Хто може бути священиком?
Про вимоги, які висуваються до кандидата на священство, та плоди таїнства священства, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Священство є одним із надзвичайних та найважливіших таїнств для всієї Христової Церкви, адже воно готує майбутніх провідників Христового стада. Тож провідником повинен бути чоловік побожний, без плям у своєму житті. Священичий стан вимагає людини, яка зуміє своїм авторитетним словом та особистим прикладом провадити доручених йому людей дорогою до Бога. Чоловік, який свідомо і добровільно забажав прийняти святе таїнство Священства, повинен відчути в своєму серці той особливий Божий голос, який говорить: «Іди слідом за Мною!» Тобто він повинен мати особисте покликання.
У час, коли Ісус Христос перебував на землі, Він особисто кликав Своїх учнів та апостолів. Першими були Петро і Андрій, а також Яків та Іоанн, до яких Господь звернувся словами: «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4:19). І вони, прийнявши поклик, радо пішли за Ним.
Та як бути нам, коли Ісус Христос не являється нам і особисто не звертається до нас словами: «Ідіть за Мною»? Ми не зустрічали Його, як Савло (Павло), якого скинула з коня й осліпила поява осяяної надприродним світлом особи Христа. Не було в нашому житті нічого надзвичайного й чудесного, як у священомученика Йосафата, на якого впав промінь від Христового серця і якого вже малим хлопчиком Господь покликав за Собою.
Пам’ятаймо й будьмо певні, що до кожного, хто має покликання стати священиком, Ісус Христос, хоч і не в тілі, також особисто промовляє: «Іди за Мною!» Він запрошує вибраного хлопця, чоловіка стати Його слугою, можливо і не чудесним чи надприродним чином. Він робить це через відповідні життєві обставини.
Можливо в хлопця є побожні батьки, які провадять праведне, християнське та богобоязливе життя, і в ньому зародилося щире бажання стати подібним до них. А може, коли його побожні батьки брали його до церкви на Богослуження, він так добре почувався в Божому храмі, де є Євхаристійний Ісус, і йому ставало так радісно на душі, що він забажав разом зі святим Петром сказати: «Учителю, добре мені тут бути!» (пор.: Мк. 9:5).
А це і є відчуття правдивого внутрішнього задоволення. Це неначе подих надприродного душевного щастя, який і є покликом Христа-Спасителя: «Іди слідом за Мною!»
Перед людиною, яка забажала йти за Христом і стати Його учнем, виникають запитання. Чи я правильно зрозумів і прийняв цей поклик? Чого бажає від мене Христос, кажучи: «Йди слідом за Мною»?
Щоб усунути всякий сумнів у людини, яка зважилася йти Його слідами, Спаситель чітко каже: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Мф. 16:24). З цього виходить, що слідувати за Христом – це жертвувати собою. А це ніщо інше, як самозречення.
Що має на увазі Ісус Христос під самозреченням? Відповідь проста: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:37-38).
Це зовсім не означає, що ми не повинні любити, шанувати та поважати своїх рідних, – це означає, що на першому місці повинна бути любов до Бога, зокрема сповнення Його волі. «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:26).
Спаситель бажає одного – нашої добровільної та свідомої згоди залишити цей грішний світ та повністю віддатися Йому на службу. А за цю вірну службу в Його Божому винограднику Він обіцяє велику нагороду. Згадаймо слова апостола Петра, коли він спитав Ісуса: «Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде? Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих» (Мф. 19:27-28).
Умови приготування до Священства
Кандидат на священство повинен мати відповідні богословські знання, а тому він зобов’язаний пройти повний курс навчального процесу в Духовній семінарії. Там він освоює богословську та філософську науку, яка необхідна для виконання священичих функцій. Одним із важливих елементів підготовки майбутніх священиків є формація – духовне виховання, участь у Богослужіннях, молитва, пасторальна практика, участь у різних гуртках тощо. Так формується характер майбутнього Христового священика. За час навчання кандидат проходить певні ступені – чини: від найнижчого (чин свіченосця, постриження, півця, читця та піддиякона) до найвищого (спочатку диякона, а потім священика).
Усі чини здійснюються тільки з благословення єпископа.
Служитель святого таїнства Священства
Служителями цього святого таїнства можуть бути тільки єпископи, бо тільки на них перейшла від апостолів влада уділяти Священство, через рукоположення і молитву. Зі Святого Письма знаємо, що лише апостоли та поставлені ними єпископи мали владу висвячувати людей на священиків. Єпископи також мають право й обов’язок ставити вимоги, яким повинен бути майбутній священик. Апостол Павло, пишучи до Тимофія, якого поставив єпископом, каже: «Рук ні на кого не покладай поспішно і не ставай учасником чужих гріхів» (1 Тим. 5:22). Крім цього, лише єпископ має право посилати священиків як душпастирів до громад і давати їм повну владу, щоби вони могли достойно виконувати свою душпастирську працю – звершувати Святу Літургію, уділяти святі таїнства, навчати, проповідувати Слово Боже, освячувати та благословляти.
Плоди таїнства Священства
Святе таїнство Священства дарує приймаючому найціннішу та найособливішу ласку – владу над Тілом і Кров’ю Христа, тобто владу звершувати Святу Літургію. Священство побільшує освячуючу ласку та дає силу і витривалість у святості. Воно дає можливість благословляти, освячувати та уділяти святі таїнства, які Ісус Христос залишив у Своїй Церкві, як семираменне знамено. Священство накладає обов’язок навчати і проповідувати Слово Боже та провадити людей дорогою, що веде до злуки з Небесним Отцем. Це таїнство, як і Хрещення та Миропомазання, витискає на душі незнищиму печать – знак наставника та провідника Христового стада, що залишається на все життя. Апостол Павло пише про це таїнство до свого учня Тимофія: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1Тим. 4:14).
Отже, наш обов’язок – любити Христових священиків, як любимо Христа і Його святу Церкву. Йдеться про правдиву пошану, оборону священичої гідності і влади, синівський послух, моральну та матеріальну допомогу, щиру співпрацю, сердечну молитву за них та за святі священичі покликання.