Чи справді п’яниця?

Христос і фарисеї, Джеймс Тіссо

У Біблії згадується, що Ісуса Христа називали «ласуном і п’яницею», але чи дійсно це було так? – роздумує редакція сайту

«Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам» (Мф. 11:19), – саме з цих слів прийнято вважати Спасителя «ласуном і п’яницею», як це сказано в перекладі Івана Огієнка. Але чи справді було так? Звичайно, Ісус відвідував багатьох людей, часто тих, кого відверто не сприймали в тогочасному суспільстві. Проте хіба Він приходив на гостину до людей, щоб добре поїсти і попити? Зовсім ні, як каже сам Спаситель: «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19:10).

Тобто Ісус Христос відвідував людей, до яких би не зайшов всякий побожний юдей, як Добрий Пастир, що покинув 99 овець, щоб віднайти одну заблукалу (див. Лк. 15:4). Заради спасіння людей, заради їх вічного життя, Спаситель взагалі мав з ними розмови, а зовсім не для того, щоб чимось поласувати за чужий кошт. Але тоді про Ісуса так багато хто думав, як тепер багато хто думає вже стосовно послідовників Христових: що вони допомагають ближнім не через любов до них, не через Заповідь Господню (див. Ін. 13:34,35), а лише заради якоїсь користі.

Можливо, хтось саме так і робить, щоб у такій діяльності отримати схвалення оточення або ж плекаючи якісь меркантильні інтереси, але це в жодній мірі не стосується переважної більшості вірних, які допомагають ближнім саме через любов до Бога: «Бо це є любов до Бога, щоб ми дотримувалися заповідей Його; і заповіді Його не тяжкі» (1Ін. 5:3). І це не дивно, бо якщо вірні не допомагатимуть ближнім, то їхня віра, їхня любов до Бога будуть лише самообманом: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20).

Але більшість людей світу цього в служінні християн ближнім бачить не любов, а шукає якийсь корисливий інтерес. І цьому є пояснення: адже «для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість» (Тит. 1:15). Так що варто менше звертати увагу на критику різноманітних християнських служінь людьми світу цього. Хоча, слід зазначити, що такі люди часто змінюють свою думку стосовно подібних служінь, коли їхня діяльність безпосередньо матиме відношення до них. Таким чином на цих людях збуваються біблійні слова: «Якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому… Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:20,21).

Втім, це стосується не всіх критиків Християнства і Христових послідовників, багато хто залишається при своїй думці, продовжуючи далі звинувачувати вірних у всіляких гріхах і вважати що Христос – це вигадка, міфічний герой. Дехто ж, певно, більш ознайомлений з Біблією – звинувачує Його, що Він лише «п’яниця і ласун», тим самим повторюючи наклеп двохтисячолітньої давнини, заодно даючи оточуючим зрозуміти, що ці гріховні вади притаманні самим критикам. Адже щоб відшукати в комусь певний гріх, треба на ньому самому добре знатися.

Редакція сайту


Ваш коментар: