Постанова виправитися
Про одну із складових умов доброї сповіді, постанову виправитися, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Постанова виправитися – це жаль на майбутнє. Коли людина збуджує в собі жаль, вона бридиться вчинених гріхів, а щиро постановляючи виправитися, вона бридиться гріхів, які може в майбутньому вчинити. Живучи в цьому грішному світі, людина усвідомлює, що не може не згрішити.
Правдивий жаль повинен завжди йти в парі з постановою виправитися. Катехизм навчає: «Постанова поправи – це щира та кріпка воля, бажання змінити своє життя і більше не грішити».
Даючи згоду виправитися, грішник повинен остерігатися насамперед усіх тяжких гріхів та нагоди чи добровільної згоди на гріх. Тяжкий гріх завжди буде там, де є байдужість і лінивство щодо виконання Божих та церковних заповідей.
Для прикладу розгляньмо заповідь Божу «Пам’ятай день святий святкувати». Ця заповідь зобов’язує нас щонеділі і щосвята брати активну участь у Святій Літургії – спільній молитві, яка надзвичайно приємна Богові: «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них», – говорить Господь. На Святій Літургії Ісус Христос приносить Себе в жертву Отцю Небесному за нас грішних. А наша активна участь у Службі Божій є не тільки прославою Бога, а й можливістю поєднатися з Ним у Євхаристії. І якщо ми без поважної причини не взяли участь у Святій Літургії, то цим тяжко образили Бога, а отже вчинили тяжкий гріх.
Ми завжди намагаємося себе виправдати, щоб заспокоїти свою совість. Але ж своїм часом розпоряджаємося ми: коли встати, куди піти, кого провідати, як відпочити, де бути. Хто ж винен у тому, що ми не запланували піти в Божий дім на спільну молитву, хоча були живі-здорові, мали час і можливість?… Гріха не буде, тільки якщо ми з поважної причини не підемо до церкви (хвороба, робота, відрядження і т. ін.). Господь завжди бачить наші можливості.
Роздумаймо також над обов’язком молитися зранку і ввечері.
Молитва – це невід’ємне правило духовного життя кожного правдивого християнина. Про необхідність молитися маємо чіткі настанови самого Бога, Який говорить: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41). Ісус Христос подає нам особистий приклад: «Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога» (Лк. 6:12). Наші діди, батьки також вчили нас, кажучи: «Вставаймо з Богом і лягаймо з Богом!».
Отже, як бачимо, ранішня і вечірня молитви – це прямий обов’язок правдивих християн, це наш прямий обов’язок.
Ніхто, крім самої людини, не може їй заборонити виконувати свій обов’язок. Лінивство, байдужість і легковажність – ці три речі завжди стають причиною образи Бога. Інших причин шукати не треба: їх просто немає.
Хто може боротися з нашим лінивством? Ніхто, крім нас самих. Пропускаючи ранішню молитву, людина відразу ж старається себе оправдати, мовляв, проспав, спішив на роботу, забув і т. ін. Однак людина не забуває про своє тіло і має для нього час: його помити, привести до ладу, одягнути і ще й нагодувати. Чому так? А тому що на перше місце ставить своє тіло, а Богові неначе каже: пробач, зачекай, матиму час, то, може, по дорозі помолюся. Та треба розуміти і пам’ятати, що кожен дім, де живуть християни, – це домашня церковця і що Господь чекає на нас у нашій церковці. Зранку і ввечері. Зранку – щоб подякувати Йому за ласку життя, адже це Він є Господом нашого життя. Ввечері – щоб подякувати Йому за щасливе повернення додому та ще один дарований день. Скільки потрібно часу на молитву «Отче наш», якої навчив нас Ісус Христос, та «Богородице Діво», в якій ми дякуємо Пресвятій Богородиці? Без сумніву, 2-3 хвилини. А скільки часу людина присвятила тілу? Як мінімум, від 5 до 15 хвилин. Виходить, що для тіла завжди є час, а на зустріч з Господом – ні.
Зустрічаючись із Богом, ми, щоправда, не можемо бачити Його своїми тілесними очима, але Він нас бачить. І як Йому сумно й боляче, коли ми неначе сказали: «Я не маю часу!» Цим ми сильно Його образили, бо для свого тіла мали час. А тіло ми маємо доти, доки в ньому є дарована Богом душа. Коли вона відходить до свого Творця – це вже не тіло, а земля і порох. Виходить, що про землю і порох ми не забуваємо, а про безсмертну душу, яка живить його – забуваємо.
Є дуже простий та надійний спосіб не забути й не образити нашого Бога. Постановіть собі, що вранці, вставши з ліжка, ви ані кроку не зробите ні до ванни, ні до кухні, а спершу тут же, біля ліжка, відмовите принаймні «Отче наш» і «Богородице Діво». А опісля, коли буде можливість, час і бажання, – завжди зможете її доповнити.