Святе таїнство священства
Про святе таїнство священства, його встановлення та священичі дари, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Священство – це таїнство, яке має особливе та виняткове значення.
Місію спасіння людського роду Небесний Отець довірив Своєму Єдинородному Синові. Син Божий прийшов на цю землю як Спаситель, щоб сповнити волю Свого Отця. Перебуваючи на землі, Він постійно і ревно виконував потрійний уряд – учительський, священичий і пастирський.
Встановлення таїнства Священства
Ісус Христос, знаючи, що настає час Його відходу до Отця, звертається до Своїх апостолів та учнів словами: «Дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:18-20). Цими словами Ісус Христос повністю передає усю повноту влади апостолам і учням та їхнім наслідникам, аби вони могли продовжувати місію спасіння людського роду.
Ісус Христос як вічний Первосвященик відправляє Свою першу Службу Божу на Тайній Вечері, на якій встановлює святе таїнство Євхаристії, перемінюючи хліб і вино на Своє Тіло і Кров, джерело життя вічного: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:54). Він поручає Своїм вибраним апостолам, щоби вони робили це «на Його спомин». З цього моменту апостоли стали першими священиками, яким Ісус Христос передав усю повноту влади, тобто приносити жертву, уділяти святі таїнства, благословляти та навчати.
Через сходження на них Святого Духа їм дана влада «в’язати та розв’язувати», влада, якої не мав, не має і не може мати ніхто зі світських людей: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:22-23). Тепер апостоли, отримавши від Ісуса Христа повноту влади, можуть діяти в Його імені і в Його Особі. В Його імені вони передають свою духовну владу тим, яких вибрали собі за наслідників. Так, апостол Павло посвятив Тимофія на єпископа Ефесу, а Тита – на єпископа Криту.
Священичі дари
Священство – це таїнство, в якому через молитву та єпископське рукоположення, Бог уділяє священику духовну владу та надає Свою особливу благодать для достойного виконання ним священичого чину.
Видимим і чутним знаком у цьому таїнстві є молитва та покладання рук єпископа на голову священика. Так уділяли Священство вже з апостольських часів, так в Антіохії висвятили Павла і Варнаву: «…Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”. Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх» (Діян. 13:2-3).
Невидимим знаком є Божа благодать, яка сходить на священика під час молитви та покладання рук. Підтвердженням цього є слова апостола Павла до Тимофія: «Із цієї причини нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2Тим. 1:6); «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1Тим. 4:14).
З усіх дарів, які священик отримує при висвяченні, найціннішими та найголовнішими є два.
Перший дар – це право й обов’язок священика здійснювати безцінну та безкровну жертву – Святу Літургію: «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22:19).
Як колись апостоли від Ісуса Христа, так тепер священик від єпископа, апостольського наслідника, одержує владу приносити безкровну жертву за живих і померлих.
Другий дар – це право юрисдикції («в’язати і розв’язувати»), тобто в імені Ісуса Христа відпускати гріхи. «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20:22-23).
Цих особливих Божих дарів не мають навіть святі й ангели. Не має їх і світська людина. Коли в Нікеї 325 року зібралися на Вселенський Собор 315 єпископів, там був присутній також імператор Костянтин Великий. Однак він не сів на приготовлене йому найпочесніше місце, а сів на останнє місце, позаду єпископів. Коли ж йому звернули на це увагу, імператор відповів: «А хто я такий порівняно з єпископами? Вони ж священики Всевишнього Бога. Вони мають владу над усіма володарями, вони – князі Царя царів і Владики владик».
Великий проповідник святий Іоанн Золотоустий каже: «Немає на землі більшої влади та вищої гідності, ніж гідність і влада священика. Христовий священик належить до ряду небесних чинів. Що священик звершує на землі – те Бог звершує в небі».
Цих два священичих дари особливим чином відрізняють священика від усіх інших людей та витискають на його душі особливий знак – печать, яку неможливо стерти і яка залишається вічною. Ця печать – це стан пожиттєвого служіння Христові, Його вічному священству.
Крім цих надзвичайних дарів, священик має право й обов’язок уділяти святі таїнства, благословляти, освячувати та навчати Слова Божого.