Оцінка сучасних оповідань про життя після смерті

Про посмертний досвід людей, що ґрунтується на дослідженнях сучасних лікарів-реаніматологів, розповідає у своїй книзі єпископ Олександр (Мілеант). . . . . .

Після ознайомлення із сучасними книгами про потойбічне життя після смерті в читача створюється враження, що смерть абсолютно не страшна, що на людину, яка перейшла в “той” світ, автоматично чекають приємні відчуття миру, радощі і перебування у Світлі, яке охоплює любов’ю і всепрощенням; і тому немає відмінності між праведниками і грішниками, віруючими і невіруючими. Ця обставина змусила деяких християнських мислителів звернути на це увагу і поставитися з недовірою до такого роду літературі. Стали запитувати: “Чи не є це видіння світла хитрим диявольським зваблюванням, спрямованим на усипляння пильності християн? – Живи, як хочеш, все одно потрапиш до раю”.

З цієї причини дослідники Джон Анкенберг і Джон Уелдон негативно ставляться до всієї сучасної літератури про присмертні стани, бачать у ній лише окультні трюки (9). Все-ж таки уважне дослідження сучасних оповідань людей, які пережили клінічну смерть, переконує, що більшість з них мали справжні видіння, а не диявольські зваблювання. Головна проблема полягає не в присмертних видіннях, а в їх інтерпретації лікарями і психіатрами, далекими від християнства.

По-перше, далеко не всі хто пережив клінічну смерть удостоюються бачити Світло. Ми вже згадували про ретельне дослідження лікаря Рінга, з якого ясно, що порівняно невеликий відсоток людей, які тимчасово пережили клінічну смерть, удостоюється видіння Світла. Лікар М. Раулінгз (4), який особисто реанімував багатьох умираючих, стверджує, що в процентному відношенні стільки ж людей бачать морок і жахи, скільки бачать Світло. Цю ж думку розділяє лікар Чарльз Гарфільд, провідний дослідник у галузі присмертних станів. Він пише: “Не кожна людина помирає приємною і спокійною смертю… Серед пацієнтів, опитаних мною, майже стільки ж відчували неприємний стан (зустрічі з демоноподібними істотами) скільки відчували приємний. Дехто з них відчували обидва стани” (10, стор. 54-55).

Є припущення, що багато людей іноді свідомо, а іноді несвідомо приховують про свої неприємні посмертні видіння. На думку лікаря Раулінгза, деякі видіння бувають настільки жахливими, що підсвідомість людей, які побачили їх, автоматично стирає ці картини з пам’яті. У своїй книзі лікар Раулінгз наводить приклади такої амнезії. Психіатри, які лікують людей, що зазнавали в дитинстві сильні душевні травми (наприклад, насильства чи побої), знають про подібне селективне забуття. Крім того, люди, які пережили світлі видіння, більш охоче про них розповідатимуть, ніж люди, які пережили моторошні видіння. Адже те, що людина бачить “там”, має відповідати тому, на що вона заслужила своїм доброчесним або грішним життям. Таким чином, два фактори дають перевагу односторонньому погляду: а) процес селективної амнезії і б) небажання розголошувати про себе погане.

Карл Озіс свідчить, що при дослідженні питання вмирання серед індусів з’ясувалося, що при вмиранні приблизно одна третина відчуває страх, депресію і велике хвилювання від явлень “ямдутса” – індуїстського ангела смерті та інших потойбічних страховиськ (Osis, Karl and Haraldson, Ericndur, “At the Hour of Death”, New York, Avon Books, 1972, стор. 90).

Очевидно, індуїстська релігія зі своїм язичницьким містицизмом може сприяти зближенню людини з потойбічними темними силами, що проявляється потім у страшних передсмертних видіннях.

З аскетичної християнської літератури ми знаємо, що диявольські зваблювання – це реальна небезпека. Апостол Павло попереджає, що “сатана набирає вигляду Ангела світла” (2 Кор. 11:14).

У той же час диявол не має влади спокушати всякого, коли він хоче і як він хоче: його дії обмежені Богом. Якщо людина горда і жадає побачити щось надприродне, дивне, чого не удостоюються побачити інші люди, то вона перебуває у великій небезпеці прийняти біса за ангела. У небезпеці впасти в спокусу знаходяться примхливі та самовдоволені християни, самозвані пророки і цілителі, а також люди, які займаються нездоровою містикою, як: трансцендентною медитацією, йогою, спіритизмом, окультизмом. З оповідань людей, які зазнали тимчасову смерть, не видно, щоб вони чимось подібним займалися. У більшості випадків вони були звичайними людьми, які через ту чи іншу фізичну хворобу померли, але завдяки старанням лікарів і успіхам сучасної медицини були реанімовані. Вони не чекали жодних надприродних видінь і те, що їм довелося побачити, очевидно, було наслідком милості Божої, щоб вони стали серйозніше ставитися до свого життя. Важко погодитися з думкою, що Господь допускав сатані спокушати цих страждальників, недосвідчених у духовному житті. Крім того, згідно з оповіданнями, зібраними лікарем Морзом (7), це ж Світло бачили багато дітей, які через свою чистоту і невинність перебувають під покривом Всевишнього.

У духовних книгах про життя після смерті є оповідання про явлення демонів вмираючим і про проходження душ через фазу “митарств” (про це ми розповімо нижче). Проте з цих же книг видно, що зазвичай демони починають лякати душу вже після того, як ангел-хранитель прийшов до неї і почав супроводжувати її на шляху до Престолу Божого. Крім того, у присутності ангела демони вимушені з’являтися у своєму справжньому мерзотному вигляді.

Відносно сучасних описів Світла залишається ще питання, як погоджувати їх із традиційними християнськими оповіданнями. У духовній літературі царство Світла описується у зв’язку з наближенням до Неба, тоді як у сучасній літературі, люди бачили Світло, ще не переступивши через таємничу межу, що відділяє той світ від нашого. Нам здається, що люди, які пережили тимчасову смерть, ще не побували в справжньому раю чи в пеклі, а лише споглядали і передчували ті стани. Коли ангели являлися людям, вони випромінювали від себе світло, під час Преображення Господнього апостоли бачили духовне Світло, хоча ще фізично знаходилися в цьому світі. Бог через Свою милість являє це чудове Світло саме для заохочення до праведного життя. Зустріч з цим Світлом незмінно викликає почуття неземного миру і радості. Диявольське ж світло, навпаки, несе із собою почуття якогось смутного занепокоєння. Воно вселяє людині почуття переваги, обіцяє знання, але в ньому немає любові, це холодне світло.

До сказаного слід додати, що перегляд життя, який люди зазнавали під час зустрічі зі Світлом, коли вони були вимушені морально переоцінити свої вчинки, викликав у них подальше виправлення способу їх життя – усе це спонукає думати, що їх бачення Світла були добрими видіннями, а не зваблюваннями. Адже “по плодах їхніх пізнаєте їх” (Мф. 7:16). Адже диявол прагне відвести людину від Бога. Чи можливо, щоб він допомагав людям стати більш побожними і доброчесними?

Проте в ширшому плані віруючій людині потрібно бути дуже обережною зі усілякими видіннями і містичними дослідами. Так, у зв’язку з появою великої кількості свідоцтв людей, які пережили клінічну смерть, деякі лікарі і психіатри стали пропонувати створити нову галузь науки про душу і про життя після смерті. Немає сумнівів, що завжди можна порівнювати, узагальнювати і систематизувати відомості про те, що бачили душі на “тому” світі. Проте потрібно зрозуміти, тут роль лікарів і психіатрів приречена на компіляцію окремих випадків. Оскільки ми, живі, відрізані від безпосереднього контакту з духовним світом, немає можливості планувати і контролювати посмертні стани на кшталт лабораторних експериментів.

При цьому потрібно пам’ятати, що життя людини міститься в руках Божих. Тільки Він визначає як самий момент смерті, так і долю душі після її розлучення з тілом. Тому спроби здійснювати експерименти в цій сфері входять у конфлікт з волею Божою і приводять експериментатора в контакт з потойбічними занепалими духами. Це відбувається тому, що близька до нас сфера духовного світу наповнена свідомо злими істотами, демонами, які є фахівцями у сфері зваблювання. Вони охоче візьмуть участь у всяких експериментах і нададуть їм відповідний напрям.

Так, у наш час ряд дослідників, почавши з достовірних медичних випадків клінічної смерті, перейшли до особистих дослідів позатілесних станів. Не керуючись християнським вченням і багатовіковим досвідом Церкви, вони стали вивчати стани “астрального” тіла і потрапили в нетрі окультизму. На жаль, це сталося з лікарем Муді і з деякими іншими. Лікар Муді, наприклад, написав три цінні книги з достовірними даними, потім став експериментувати рецептами теософії і трансцендентальної медитації. Нещодавно на цю тему він видав книгу, під назвою “Повернення назад”, в якій наводить типову індуїстську маячню про перевтілення. (Див. у додатку розбір цього вчення).

<< Що душа бачить на “тому” світі: розлучення з тілом (закінчення)

Оповідання самовбивць >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)