Рай і пекло

Про посмертний досвід людей, про їх видіння раю та пекла розповідає у своїй книжці єпископ Олександр (Мілеант). . . .

Що є Небом? Де воно? У розмовній мові люди вказують Небо “вгорі”, а пекло “внизу”. Люди, які бачили під час своєї клінічної смерті стан пекла, незмінно описували наближення до нього як саме спуск. Хоча, звичайно, “верх” і “низ” – це умовні поняття, проте, все ж буде неправильним вважати Небо і пекло лише за різні стани: вони – два різних місця, хоча вони і не піддаються географічному опису. Ангели і душі померлих можуть бути тільки в одному певному місці, будь то Небо, пекло чи земля. Ми не можемо позначити місце духовного світу, бо він перебуває поза “координатами” нашої просторово-часової системи. Той простір іншого роду, який починаючись тут, простягається в новому, не вловимому для нас напрямі.

Численні випадки показують, як це іншого роду простір “проривається” у наш світ. Так, пророк Єлисей бачив, як пророк Ілля був узятий на небо у вогняній колісниці, жителі острова Єловий бачили душу святого Германа Аляскинського, яка сходила у вогняному стовпі. Як не хочеться нам своєю думкою проникнути “туди”, вона обмежена фактом, що ті “місця”, знаходяться поза нашим тривимірним простором.

Більшість сучасних свідоцтв людей, які пережили клінічну смерть, описують місця і стани “близькі” до нашого світу, ще по цей бік “межі”. Проте зустрічаються і описи місць, що нагадують рай або пекло, про які свідчить Священне Писання.

Так, наприклад, у повідомленнях лікаря Георга Рітчі, Беті Мальц, Матриця Раулінга та інших фігурує і пекло – “змії, гади, нестерпний сморід, біси”. У своїй книзі “Повернення із завтра” лікар Рітчі розповідає про те, що сталося з ним самим у 1943 році, коли він бачив картини пекла. Там прихильність грішників до земних бажань була невгамовна. Томас Уелч розповідає, як, працюючи на лісопилці в Портланді, штат Орегон, він посковзнувся, упав у річку і виявився придавленим величезними колодами. Робітникам знадобилося більше години, щоб знайти його тіло і дістати з-під колод. Не бачачи в ньому жодних ознак життя, вони визнали його померлим. Сам же Томас у стані своєї тимчасової смерті виявився на березі неосяжного вогняного океану. Від виду хвиль сірки, що палала, він заціпенів від жаху. Це була геєна вогненна, для опису якої не знайдеться людських слів. Тут же, на березі геєни вогненної, він впізнав декілька знайомих осіб, які померли раніше за нього. Усі вони стояли в заціпенінні від жаху, дивлячись на вогняні вали, що перекочуються. Томас розумів, що піти звідси немає жодної можливості. Він став шкодувати, що раніше мало піклувався про своє спасіння. О, якби він знав, що чекає на нього, він би жив зовсім інакше.

У цей час він помітив когось, хто йде вдалині. Обличчя незнайомця відображувало велику силу і доброту. Томас відразу зрозумів, що це Господь і що тільки Він може врятувати його душу, приречену в геєну. У Томаса виникла надія, що Господь помітить його. Але Господь йшов повз, дивлячись кудись удалину, “От-от Він сховається, і тоді всьому кінець” – подумав Томас. Раптом Господь повернув Своє лице і поглянув на Томаса. Це все, що було потрібно – лише один Господній погляд! В одну мить Томас виявився у своєму тілі і ожив. Ще він не встиг розплющити очі, як явно почув молитви робітників, які стояли навколо. Через багато років Томас пам’ятав усе, що побачив “там” в усіх найдрібніших подробицях.

Пастор Кенет Хейджін згадує, як у квітні 1933-го року, коли він жив у Макіней, штат Техас, його серце перестало битися, а душа вийшла з тіла. “Після цього я став спускатися все нижче і нижче, і чим більше я спускався, тим темніше і гарячіше ставало. Потім ще глибше я почав помічати на стінах печер мерехтіння якихось зловісних вогнів – очевидно, пекельних. Нарешті, велике полум’я вирвалося і потягнуло мене. Вже багато років минуло відколи це сталося, але я до цих пір як наяву бачу перед собою це пекельне полум’я.

Досягнувши дна прірви, я відчув біля себе присутність якогось духу, який почав вести мене. У цей час над пекельною пітьмою прозвучав владний Голос. Я не зрозумів, що він сказав, але відчув, що це – голос Божий. Від сили цього голосу затремтіло все пекельне царство, як листя на осінньому дереві при подиху вітру. Негайно дух, що штовхав мене, випустив мене, і вихор поніс мене назад вгору. Поступово знову стало світити земне світло. Я виявився знову в моїй кімнаті і вскочив у своє тіло, як людина вскакує у свої штани. Тут я побачив свою бабусю, яка почала казати мені: “Синочку, а я думала, що ти помер”.

Через певний час Кенет став пастором і присвятив своє життя Богові. Лікар Раулінгз присвячує цілий розділ у своїй книзі оповіданням людей, які побували в пеклі. Одні, наприклад, бачили там величезне поле, на якому грішники в запеклій битві без відпочинку нівечили, вбивали і насилували один одного. Повітря там насичене нестерпними криками, лайками і прокляттями. Інші описують місця даремної праці, де жорстокі демони пригнічують душі грішників перенесенням тяжких речей з одного місця на друге.

На противагу цим картинам жаху, описи Неба завжди світлі і радісні. Так, наприклад, Фома N., учений світового значення, потонув у басейні, коли йому було п’ять років. На щастя, один із родичів помітив його, дістав з води і відвіз у лікарню. Коли інші родичі зібралися в лікарні, лікар оголосив їм, що Фома помер. Але несподівано для всіх Фома ожив. “Коли я виявився під водою, – розповідав потім Фома, – то відчув, що лечу крізь довгий тунель. На тому кінці тунелю я побачив Світло, яке було настільки яскравим, що можна було відчувати його. Там я побачив Бога на троні і внизу людей або, ймовірно, ангелів, які оточують престол. Коли я наблизився до Бога, Він сказав мені, що мій час ще не настав. Я хотів залишитися, але несподівано опинився у своєму тілі”. Фома стверджує, що це видіння допомогло йому знайти правильний життєвий шлях. Він захотів стати ученим, щоб глибше осягнути створений Богом світ. Поза сумнівом, він зробив великі успіхи в цьому напрямі (7, стор. 167).

Беті Мальц у своїй книзі “Я бачила вічність”, що вийшла друком у 1977-му році, описує, як відразу після смерті вона виявилася на дивному зеленому пагорбі. Її здивувало, що маючи три операційних рани, вона стоїть і ходить вільно і без болю. Над нею яскраве синє небо. Сонця немає, але світло всюди. Під босими ногами – трава такого яскравого кольору, якого на землі вона не бачила; кожна травичка як жива. Пагорб був крутий, але ноги рухалися легко, без зусилля. Яскраві квіти, кущі, дерева. Зліва від неї – чоловіча фігура в мантії. Беті подумала: “Чи не Ангел це?” Вони йшли, не розмовляючи, але вона зрозуміла, що він не був чужим і знав її. Вона почувала себе молодою, здоровою і щасливою. “Я відчувала, що я маю все, чого колись бажала, йшла туди, де я завжди мріяла бути”. Потім перед її поглядом пройшло все її життя. Вона побачила свій егоїзм, і їй було соромно, але вона відчувала навколо себе турботу і любов. Вона та її супутник підійшли до дивного срібного палацу, “але веж не було”. Музика, спів. Вона чула слово “Ісус”. Стіна з коштовного каміння; ворота з перлів. Коли ворота на мить трохи відкрилися, вона побачила вулицю в золотому світлі. Вона нікого не бачила в цьому світлі, але зрозуміла, що це – Ісус. Вона хотіла увійти до палацу, але пригадала батька і повернулася в тіло. Це переживання привело її ближче до Бога. Вона тепер більше любить людей.

<< Душа на своєму шляху до Неба

Рай і пекло (закінчення) >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)