Що душа бачить на “тому” світі: розлучення з тілом (закінчення)

Рай, Мікалоюс Чюрльоніс

Про посмертний досвід людей, про найхарактерніші моменти потойбічного досвіду, продовжує свою розповідь єпископ Олександр (Мілеант). . . . . .

6) Новий світ. Певна відмінність в описах пережитого під час смерті пояснюється тим, що той світ абсолютно не схожий на наш, в якому ми народилися і в якому сформувалися всі наші поняття. У тому світі простір, час і предмети мають зовсім інший зміст ніж ті, до яких звикли наші органи чуття. Душа, яка вперше потрапила в духовний світ, відчуває щось подібне тому, що може відчувати, наприклад, земляний хробак, коли він уперше виповзає на поверхню землі. Він уперше відчуває сонячне світло, відчуває тепло від нього, бачить мальовничий краєвид, чує спів птахів, нюхає пахощі квітів (звісно, якщо в нього є відповідні органи чуття). Усе відчуте таке нове і прекрасне, що йому не знайти ні слів, ні прикладів, щоб розповісти про це жителям підземного царства.

Так само і люди, які виявилися під час своєї смерті на тому світі, бачать там і відчувають багато такого, чого не в змозі описати. Так, наприклад, люди перестають відчувати там звичне для нас відчуття відстані. Деякі стверджують, що вони могли без зусиль, однією дією своєї думки перенестися з одного місця на інше, як би далеко воно від них не знаходилося. Так, наприклад, один солдат, важко поранений у В’єтнамі, під час операції вийшов з тіла і спостерігав, як лікарі намагалися повернути його до життя. “Я був там разом з лікарем. Я хотів доторкнутися до лікаря, але ніби пройшов просто наскрізь через нього… Потім я несподівано виявився на полі бою, де мене поранили, і побачив санітарів, які підбирають поранених. Я хотів було допомогти їм, але раптом виявився знову в операційній… Це ніби ви за бажанням з’являєтесь то тут, то там – наче моргнувши оком”. (5, стор. 33-34). Є і інші подібні оповідання раптового переміщення. Виходить “суто розумовий  і приємний процес. Захотів – і я там”. “У мене велика проблема. Те, що я намагаюсь передати, я вимушений описувати в трьох вимірах… Але те, що насправді відбувалося, було не в трьох вимірах” (1, стор. 26).

Якщо запитати людину, яка пережила клінічну смерть, як довго тривав цей стан, то зазвичай вона не може відповісти на це питання. Люди абсолютно не відчували плину часу. “Це могло бути і декілька хвилин, і декілька тисяч років, немає жодної різниці” (2, стор. 101; 5, стор. 15).

Інші з тих, хто пережив тимчасову смерть, очевидно потрапляли у світи більш віддаленні від нашого матеріального світу. Вони бачили природу “на тій стороні” і описували її в термінах пагорбів вкритих яскравою зеленню такого кольору, якого не буває на землі; поля, залитого дивним золотим світлом. Є опис квітів, дерев, птахів, тварин, співу, музики, лугів і садів надзвичайної краси, міст… Але вони не знаходили потрібних слів, щоб зрозуміло передати свої враження.

7) Вигляд душі. Коли душа покидає своє тіло, вона не відразу дізнається себе. Так, наприклад, зникають наслідки віку: діти бачать себе дорослими, а літні люди – молодими (3, стор. 75-76). Частини тіла, наприклад, руки або ноги, втрачені з тієї чи іншої причини, знову з’являються. Сліпі починають бачити.

Один робітник впав із рекламної дошки на високовольтну лінію. У результаті опіків він втратив обидві ноги і частину руки. Під час операції він перебував у стані тимчасової смерті. Вийшовши з тіла, він відразу навіть не впізнав власне тіло, настільки воно було пошкодженим. Проте він помітив те, що ще більш його вразило: його духовне тіло було абсолютно здоровим (3, стор. 86).

На півострові Лонг-Айленд у штаті Нью-Йорк жила сімдесятирічна жінка, яка з вісімнадцяти років втратила зір. З нею стався серцевий напад, і, потрапивши в лікарню, вона пережила тимчасову смерть. Повернувшись до життя через певний час, вона розповіла, що бачила під час реанімації.

Вона детально описала різні прилади, які застосовували лікарі. Найчудовішим є те, що тільки зараз у лікарні вона вперше бачила ці прилади, оскільки під час її молодості, до сліпоти, їх ще не існувало. Ще вона додала, що бачила свого лікаря в блакитному костюмі. Звичайно, повернувшись до життя, вона залишилася сліпою, якою була і раніше (3, стор. 171).

8) Зустрічі. Деякі розповідали про зустрічі з вже померлими родичами чи знайомими. Ці зустрічі відбувалися іноді в земних умовах, а іноді в обстановці “того” світу. Так, наприклад, одна жінка, яка пережила тимчасову смерть, чула лікаря, який сказав її рідним, що вона помирає. Вийшовши з тіла і піднявшись вгору, вона побачила померлих родичів і подруг. Вона впізнала їх, а вони раділи, що зустріли її. Інша жінка бачила своїх родичів, які вітали її і тиснули їй руки. Вони були одягнені в біле, раділи і виглядали щасливими… “і раптом обернулися до мене спиною і стали віддалятися; а моя бабуся, обернувшись через плече, сказала мені: “Ми побачимо тебе пізніше, не цього разу”. Вона померла у віці дев’яносто шість років, а тут вона виглядала, ну, років на 40-45, здоровою і щасливою” (1, стор. 55).

Один чоловік розповідає, що коли він помирав від серцевого нападу в одному кінці лікарні, у той же час його рідна сестра була при смерті в іншому кінці лікарні. “Коли я вийшов з тіла, – розповідає він, – я раптом зустрівся з моєю сестрою. Я дуже зрадів цьому, бо дуже любив її. Розмовляючи з нею, я хотів йти за нею, але вона, обернувшись до мене, наказала мені залишитися там, де я перебуваю, пояснивши, що мій час ще не настав. Коли я опритомнів, я розповів моєму лікареві, що я зустрівся з моєю сестрою, яка щойно померла. Лікар не повірив мені. Проте на моє наполегливе прохання він послав перевірити, і через медичну сестру дізнався, що вона нещодавно померла, як я йому і казав” (3, стор. 173).

Душа, яка перейшла в загробний світ, якщо зустрічає там когось, то переважно тих, хто був їй близький. Тут щось споріднене притягує душі одну до одної. Так, наприклад, один старий батько побачив на тому світі своїх померлих шістьох дітей. “У них там немає віку”, – розповідав він. Тут потрібно пояснити, що душі померлих людей не знаходяться за власною волею де їм заманеться. Церква вчить, що після смерті тіла Господь кожній душі визначає місце її тимчасового перебування – чи в раю чи в пеклі. Тому зустрічі з душами померлих родичів треба приймати не як правило, а як виключення, що дозволяються Господом на користь людей, яким належить ще пожити на землі. Можливо, це не стільки зустрічі, скільки побачення. Доводиться визнати, що тут залишається багато речей, які недоступні нашому розумінню.

В основному оповідання людей, які потрапили “по той бік завіси”, кажуть про одне і те ж, але деталі різні. Іноді вони бачать те, що чекали побачити. Християни бачать ангелів, Ісуса Христа, святих. Люди нерелігійні бачать якісь храми, фігури в білому, а іноді нічого не бачать, але відчувають “присутність”.

9) Мова душі. У духовному світі бесіди відбуваються не відомою людині мовою і навіть не якоюсь іншою розмовною мовою, а, мабуть, за допомогою однієї думки. Тому, коли люди повертаються до життя, їм буває важко передати якими точно словами з ними розмовляло Світло, Ангел або хтось інший, з ким вони зустрілися (1, стор. 60). Отже, якщо на тому світі всі думки “чутні”, то нам треба навчитися тут завжди думати про корисне і добре, щоб там не соромитися того, що ми мимоволі подумали.

10) Межа. Деякі люди, опинившись на тому світі, розповідають про бачення чогось, що нагадує межу. Одні описують її як огорожу чи грати на межі поля, другі як беріг озера чи моря, інші як ворота чи хмару. Різниця в описах витікає, знову ж таки, із суб’єктивного сприйняття кожної людини. Тому неможливо визначити точно, що являє собою ця межа. Важливо, те, що всі розуміють її саме як межу, переступивши яку, вони не зможуть вже повернутися в колишній світ. Після неї починається подорож у вічність (1, стор. 73-77); (5, стор. 51).

11) Повернення. Іноді нещодавно померлому дається можливість вибору – залишатися “там” або повернутися до земного життя. Голос Світла може запитати, наприклад: “Чи готовий ти?” Так, солдат, важко поранений на полі бою, бачив своє покалічене тіло і чув голос. Він думав, що з ним говорив Ісус Христос. Йому була дана можливість повернутися в земний світ, де він буде калікою, чи залишитися в загробному світі. Солдат вирішив за краще повернутися.

Багатьох притягує назад бажання закінчити якусь свою земну місію. Повернувшись, вони стверджували, що Бог дозволив їм повернутися і жити через те, що справа їх життя не була закінчена. При цьому вони висловлювали впевненість, що повернення було результатом саме їх власного вибору. Цей вибір був зроблений тому, що він витікав зі свідомості обов’язку, а не з егоїстичних міркувань. Так, наприклад, деякі з них були матерями, які хотіли повернутися до своїх малолітніх дітей. Але були і такі, яких повернули всупереч їх бажанню залишитися. Душа вже сповнилася почуттям радості, любові і миру, їй там добре, але її час ще не настав; вона чує голос, що наказує їй повернутися. Спроби чинити опір поверненню в тіло не допомагали. Якась сила їх тягнула назад.

От випадок із розповіді однієї пацієнтки лікаря Муді: “У мене був серцевий напад, і я виявилася в чорній порожнечі. Я знала, що покинула тіло і помираю… Я просила Бога допомогти мені. Через деякий час я вислизнула з пітьми і побачила попереду сірий туман, а за ним людей. Їх фігури були такі, як на землі, і я бачила щось схоже на будинки. Усе це було залито золотистим світлом, дуже ніжним, не таким грубим, як на землі. Я переживала неземну радість і хотіла пройти скрізь туман, але вийшов мій дядько Карл, який помер багато років тому. Він перегородив мені дорогу і сказав: “Йди назад. Твоя справа на землі ще не закінчена. Зараз же йди назад”. Так, проти свого бажання вона повернулася в тіло. У неї був маленький син, який без неї б пропав.

Повернення в тіло іноді відбувається вмить, іноді співпадаючи із застосуванням електричного шоку чи інших реанімаційних заходів. Усі відчуття зникають, і людина відразу відчуває себе знову в ліжку. Деякі відчувають, що входять у тіло як би поштовхом. Спершу почувають себе незатишно і холодно. Іноді перед поверненням у тіло буває коротка втрата свідомості. Лікарі-реаніматори та інші спостерігачі відмічають, що в момент повернення до життя людина часто чхає.

12) Нове ставлення до життя. З людьми, які побували “там”, зазвичай відбувається велика переміна. За твердженням багатьох з них, повернувшись, вони прагнуть стати кращими. Багато хто з них став серйозніше ставитися до віри в Бога, змінили свій спосіб життя. Деякі навіть змінили професію і стали працювати в лікарнях або будинках для пристарілих, щоб допомагати тим, хто має потребу. Усі оповідання людей, які пройшли через тимчасову смерть, говорять про феномени абсолютно нові для науки, але не для християнства. Далі ми розглянемо сучасні випадки бачення потойбічного світу через призму церковного вчення.

<< Що душа бачить на “тому” світі: розлучення з тілом

Оцінка сучасних оповідань про життя після смерті >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)