Критика вчення про перевтілення

Єпископ Олександр (Мілеант) розкриває безглуздість окультно-теософське вчення про перевтілення та попереджає про небезпеку, яку воно несе . . . .

Замість християнського вчення про спасіння людини в Христі все більше поширюється шкідливе окультно-теософське вчення про перевтілення. Згідно індуїстській версії цього вчення душа після смерті переходить тимчасово в астральний стан, звідки вона потім переселяється в інше тіло, наприклад – у рослину, комаху, тварину, або в тіло іншої людини (очевидно, у цей список слід додати мікробів і вірусів, про які не знали древні індуси).

При цьому тіло, в яке належить утілитися душі, визначається кількістю “карми” – або справ, добрих або злих, які вона зібрала в попередньому своєму житті. Якщо людина робила добро, то її душа переходить у більш розвинену і благороднішу істоту, якщо ж жила погано, то її душа карається переходом у нижчу істоту. Процес перевтілення повторюється до тих пір, поки душа повністю не звільниться від карми шляхом втрати всякого інтересу до життя і тоді вона зливається з абсолютом (Брахма) або (згідно з буддизмом) розчиняється в Нірвані.

Вчення про перевтілення душ стверджує, що як був час, коли людина не існувала, так настане час, коли її більше не буде. Людина почала розвиватися з нижчих істот, наприклад, з рослин або риб, і розвиватиметься в надлюдину. Тому нинішня людина – це скороминуща істота. Вона цілком перебуває у владі космічних сил, які тягнуть її до незрозумілої для неї мети і приведуть її до стану, в якому не буде вже нічого людського.

Хоча існує декілька версій вчення про перевтілення, на Заході популярна зараз “олюднена” версія, згідно якої душа людини переходить тільки в тіло людини, – більш або менш благородної, але не в нижчі життєві форми.

Вчення про перевтілення в усіх його різновидах йде всупереч з тим, що Священне Писання каже про природу і призначення людини. Це псевдовчення не має жодних об’єктивних даних на свою користь і побудовано повністю на фантазії. Проте воно привертає до себе прибічників тим, що, з одного боку, воно обіцяє свого роду “безсмертя” душі (у його примітивному язичницькому виді), а з другого боку, заперечуючи верховного Суддю над людьми і покарання в пеклі, воно звільняє грішника від почуття відповідальності і страху за свої негідні вчинки. Логічний висновок із цього вчення такий, якщо людина і нагрішила в цьому житті, то в наступному своєму перевтіленні вона зможе все виправити. Після необмеженого циклу перевтілень кожна людина врешті-решт досягне того ж кінця, що й інші люди: злиття з абсолютом. Різниця лише в кількості циклів.

Крім того, вчення про перевтілення дає можливість пояснити і виправдати будь-які пристрасті і навіть злочини людини. Наприклад, якщо содоміт відчуває потяг до інших чоловіків, то це, очевидно, тому, що в одному зі своїх “колишніх життів” він був жінкою. Якщо дружина зраджує своєму чоловікові, то це, ймовірно, тому, що її коханець був її чоловіком в якомусь іншому житті. І так далі.

Окрім того, що це вчення є суцільна, нічим не доказова вигадка, воно при певній уявній привабливості насправді страшенно похмуре. По-перше, що власне перевтілюється після смерті людини? Очевидно, це не та душа, яку ми ототожнюємо з нашим “Я”. Адже наше “Я” усвідомлює себе єдиною і безперервною істотою упродовж усього життя. Наше “Я” пізнає, набирається досвіду, розвиває свої таланти. А тут виходить, що весь цей надбаний духовний багаж під час смерті стирається, і людина у своєму новому тілі повинна починати вчитися з нуля: у момент нового втілення її свідомість – білий аркуш паперу. Якщо людина страждає за погану карму, зібрану в колишньому житті, то вона ніколи не зможе зрозуміти, за що саме вона карається. Адже вона нічого не пам’ятає. Виходить, що вона несе покарання за справи, здійснені нею в стані неосудності, що несправедливо і неприпустимо в жодній законодавчій системі.

Крім того, якщо всі люди раніше чи пізніше досягнуть тієї ж мети, то навіщо працювати чи прагнути розвивати свої добрі якості, робити добро? Та й що це за нагорода розчинитися в нірвані, де немає ні думки, ні почуттів, ні волі? У розумінні особистості найгостріше стикається теософське вчення про перевтілення з християнським вченням про людину. Вчення про перевтілення скасовує особистість. Згідно з ним у космічній еволюції особистість є лише скороминущим утворенням і не є міцним ядром людини. У перевтіленнях особа людини не зберігається.

Вчення про перевтілення по суті не вирішує проблеми безсмертя, тому що не зберігається пам’ять про життя, що передувало, яке необхідне для єдності особи. Перевтілений виявляється вже іншою людиною, а може бути навіть і не людиною, а чимось іншим.

Християнське вчення стверджує якраз зворотне. Спадкоємцем вічності є саме особа. Особа створена Богом і несе в собі образ і подобу Божу. Особа не є продукт космічної еволюції і не підлягає розкладанню чи розчиненню. У цьому величезна перевага християнства над теософією. Згідно з християнським вченням людина може постійно удосконалюватися, може увійти до спілкування з Богом і в якійсь мірі уподібнитися Йому, але при цьому вона зберігає свою людську природу. Людина з’явилася не з нижчих сфер космічного життя, – вона створена особистим Богом і в якійсь мірі подібна до Нього. Через це вона призначена для вічного свідомого життя.

Вчення про перевтілення стикається з християнським вченням про спокутування. Це ясно видно на євангельському прикладі розсудливого розбійника, який в одну мить свого навернення до Христа наслідує Царство Небесне (минувши індуїстську карму). Спокутування, здійснене Христом, звільняє людину від влади космічних процесів і від влади долі. Воно силою благодаті дає те, що не може дати пропоноване теософією нескінченне циклічне блукання космічними коридорами.

Сучасні оповідання про життя після смерті цінні тим, що вони докорінно скидають окультне вчення про перевтілення. Дійсно, в усіх випадках, записаних лікарями-реаніматорами, душа після смерті продовжувала усвідомлювати себе єдиною з тією душею, яка жила в тілі до смерті. Якщо вона хотіла повернутися в колишній світ, то лише для того, щоб довершити свою незавершену місію. Зустрічаючись з душами померлих родичів, душа тимчасово померлого впізнавала в них живих осіб, і вони у свою чергу впізнавали її. В усіх випадках душі померлих зберігали своє сформоване “Я”.

Таким чином, заперечуючи збереження особистості, вчення про перевтілення заперечує безсмертя взагалі і робить людину іграшкою сліпих космічних процесів. Воно настільки ж помилкове наскільки песимістичне. Але Христос воскрес! Його силою і ми повстанемо з нашими оновленими тілами для вічного і свідомого життя! Йому слава навіки. Амінь.

<< Рай і пекло (закінчення)

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)