Свята сповідь як каяття
Про п’ять умов доброї сповіді, а також про те чим відрізняється природний жаль від надприродного, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Слово «каяття» – означає жаліти про свої погані вчинки і розуміти їх як погані. Аби отримати прощення гріхів, треба збудити в душі правдиве і щире каяття, тобто, пізнавши свою гріховність, забажати визнати її перед Божим слугою, щиро жаліти за всі вчинені гріхи та міцно постановити виправитися. Таке внутрішнє каяття і є виявом нашої волі, нашого бажання змінити своє життя. Щире каяття є чеснотою в сповненні заповідей: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3:2).
Приготування до сповіді
Аби гідно підготуватися до сповіді, потрібно щиро помолитися до Святого Духа («Царю Небесний…») та попросити в Нього ласку добре посповідатися. Можна також промовити таку молитву:
Безконечно милосердний Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій, я щиро каюся з усіх своїх гріхів, якими тяжко образив Тебе. Ти не хочеш смерті грішника, але бажаєш, аби він навернувся і жив. Тому покірно благаю Тебе, подай мені, Господи, Свою благодать та просвіти мій розум, аби я пізнав і щиро визнав усі свої гріхи. Розбуди в моєму серці правдивий та щирий жаль за мої гріхи. Укріпи мою немічну волю, щоб я все своє життя міг виконувати тільки Твою святу волю. Обіцяю Тебе єдиного любити і Тобі єдиному служити. Так мені, Боже, поможи, у Тройці Святій єдиний, і всі святі. Амінь.
Потім необхідно сумлінно виконати п’ять умов доброї сповіді.
- Іспит совісті.
- Жаль за гріхи.
- Постанова виправитися.
- Визнання гріхів.
- Покута.
1) Іспит совісті
Першою умовою достойної сповіді є не що інше, як усвідомлення – пізнати самого себе. Совість, яку Господь вклав у нашу безсмертну душу, дає нам можливість застановитися над нашим життям та нашими гріхами, якими ми образили Бога.
Аби найкраще зробити іспит совісті, потрібно усамітнитись і проаналізувати своє життя та свої вчинки, оцінюючи їх за Десятьма Божими заповідями, а також гріхами з катехизму.
Переходячи поступово всі заповіді та гріхи і прислухаючись до голосу сумління, запитуймо себе, чи не згрішили ми ділом, словом, поглядом, думкою. Такий щирий іспит сумління й усвідомлення своєї немочі є підставою та гарантом доброї сповіді.
2) Жаль за гріхи
Другою умовою доброї сповіді є щирий жаль. Без нього неможливо отримати відпущення гріхів. Коли ми зробили іспит совісті та усвідомили, як тяжко образили свого Бога, тоді й повинен зродитись у нашому серці щирий жаль. Це має бути жаль блудного сина, який, пізнавши гріховність свого життя, вирішив повернутися до Батька. Саме це й було початком його виправлення й навернення. Як вода є необхідною у святому таїнстві Хрещення, так само необхідним є щирий жаль у святому таїнстві Покаяння. Жаль – це внутрішній акт волі людини, він одночасно виявляє відразу і ненависть до вчинених гріхів.
Катехизм каже: «Жаль за гріхи – це біль душі й відраза до скоєного гріха, з постановою вже більше в майбутньому не грішити». Правдивий жаль і постанова виправитися передбачає й бажання визнати гріхи.
* *
Дві жіночки повертаючись додому із Церкви після Святої Літургії, на якій приступили до сповіді, розмовляють між собою. Одна говорить:
– Ви знаєте, я відчуваю таке велике полегшення та радість, що неначе щось тяжке звалилося з моєї душі. Мені так легко, вільно та радісно!
– А я нічого не відчуваю, – відповіла інша.
– А як ви сповідалися? – запитала перша.
– Звичайно, як всі. Розповіла свої гріхи. Священик наклав покуту і дав розрішення.
– А я цього разу насправді відчула тяжкий сором за свої гріхи, мені було так гірко і боляче, що зі сльозами на очах я розповіла все. Священик вислухав, потішив, дав науку, потім дав покуту та розрішення, і я насправді відчула, що з моїми сльозами вийшла вся моя біда, – відповіла перша жінка.
Як ви думаєте, чому такі різні наслідки сповіді? Правдоподібно, що перша жінка, сумлінно і щиро зробила іспит совісті, чітко усвідомила свою неміч та гріховність і приступила до сповіді зі щирим жалем, а друга, ймовірно, відбувала «повинність».
Є два види внутрішнього жалю: надприродний і природний.
Природний жаль – це, коли ми жаліємо, що через гріхи зазнали якихось особистих втрат (втратили здоров’я, майно, друзів, злагоду в сім’ї і т. ін.). Такого жалю не досить для відпущення гріхів.
Надприродний жаль – це жаль за гріхи з надприродних причин, а ними є Бог, небо і пекло. Якщо хтось щиро жаліє за гріхи, бо тяжко образив Бога як найвище Добро, як свого Небесного Отця і тим самим заслужив на вічний вогонь у пеклі, то така людина збудила в собі надприродний жаль. Її до цього спонукала безконечна досконалість Бога, Його святість, доброта, любов та милосердя, Христові страсті та смерть, страх втратити Небо, боязнь вічної кари в пеклі, а також відраза до гріха.
Бог з безмежної любові до нас сотворив цей світ. Те, чим ми є, і все, що ми маємо, – це Його дарунок. Щоби вказати нам дорогу до Царства Небесного та зробити нас Своїми дітьми, Він послав у світ Свого єдинородного Сина, Який зазнав хресної смерті з любові до нас. І саме ця любов і милосердя Бога повинні спонукати нас до надприродного жалю за свої гріхи.
Надприродний жаль є досконалий і недосконалий.
Досконалий жаль – це жаль, мотивований винятково щирою любов’ю до всемогутнього Бога, а не страхом перед Божою справедливістю. Аби осягнути досконалий жаль, потрібно усвідомити, що своїми тяжкими гріхами ми заслужили на вічне прокляття, однак віруємо у велике Боже милосердя і любов та надіємося на Його помилування, бо Він сказав: «Скажи їм: живу Я, – говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єз. 33:11). Людина, яка збудила в собі досконалий жаль зі щирим бажанням посповідатися і яка не має можливості посповідатися (відсутність священика), а особливо в небезпеці смерті, силою цього жалю отримує прощення своїх гріхів. Тому досконалий жаль називають останнім засобом спасіння душі.
Недосконалий жаль – це жаль, який мотивований тільки страхом. Ми жаліємо не через те, що тяжко образили Бога, а через те, що боїмося вічного засудження. Цей страх походить з усвідомлення того, що через тяжкий гріх ми втратили Небо, – з усвідомлення, що нам загрожує кара в пеклі, яка триватиме вічно. Коли ми маємо недосконалий жаль, то отримати відпущення гріхів можна тільки на сповіді. Правдивий і щирий жаль завжди поєднується з відразою до вчинених гріхів і з кріпкою постановою виправитися. Такий жаль навернув багатьох найбільших грішників з болота гріха і зробив їх Божими угодниками (Августин, Марія Єгипетська та ін.).