Про важливість визнання гріхів, як необхідну складову щирої сповіді, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .

Щоби наша сповідь була доброю та корисною і ми змогли отримати справедливе прощення гріхів, вона повинна бути повною, щирою та чіткою.

Знаємо, що гріхи можуть бути вчинені ділом, словом, поглядом або думкою. Також знаємо, що гріхи діляться на тяжкі, або смертні, та легкі, або повсякденні.

Найперше, при визнанні гріхів треба чітко усвідомити, що ми сповідаємося Господеві Богу, Який чудово знає всі наші гріхи, а визнаємо ми їх перед Його уповноваженим заступником – священиком, якому Він доручив: «Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:23).

Повною сповідь буде тоді, коли ми, сумлінно зробивши іспит совісті, щиро і чітко визнаємо всі наші гріхи перед слугою Божим та дамо кріпку постанову виправитися. При визнанні гріхів особливу увагу треба звертати на тяжкі гріхи, якими ми образили Бога. Бо один-єдиний тяжкий гріх позбавляє нас синівства Божого та зачиняє перед нами двері Царства Небесного. Крім цього, коли ми свідомо, тобто через недбальство, страх чи сором не визнали на сповіді тяжкого гріха, то цим скоюємо новий тяжкий гріх – гріх святотатства. Однак коли ми через надмірне хвилювання чи переживання несвідомо забули визнати якийсь гріх – сповідь є важна.

Життєвий приклад. Готуючись до сповіді, тобто роблячи іспит совісті, я мав визнати десять гріхів. Однак сповідаючись визнав тільки сім гріхів, а про три забув. Уже після сповіді я усвідомив, що забув назвати ще три гріхи. Із цих трьох невизнаних гріхів два були легкими, а один – тяжкий. Напрошується питання: чи важна була сповідь та розрішення? Так, мої любі, важна! Чому?

По-перше, тому що готуючись до сповіді, я мав тверду та щиру постанову визнати всі десять гріхів і Бог це бачив та чув. Він як милосердний і люблячий Батько, знаючи мою недосконалість та неміч, прийняв мою постанову.

По-друге, у кінці сповіді священик запитує: «Чи жалієш за всі свої гріхи й обіцяєш поправитися?» Моя відповідь була: «Так, святий отче».

Звернімо увагу на слово священика «всі», тобто йдеться про всі ті гріхи, які я мав намір визнати, однак несвідомо забув. Не може бути оправданням, коли я свідомо не визнаю гріха, мотивуючи це тим, що священик мене не спитав, мовляв, якби спитав – я би визнав. Знаймо, мої любі, що священик не має обов’язку запитувати нас про кожен гріх, бо для цього є іспит совісті, який ми повинні були зробити. Якщо священик запитує, то тільки з однією ціллю, щоби краще пізнати щирість нашої сповіді та стан нашої безсмертної душі.

По-третє, при найближчій сповіді я зобов’язаний цей тяжкий гріх неодмінно визнати.

Щирій сповіді найперше радіє Господь Бог і все Небо, адже цю душу, за яку Його єдинородний Син пролив кров і віддав життя на хресті, було врятовано! Ця велика радість подібна до тієї радості, якою втішався євангельський отець з навернення свого блудного сина: «Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15:24).

Роздумаймо над таким. Що краще: тайно визнати свої гріхи перед священиком чи неспокійно жити в гріхах, тяжко помирати, а на страшному суді бути засоромленим перед усім світом?

Наша совість підказує нам, що ліпше тайно висповідатися перед священиком, який заступає місце Господа, ніж бути засоромленим перед усім світом. Не треба перейматися тим, що про мене подумає священик. Кожний сповідник надзвичайно радіє, коли грішник щиро сповідається з усіх своїх гріхів, а особливо тяжких. Це для священика є доброю нагодою розрадити, підказати та допомогти грішникові в наверненні до милосердного Бога, Який радо прийме каянника в свої обійми.

Звернімо увагу на слово «тайно». Це значить, що сповідник під страхом смертного гріха, а також найтяжчих дочасних кар перед своїм Єпископом і вічних – перед Богом є зобов’язаний до вічного мовчання.

Сповідь повинна бути чіткою, тобто ми повинні виразно і зрозуміло визнавати свої гріхи, щоби сповідник міг краще зрозуміти й оцінити стан нашої душі. Визнаючи тяжкий гріх, треба чітко і коротко пояснити обставини гріха та скільки разів його чинили, бо ці чинники можуть обтяжувати або полегшувати гріх.

Приклад. Якщо хтось щось украв, він мусить вказати суму або річ. Якщо сума невелика або річ нецінна – це легкий гріх, коли ж сума велика, а річ цінна – це вже тяжкий гріх. Якщо хтось убив когось, то мусить сказати, чи зробив це добровільно, чи недобровільно. Якщо хтось свідомо порушив шосту заповідь, треба пояснити обставини і кількість гріхів.

Не треба зменшувати своєї вини чи перекладати її на когось, використовуючи різного роду несуттєві оповідання.

У святому таїнстві Покаяння священик виступає в ролі учителя, лікаря і судді.

Як учитель – щоби навчити та пояснити, що каянник дуже зневажає і ображає своїми тяжкими гріхами Бога, Який його любить; щоби розрадити та нагадати про велике Боже милосердя. Бог, бачачи наше правдиве і щире каяття та кріпку постанову виправитися, з великою радістю прощає нам усі гріхи і забуває про образу: «Скажи їм: живу Я, – говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єз. 33:11).

Як лікар – щоби допомогти каяннику знайти відповідні ліки – засоби для оздоровлення його безсмертної душі. А це сповідник зможе зробити тільки тоді, коли пізнає і зрозуміє стан душі каянника, тобто коли той щиро відкриє серце і душу та визнає всі свої гріхи.

Як суддя – щоби видати справедливий присуд: дати розрішення чи відмовити в цьому. Є деякі поважні причини, коли сповідник не може дати розрішення, відпускати деякі гріхи він просто не має дозволу. Є низка тяжких гріхів, які має владу відпустити тільки Єпископ. Інколи буває, що сповідник вважає за доцільне затримати розрішення. А це буває тільки тоді, коли грішник не усвідомив своїх гріхів; коли він не може їх пригадати, бо дуже давно сповідався. Розрішення для таких відкладається, їх треба обов’язково повчити про умови доброї сповіді. Якщо грішник все зрозумів та усвідомив, то дає добровільну згоду підготуватися й ще раз прийти до сповіді. Та коли є найменший сумнів, що грішник може вже більше не прийти, тоді священик обов’язково повинен використати цю маленьку його добру волю й бажання, адже каянник добровільно прийшов, і разом з ним, співпрацюючи, відбути святу сповідь.

<< Постанова виправитися

Покута >>

Зміст