Рай і пекло (закінчення)

Продовження розповіді єпископа Олександра (Мілеанта), що присвячена досвіду людей, яким була дана честь побачити Небо. . . . . .

Святий Сальвій Альбійський, галльський ієрарх шостого століття, повернувся до життя після того, як був мертвий більшу частину дня, і розповів своєму другові Григорію Турському наступне: “Коли келія моя здригалася чотири дні тому і ти побачив мене мертвим, я був піднятий двома ангелами і віднесений на найвищу вершину Неба, і тоді піді мною, здавалося, виднілися не лише ця жалюгідна земля, але також сонце, місяць і зірки. Потім мене провели через ворота, які сяяли яскравіше за сонце і ввели в будівлю, де всі підлоги блищали золотом і сріблом. Світло те описати неможливо. Місце це було наповнене людьми і простягалося так далеко на всі боки, що кінця йому не було видно. Ангели розчистили переді мною шлях крізь цей натовп, і ми ввійшли до того місця, на яке наш погляд був спрямований ще тоді, коли ми були недалеко. Над цим місцем парила світла хмара, яка була світліша за сонце, і з неї я почув голос, подібний до голосу багатьох вод.

Потім мене вітали деякі особи, одні з яких були одягнені у священицький одяг, а інші – у звичайне вбрання. Мої супровідники пояснили мені, що це були мученики та інші святі. Поки я стояв, мене овіювали такі приємні пахощі, що, як би насичений ними, я не відчував потреби ні в їжі, ні в питві.

Потім голос із хмари сказав: “Нехай ця людина повернеться на землю, бо вона потрібна Церкві”. А я впав ниць на землю і заплакав. “На жаль, на жаль, Господи, – сказав я. – Навіщо Ти показав мені все це тільки для того, щоб знову відняти в мене?” Але голос відповів: “Йди з миром. Я наглядатиму за тобою, поки не поверну тебе знову в це місце”. Тоді я плачучи, пішов назад через ворота, до яких увійшов”.

Інше чудове видіння Неба описане святим Андрієм Христа ради блаженним, який жив у Константинополі в дев’ятому столітті. Одного дня під час суворої зими святий Андрій лежав на вулиці і помирав від холоду. Раптом він відчув у собі надзвичайну теплоту і побачив прекрасного юнака з обличчям, що світиться, як сонце. Цей юнак повів його в рай, на третє Небо. От що Андрій розповідав, повернувшись на землю: “За Божественним волевиявленням я перебував протягом двох тижнів у солодкому видінні… Я бачив себе в раю, і тут я дивувався невимовній привабливості цього прекрасного і чудового місця. Там знаходилася безліч садів, наповнених високими деревами, які, хитаючись своїми вершинами, веселили мій зір, і від гілок їх виходили приємні пахощі… Ці дерева не можна уподібнити за красою жодному земному дереву. У тих садах були незліченні птахи із золотими, білосніжними і різнобарвними крилами. Вони сиділи на гілках райських дерев і так прекрасно співали, що від їх солодкозвучного співу я не пам’ятав себе…

Після цього мені здалося, що я стою нагорі небесної тверді, переді мною ж ходить якийсь юнак зі світлим, як сонце, лицем, одягнений у багряницю… Коли я пішов за ним, то побачив високий і красивий хрест подібний до веселки, а довкола нього – співаків, які булі подібні до полум’я та оспівували і славословили Господа, розіп’ятого за нас на хресті. Юнак, який йшов переді мною, підійшовши до хреста, поцілував його і дав знак і мені, щоб я зробив те саме… Цілуючи хрест, я сповнився невимовної радості і відчув пахощі сильніші за колишні.

Йдучи далі, я подивився вниз і побачив під собою як би морську безодню. Юнак, звернувшись до мене, сказав: “Не бійся, бо нам необхідно піднятися ще вище”, – і подав мені руку. Коли я вхопився за неї, ми вже знаходилися вище за другу твердь. І от ми піднялися вище за третє небо, де я бачив і чув безліч сил небесних, що оспівують і славословлять Бога. Ми підійшли до якоїсь блискучої, як блискавка, завіси, перед якою стояли юнаки, видом подібні до полум’я… І сказав мені юнак, який водив мене: “Коли відкриється завіса, ти побачиш Володаря Христа. Тоді вклонися престолу слави Його”. …І от якась полум’яна рука відкрила завісу, і я, подібно до пророка Ісаї, побачив Самого Господа, Який сидить на престолі високому і звеличеному, і серафими літали навколо Нього. Він був одягнений у багряний одяг; обличчя Його сяяло, і Він з любов’ю поглядав на мене. Побачивши це, я пав перед Ним ниць, кланяючись Богу і Престолу слави Його.

Яка радість обійняла мене при спогляданні обличчя Його, того не можна словами виразити; навіть і тепер, згадуючи те видіння, я сповнююся невимовною радістю. У трепеті я лежав перед своїм Володарем. Після цього все небесне воїнство заспівало предивний і невимовний гімн, а потім – не розумію і сам, як я знову опинився в раю”.

(Цікаво додати, що коли Андрій, не бачачи Діву Марію, запитав, де Вона, Ангел пояснив йому: “Ти гадав побачити тут Царицю? Її тут немає. Вона зійшла у світ – допомагати людям і втішати скорботних. Я показав би тобі Її святе місце, але тепер немає часу, бо тобі треба повернутися”.)

Отже, згідно свідченням, душа потрапляє на небо вже після того, коли вона покинула цей світ і пройшла простір між цим світом і Небом. Нерідко це проходження супроводжується підступами з боку бісів. При цьому завжди Ангели ведуть душу на Небо, і вона ніколи не потрапляє туди самостійно. Очевидно, сучасні оповідання, про світло і про місця чудової краси передають не реальні відвідування цих місць, а лише “видіння” і “передчуття” їх на відстані.

Справжнє відвідування Неба завжди супроводжується явними знаменнями Божественної благодаті: іноді чудовими пахощами, що супроводжуються дивним зміцненням усіх сил людини. Наприклад, пахощі так наситили святого Савелія, що йому більше трьох днів не потрібні були їжа та питво, і тільки коли він розповів про це, пахощі зникли. Глибокий досвід відвідування Неба супроводжується почуттям благоговіння перед величчю Божою і усвідомленням власної негідності. При цьому особистий досвід Неба недоступний точному опису, бо “не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” і “тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч” (1Кор. 2:9 і 13:12).

<< Рай і пекло

Критика вчення про перевтілення >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)