Спасіння – це оновлення душі й уподібнення Богові

Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф. 5:6).

Щоб зрозуміти вчення Спасителя, треба звернутися до біблійної оповіді про створення людини. Маючи намір створити людину, Бог на відміну від тварин благоволив наділити її Своїм образом і подобою (Бут. 1:26). “Образ” і “подоба” – це неоднозначні терміни. Образ – це ті здібності, “таланти”, які Бог заклав у нашу природу. Сюди входять моральне почуття, голос совісті, тяжіння до добра, жадання безсмертя, потреба духовно рости і удосконалюватися. Подоба – це уподібнення Богові в Його досконалості. Якщо образ – це невід’ємна властивість нашої природи, то подоба – це лише потенційна можливість. Бог нескінченно мудрий, добрий і справедливий. Він хоче, щоб і ми, Його діти, по можливості удосконалювалися в цих властивостях. Природно, ніхто не може миттєво, одним стрибком уяви, стати мудрим або доброчесним. Потрібно попрацювати над собою, виправитися, удосконалитися. Така була мета створення людини, такою вона і залишилася!

Гріх вніс розлад до нашої природи, став перешкодою на шляху до досконалості. Отрута гріха виявилася настільки сильною, що ніхто з людей власними зусиллями не міг звільнитися від нього. З’явилася необхідність прийти у світ Синові Божому. Він не лише навчив людей правильно жити, але, прийнявши нашу природу, Він влив у слабкий людський організм свіжий струмінь Божественного життя і, таким чином, дав нам сили до морального відродження. Це залучення людини до Божественного життя здійснюється в Церкві. От чому вона іменується тілом Христовим (Еф. 4:12).

Процес духовного оновлення починається в таїнстві Хрещення, в якому людина звільняється від отрути гріха і залучається до благодаті Божої. Людина вилучається зі світу, що лежить у злі, і вводиться в стіни Церкви. Господь Ісус Христос і Його Апостоли завжди протиставляли світське життя, світ, що “у злі лежить” – християнському життю. “Не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена“, – наставляє ап. Павло (Рим. 12:1-2). Благодатна сила хрещення настільки велика, що людина, хрестившись, стає як би новим творінням: “Хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове” (2Кор. 5:17). У хрещенні християнин помирає для всього гріховного. Залучаючись до сили хресних страждань Спасителя, він помирає для всього гріховного і починає жити праведним життям. “Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу, – пише ап. Павло. – Бо у Христі Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння” (Гал. 6:14-15). З цієї миті в християнина відбувається повна переоцінка цінностей: він починає бажати і шукати те, чим він раніше нехтував і зневажати те, чим раніше зачаровувався.

Це стан Священне Писання іменує “переходом зі смерті в життя” (Ін. 5:24, 1Ін. 3:14) і воскресінням з Христом (Кол. 3:1-17). Бог переводить людину з області пітьми в Царство світла, де її осяює Дух Святий (1Пет. 2:9-10). “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного“, – закликає нас Господь Ісус Христос (Мф. 5:16).

У світі немає нічого вищого за християнське звання. “А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло; колись не народ, а нині народ Божий; колись непомилувані, а нині помилувані“, – підбадьорює віруючих ап. Петро (1Пет. 2:9-10). “Ви були колись темрявою, а тепер – світло в Господі: робіть, як діти світла, бо плід Духа є у всякій доброті, праведності та істині” (Еф. 5:8-9).

Природно, що це мається на увазі моральна бездоганність і близькість до Бога: “Будьте святими, тому що Я святий” (Лев. 11:45; 1Пет. 1:16). Святість подається дарма Духом Святим, але християнин повинен берегти і посилювати її в собі: “Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа” (Євр. 12:14).

Євангелія і апостольські Послання однозначно закликають усе більше уподібнюватися Богові в Його моральній досконалості: “Наслідуйте Бога, як діти улюблені” (Еф. 5:1). У конкретному плані це означає наслідувати Сина Божого, Який утілився. Наш ідеал – це стати схожими на Христа і як би вдягатися в Нього: “Усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися” (Гал. 3:27). Тому: “у вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі“, – наставляє апостол (Флп. 2:5). “Хто говорить, що перебуває в Ньому, той повинен робити так, як Він робив” (1Ін. 2:6). “Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу… Бо хто пізнав розум Господній, щоб міг пояснити його? А ми маємо розум Христів“, – пише ап. Павло (1Кор. 4:16, 1Кор. 2:16).

Чим більше християнин досягає успіху в уподібненні своєму Прототипу, тим глибше здійснюється його таємниче з’єднання з Ним. Господь Ісус Христос казав: “Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього” (Ін. 14:23). Мета життя – це стати “причасниками Божого єства” (2Пет. 1:4).

Мета ця настільки висока, що, природно, людина спочатку боїться її, вважає недосяжною для себе. Проте Бог допомагає їй на шляху до досконалості і поступово зводить все вище і вище до Себе. От чому нерідко Священне Писання уподібнює Церкву високій горі (Пс. 2; Іс. 2:2-3, 11:1-10; Дан. 2:34). Ставши християнином, людина ступає на підніжжі гори. Її подальше життя – це постійне сходження сходами вдосконалення. На самому верху Гори – Господь, оточений сонмом праведників. Тільки в цьому контексті зрозумілими стають слова ап. Павла, який пише християнам: “Ви приступили до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників досконалих” (Євр. 12:23). Ці слова чудові тим, що вони засвідчують у досяжності моральної досконалості – звичайно, у міру нашого єства.

Отже, ці і багато інших місць Священного Писання, переконують у тому, що спасіння нерозривно пов’язане з процесом духовного оновлення. Рай, у першу чергу, – це стан оновленої душі. Бог милостиво закликає нас у Своє Небесне Царство, нам потрібно докласти зусилля, щоб досягти його. Тому: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33). “Ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця” (Євр. 3:14). Бог закликав нас стати Його дітьми. Природно, Він бажає, щоб ми уподібнювалися Йому. Гріх спокусив нас на згубний шлях. Христос прийшов, щоб виправити пошкоджене. Він допомагає нам повернутися на правильний, рятівний шлях. Тому Християнство – це не стільки вчення, теорія, скільки шлях, спосіб життя.

Деяким людям, що звикли формально-спрощено сприймати Християнство, може здатися новим і навіть дивним те, про що ми тут пишемо. “Якщо треба працювати і удосконалюватися, то де ж рятівна віра і благодать Христова?” – запитають вони.

Це нерозуміння вирішується дуже просто. Ми ніскільки не зменшуємо значення віри і благодаті Христової, а, навпаки, з’ясовуємо їх потребу. Проілюструємо це наступним прикладом. Багатий філантроп вирішив запропонувати дикому босоногому хлопцю, який живе в джунглях, можливість учитися в найдорожчій і престижній школі. Він бере на себе всі витрати з навчанням: оплати навчання, квартири, харчування, підручників, усіх потрібних комп’ютерних і лабораторних посібників. Школа відрізняється найпрекраснішими умовами, які тільки може побажати студент. Після закінчення школи хлопця чекає блискуча кар’єра. Усе, що йому потрібне, це скористатися добротою філантропа і не лінуватися, адже ніхто не може насильно вкласти знання в його голову. Без його особистого зусилля всі благі наміри філантропа не зможуть здійснитися, і ледареві доведеться повернутися згодом у свої джунглі.

Так само і благодать Християнства дає нам усе потрібне для спасіння – абсолютно дарма, без якихось заслуг із нашого боку. Бог прощає наші гріхи, тому що Христос спокутав їх на Хресті. Бог оновлює наші душі, лікує виразки наших пристрастей, просвічує розум, утихомирює серце, дає нам духовні сили, веде нас за руку і допомагає на кожному кроці. Але Він не може, не порушуючи нашої свободи, зробити нас доброчесними. Тут потрібні наше бажання і старання. Роз’ясненню цієї теми і присвячено все Писання Нового Завіту.

“Як же, – запитають нас, – розбійник врятувався без усяких трудів, одним покаянним зітханням”. Річ у тім, що Бог кожній людині визначив свою міру досконалості. Адже і деякі язичники спасуться, бо чинили відповідно до того, що підказувала їм совість (Рим. 2:14-16). Але не можна забувати, що “від усякого, кому дано багато, багато й вимагається” (Лк. 12:48). Якщо комусь Християнство здається занадто важким, то не ремствуйте на милостивого Бога.

Християнство чудове тим, що воно відкриває перед людиною необмежені духовні можливості. Воно не лише надає їй честь називатися дитиною Божою, але і уподібнюватися своєму Отцеві. І в той же час воно не диктує людині певний спосіб життя, не вимагає непосильних подвигів. Воно кожному надає свободу рости стільки, наскільки вона забажає. Якщо тобі здається важким отримати докторський ступінь, то отримай хоч би ступінь бакалавра. Здається і це важким – закінчи середню школу. Середня школа занадто важка? Закінчи початкову чи хоч би перший клас. Головне – не залишайся дозвільним і не заривай талант віри. Якщо ж ти відмовляєшся і від найменшої роботи над собою, то хоч би упокорюйся перед Богом і кайся в лінощах. Головне ж – прошу тебе – не принижуй вчення Христового і не кажи, що ти вже врятований і що вдосконалення не потрібне – бо в ньому саме суть Християнства!

<< Передмова

Корисні повчання про спасіння >>

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)