститься в наших богослужбових книгах. Єпископ чи священик, що стоїть перед престолом, є “предстоятель братів”. Він звершує службу разом з усіма, хто стоїть у храмі, підносячи молитви не від себе особисто, а від усього зібрання вірних. Точніше, Євхаристію відправляє уся громада, тому що кожний вірний не просто присутній у храмі, але й бере участь у спільних молитвах. Громада і предстоятель спів-служать один одному, і це співслужіння виявляється у всій діалогічній структурі церковних молитов. Майже всі євхаристійні молитви промовляються від особи усього зібрання і фіксуються словом Амінь; головні частини богослужіння – читання Писання, освячення Дарів і причащання – починаються взаємним поданням миру: “Мир усім – І духові твоєму”. Нарешті, як пише о. Олександр Шмеман, “усі молитви мають своїм змістом нашу хвалу, нашу подяку, наше причащання, а своєю метою – з’єднання всіх нас один до одного в єдиного Духа Причастя…”

Слід пам’ятати, що ми збираємося до храму не заради індивідуальної молитви, не для “задоволення релігійних потреб”, а для того, щоб стати єдиними в Христі. Збираючись у храмі, ми збираємось у Церкву, щоб разом з усіма вірними здійснити своє членство в Церкві. Церковне зібрання – це більше ніж просто сума усіх, хто прийшов до храму. Це – тіло Христове. Тому нам слід приходити на літургію не заради якихось приватних потреб (хоча ці потреби не виключаються літургією, вони просто не є в ній головними), а тому що нам заповідано бути “родом обраним, царственним священством, народом святим” (1Пет. 2:9).

Зміст