Проповідь священика Сергія Ганьковського в Першу неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Несподівано і дивно закінчується сьогоднішнє Євангеліє. Викладаючи умови спадкоємства життя вічного, умови, серед яких найважливішою є рішуча відмова кожного з тих, хто осмілюється, від усього, що було дорогим і улюбленим на землі, Син Людський раптом руйнує усі наші звичні уявлення і про справедливість, і про час. «Багато хто з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мф. 19:30), – каже Він Своїм учням.

Чому, Господи? Хіба не однакова доля як перших, так і останніх? Хіба не той же самий динарій отримають і ті, хто «після третьої години прийшов», і ті, «що прийшли об одинадцятій годині»? Хіба не зрівняє усіх нас нещадний час: перших і останніх, добрих і злих, багатих і бідних, праведних і грішних? І чи не Твій, Господи, пророк сумно вигукнув одного разу: «У мудрого очі його – в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх» (Еклл. 2:14)? І яка різниця між грішним і праведним, якщо невблаганний час і першого, і другого неминуче приведе до смерті?

І справді, не було б надії в людського роду, марно було б сподіватися на свідомість життя до того часу, поки Дух-Утішитель не наповнив благодатною силою Церкву Свою. Бо не говоріння іншими мовами, не можливість безпечно торкатися до отруйних гадів і навіть не благословенна Господом здатність зціляти покладанням рук недуг стали найголовнішим Божим подарунком для нас, а саме звільнення від рабства часу і смерті, залучення до Вічності, можливість, тріумфуючи, вигукнути разом з пророком: «Смерте! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?» (Ос. 13:14).

Віднині благодаттю Духа-Утішителя ті, що народжувалися для смерті, знову набули втраченого праотцем Адамом сенс існування. З того самого часу, коли «Царство Боже благовіститься» (Лк. 16:16), не терзає більше скорботних нащадків Адамових сумне питання: навіщо народжуватися, якщо все одно помирати? Бо «тлінному цьому належить одягнутися в нетлінне, і смертному цьому одягнутись у безсмертя. Коли ж тлінне це вдягнеться в нетлінне і смертне це вдягнеться в безсмертя, тоді збудеться слово написане: “Поглинута смерть перемогою”» (1Кор. 15:53,54).

І от Христос, Який привселюдно сказав усім нам: «Мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33), поклав початок новому людству – роду обраному, царственому священству, людям відновлення. Віднині в купелі хрещення Церкви Христової народжується нове людство – люди, не підвладні часу, святі, над якими смерть не вільна! Це вони, що залишили усе і пішли за своїм Спасителем, там, у блаженній вічності, там, де немає смерті, засядуть «на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19:28). Так виконається обіцяння Господнє, так останні судитимуть перших!

Так ті, «які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців… були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення» (Євр. 11:33,34,37), так вони, святі Церкви Христової, надмірною благодаттю Духа Святого перемогли не лише свою людську неміч, але і сам час, ставши причетними Вічності.

Ви скажете мені: «Ми, грішні, не сподобилися перемогти царства або затулити пащі левів, ми по гріховній немочі своїй не удостоїлися поневірятися Христа ради в овечих і козиних шкурах, терплячи нестатки, скорботу і озлоблення, ми так і не змогли за усе своє життя залишити усе на землі і піти за Господом. На що ж розраховувати нам, що так і не зуміли навіть в одинадцяту годину свого життя відгукнутися на заклик Христовий? На який динарій? На яку нагороду?»

А розраховувати нам залишається на них, на тих, у кого вийшло, на усіх святих нашої Церкви, торжествуючої на Небесах. Подібно до того як новонавернені жителі Єрусалимські, бачачи апостолів, що йдуть, «виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них» (Діян. 5:15), подібно до їх і ми, слабкі і недбайливі, сподіваємося на увесь сонм наших святих заступників, з тим щоб хоч би слабкий відблиск їх небесної слави осяяв нас своїм святим сяйвом і допоміг нам, нині останнім, стати першими в майбутньому віці. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя Всіх Святих