Святе таїнство подружжя
Про святе таїнство подружжя, його встановлення та права і обов’язки подружжя, розповідає о. Зиновій Павлиш . . . .
Таїнство Подружжя і таїнство Священства належать до однієї групи – до святих таїнств служіння, бо і Подружжя, і Священство полягає в служінні іншій людині. У святому таїнстві Подружжя чоловік покликаний служити своїй дружині так, щоб їй було мило, приємно і добре, а дружина покликана відповідати взаємністю своєму чоловікові. У святому таїнстві Священства людину покликано до гідного виконання Божої волі, до щирого служіння Йому, а також до служіння своєму народу; вона стає слугою Бога. Подібність цих двох святих таїнств полягає ще й у тому, що Подружжя є «домашньою церквою», і чоловік як голова сім’ї є священиком у цій церкві. За вченням апостола Петра, кожен християнин наділений гідністю царського священства: «А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9).
Встановлення таїнства Подружжя
Книга Буття говорить, що коли Бог сотворив Адама, першого чоловіка, на Свій образ і Свою подобу, то, побачивши його самотність, сказав: «Не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою» (Бут. 2:18). «І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка. І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка» (Бут. 2:21-23).
Відтак Господь благословляє першу пару людей, від яких походить увесь людський рід. Він пов’язав чоловіка і жінку спільним подружжям і вказав їм на їхні обов’язки: «І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1:28). Тими словами Господь об’являє одну з основних причин встановлення святого таїнства Подружжя – продовження людського роду (народження і виховання дітей, майбутніх наслідників Царства Божого), а також взаємна допомога подругів протягом їхнього земного життя. Господь, однак, не обмежився тим, що тільки поблагословив їх, – Він зробив цей союз мужа і жінки нерозлучним, що згодом видно зі слів Ісуса Христа: «Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19:6). Установив Господь також сталі подружні закони, про які говорить апостол Павло: «…Кожний нехай має свою жінку, і кожна жінка нехай має свого чоловіка» (1Кор. 7:2). Тут чітко сказано – свою жінку, а не своїх жінок, свого чоловіка, а не своїх чоловіків! Цей подружній закон Бог спершу передав через Мойсея, а потім через Ісуса Христа.
Однак з плином часу цей Божий закон був порушений. Чоловік забажав розірвати подружній зв’язок зі своєю жінкою і взяти собі іншу. Дійшло до того, що жінка стала певного роду річчю, бо чоловікові досить було дати їй розвідного листа – і подружжя вважалося розв’язаним. З часом дійшло до ще більшого порушення Божого закону – багатоженства.
Подружжя – святе таїнство
Тільки з приходом Ісуса Христа Божий закон про святість Подружжя був оновлений і піднесений до гідності святого таїнства: «Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19:6), тобто Христос підтверджує і проголошує, що подружжя між чоловіком і жінкою є святим, єдиним і нерозлучним.
Далі Ісус пояснює, що тільки «…через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так. Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб» (Мф. 19:8-9). Ісус Христос підніс подружжя до попереднього стану та освятив його, роблячи його святим таїнством, видимим зовнішніми знаками та невидимим особливими ласками, які дають можливість виконувати подружні обов’язки. А сталося це, на думку Церкви, тоді, коли Ісус Христос зробив перше чудо – на весіллі в Кані Галилейській, – яким розпочав Своє публічне життя і Свої преславні та численні чуда.
Ісус Христос порівнює таїнство Подружжя зі Своєю нерозривною, сповненою любові злукою з Його Церквою. Цим Він наголошує на особливій цінності Подружжя – на його святості та нерозривності. Апостол Павло говорить: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї… щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависти до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву. … Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви. Отже, кожен із вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка» (Еф. 5:25-33).
Ця таїнственна злука між чоловіком і жінкою, які поєднані подружжям, має бути прообразом тієї таїнственної злуки, яка існує між Ісусом Христом та Його Церквою, яку Він заснував.
Подружжя: права та обов’язки
1) Святе Подружжя – це добровільний та свідомий союз чоловіка і жінки, завдяки якому вони утворюють взаємну спільність. Його засновником є сам Богом, і Він благословляє його на все життя. Цей союз наш Господь Ісус Христос підніс до гідності таїнства. Тому-то Подружжя є святим таїнством, в якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка у взаємній любові єднаються в «одне тіло» і творять свою «домашню церкву»: «Заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю. Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19:5-6).
2) За своєю природою святе Подружжя встановлене для добра подругів та народження і виховання дітей, наслідників Небесного Царства. Любов чоловіка і жінки є фундаментом, на якому виростає здорова та міцна сім’я і на якому будується успішне суспільство. А взаємна подружня вірність, зроджена з любові, приносить чоловікові та дружині велику радість. Вони усвідомлюють свої обов’язки – взаємно допомагати одне одному, потішати в терпіннях, піклуватись у недугах, охороняти в нещастях та спільно виховувати своїх дітей, що є плодами їхньої любові. Святе Подружжя є тим місцем, де дітям, народженим з любові, вперше звіщають спасенну Божу науку. Тому родинний дім слушно називають домашньою церквою, спільнотою благодаті й молитви, школою людських чеснот і християнської любові.
З життєвого досвіду знаємо, що, створюючи сім’ю, ми беремо на себе великий обов’язок спільного та нерозривного подружнього життя. Ми присягаємо Богові та одне одному на вірність, чесність, послух подружній та любов до кінця земного життя. Ми зобов’язуємося разом вирішувати всі наші обов’язки та життєві проблеми, приємні вони чи неприємні, тяжкі чи легкі – словом, спільно ділити і радість, і горе.
3) Основною прикметою християнського подружжя є вірність та нерозривність. Апостол Павло в Посланні до коринф’ян пише про святість та нерозривність шлюбу: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися, – якщо ж розлучиться, то нехай буде безшлюбна або помириться з чоловіком своїм, – і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор. 7:10-11). Як бачимо, Він допускає окреме життя чоловіка і жінки в разі неможливості співжиття, однак забороняє створювати нове подружжя, яке дозволене тільки вдівцям і вдовицям. Далі він каже: «Жінка зв’язана законом, доки живий її чоловік; якщо ж помер її чоловік, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки в Господі» (1Кор. 7:39). Тільки одна смерть може розлучити подругів, а це в руках Бога, Який є Господом нашого життя, Він дає його, Він – забирає.
Нерозривність подружжя – це один із найтвердіших законів у Христовій Церкві. За його збереження доводилося і доводиться по нинішній день терпіти наруги, насмішки, погорду, а то й моральне чи фізичне насильство.
4) Подружня присяга – це найголовніший момент святого таїнства Подружжя. Перед прийняттям подружньої присяги наречені прилюдно кладуть свої праві руки на Святе Євангеліє та складають перед Богом, перед цілим Небом та всіма присутніми людьми урочисту присягу на вірність і любов до смерті: «Я (ім’я) беру тебе (ім’я) за жінку (чоловіка) і прирікаю тобі любов, вірність, чесність (і послух подружній), і що не залишу тебе аж до смерті. Так мені, Боже, поможи, у Тройці Святій єдиний, і всі святі».
Непохитною основою подружнього життя є не тільки свідома і добровільна згода наречених, а й Господня сила, благодать та Боже благословення. А це стається, коли священик, промовляючи прохальну молитву, звертається до Нього словами: «Сам і нині, Владико, пошли руку Твою з святого жилища Твого, і з’єднай раба твого (ім’я) і рабу твою (ім’я), бо Ти з’єднуєш жінку з мужем».
Знаємо, що усі дари походять від Бога, Який творить та скріплює це єднання: «З’єднай їх в однодумності, вінчай їх на любов, злучи їх в одне тіло, даруй їм потомство і радість у дітях». Ці слова підтверджує священик: «Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мк. 10:9). Це щойно укладене святе Подружжя є канонічним, дійсним та прийнятим святою Христовою Церквою, і триватиме воно до смерті одного з подругів.
5) Подружжя можна укладати тільки з добровільної і свідомої згоди наречених, за умови їх вільного стану. Підтвердженням цього є питання, з яким священик в імені Бога, особисто звертається до кожного з наречених: «Чи маєш ти (ім’я) добру й непримушену волю та тверду думку взяти собі за дружину (мужа) (ім’я), що тут її (його) перед собою бачиш? Чи не прирікав (прирікала) ти іншій невісті (мужеві)?». Відповіді наречених повинні бути чіткими. Змушувати та залякувати чи ще щось у цьому дусі не можна, бо таке подружжя вважатиметься недійсним.
6) Подружня зрада недопустима і стягає тяжкий гріх, який принижує гідність і святість таїнства Подружжя.